Трудовіе спорі

Зміст

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ,ЇХ ВИДИ……………………....5

1.1 Поняття трудових спорів і причини їх виникнення……………………….5 

1.2 Класифікація трудових спорів……………………………………………....7

РОЗДІЛ 2 ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ……………………………...15

2.1 Способи вирішення індивідуальних трудових спорів…………………….15

2.2 Комісія по трудових спорах як первинний орган їх розгляду……………17

2.3 Судовий порядок розгляду спорів………………………………………….22

РОЗДІЛ 3. КОЛЕКТИВНІ ТРУДОВІ СПОРИ…………………………………30

3.1 Порядок вирішення колективних трудових спорів……………………….30

3.2 Право на страйк та його реалізація…………………………………………35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………..45

 

 

Вступ

 

Актуальність роботи зумовлено  важливістю регулювання трудових відносин у суспільстві як основних на правовій основі, чималим зростанням числа  трудових спорів в останні роки, порушеннями трудового законодавства  і його змінами.

Трудові спори як суперечки  між працівниками і роботодавцями  виникають з різних причин, серед  яких найбільш поширеними є порушення  трудового законодавства (неправомірне звільнення працівника, несплата заробітної платні у певному обсязі, недотримання умов праці, неправильне оформлення посади, несплата премій чи винагород, переведення на іншу роботу, та інші).

В наш час, коли роботодавцями  в великому обсязі стали приватні хазяїни, що встановлюють свої умови  та порядок роботи, які не завжди відповідають належним до трудового  законодавства, вирішення трудових спорів набуло особливого значення. Звичайно, кількість цих спорів значно зросла у ринковій економіці. Це обумовлено і тим, що не всі приватні власники обізнані із нормами праці та законом  у достатньому обсязі, і тим, що часто намагаються обійти закон  аби досягти найбільшого прибутку. Трудові спори вирішуються у  правовому порядку або, коли заведені у безвихідь, через страйк. З трудових спорів написано безліч робіт, але згоди  в деяких питаннях не досягнуто, що обумовлює доцільність дослідження  цієї теми.

У даній роботі буде розглянуто види трудових спорів, механізм та порядок  їх вирішення, основні трудові конфлікти, а також доведення судовою  практикою теоретичних та нормативних  положень теми.

Отже, об'єкт дослідження є суспільні відносини в сфері спорів стосовно праці.

Предмет – законодавче регулювання та механізм вирішення трудових спорів.

Мета дослідження –  визначити процедуру розв'язання трудових спорів: індивідуальних та колективних, дослідити порядок їх розгляду, зазначити  недоліки та напрямки розвитку в порівнянні із законодавством інших країн.

Завдання дослідження:

• охарактеризувати поняття трудових спорів, їх видів та причин виникнення;
• визначити законодавчі акти та положення, що регулюють трудові спори;
• узагальнити порушення трудового законодавства, що приводять до виникнення трудового спору;
• визначити сторони трудового спору;
• розглянути порядок розгляду індивідуальних трудових спорів різних видів;
• дослідити порядок вирішення колективних трудових спорів;
• визначити статус органів, що беруть участь у вирішенні трудових спорів, їхні функції;
• ознайомитися з судовою практикою розгляду трудових спорів.

РОЗДІЛ 1. Поняття трудових спорів, їх види

1.1. Поняття трудових спорів і причини їх виникнення

Трудові спори – неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів  розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з  приводу застосування норм трудового  законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.

Інтереси роботодавця і найманого  працівника не завжди збігаються, і, природно, можливе зіткнення цих інтересів  на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася  кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами. Так, тільки в 1997 p. кількість справ, що виникають з трудових правовідносин, збільшилась, порівняно з 1996 р., на 96%. Найчастіше працівники зверталися до суду з позовами про погашення  заборгованості з виплати заробітної плати. У 1997 p. судами різних рівнів 84,3% таких позовів було задоволене; у 1998 p. із 247 519 позовів позитивно для  найманих працівників було вирішено 89,2% позовів; така сама тенденція спостерігалася і в 1999 p. [4;327].

Як уже зазначалось, останнім часом  зросла кількість порушень трудових прав громадян. Найбільш чисельними є  порушення законодавства про  оплату праці. На 10 січня 2000р. заборгованість із виплати заробітної плати становила 6 395 млн грн. Лише третина (35,8%) загальної  суми боргу припадає на підприємства, установи та організації державної  форми власності. Решта боргу  утворилася на недержавних підприємствах, зокрема 27,7% — в акціонерних товариствах  та 29,8% — в колективних сільськогосподарських  підприємствах [2;35]. За останні два роки загальна сума заборгованості збільшилась удвоє. Заборгованість на одного працюючого становила майже 700 грн. Відсутність коштів на оплату праці призводить до виплати заробітної плати не у грошовій формі. Примусове запровадження неповної зайнятості; надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, невиплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення; недотримання державного гарантування мінімального розміру заробітної плати; порушення порядку виплати, нарахування та перерахунку розмірів відшкодування втраченого заробітку, сум одноразової допомоги, компенсації витрат на медичну й соціально-побутову допомогу потерпілим на виробництві. Несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетної сфери, а також вилучення з Державного фонду зайнятості населення коштів стали однією з причин колективного трудового спору між Федерацією профспілок і Кабінетом Міністрів України у 1998 p.

Чимало спорів виникає у зв'язку з порушеннями ведення трудових книжок. Лише на кожному 5—6 із перевірених  у 1998 p. Державною інспекцією праці  підприємств у повному обсязі виконуються вимоги Інструкції про  порядок ведення трудових книжок. Порушуються норми трудового  законодавства щодо укладення, зміни  та припинення трудового договору. Нерідко, особливо на підприємствах  недержавної форми власності, застосовується контрактна форма трудового договору, укладаються строкові договори у  випадках, не передбачених чинним законодавством.

Порушення мають місце при укладенні  та виконанні колективних договорів  і угод. Так, нерідко в колективних  договорах не забезпечується державна гарантія мінімального розміру заробітної плати, не передбачається її виплата  натурою, відсутні норми про порядок  надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим  її збереженням за згодою сторін з  ініціативи власника.

Гострою залишається проблема порушення  законодавства про працю неповнолітніх, а також молоді, інвалідів.

Ці та інші порушення законодавства  про працю є сьогодні основною причиною виникнення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів. Слід розрізняти причини трудових спорів (конфліктів) та умови їх виникнення. Останні сприяють більшій кількості  трудових спорів. Причинами трудових спорів є численні порушення законодавства  про працю, що мають місце на практиці, а також відсутність знань  або низький рівень знань трудового  законодавства.

1.2. Класифікація трудових спорів

Умови виникнення трудових спорів поділяються  на два види: організаційно-виробничого  характеру та правового. До першого  виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема-простої; залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні дні, тощо; недоліки в нормуванні праці, організації оплати праці на підприємстві; погані умови праці; недоліки в організації охорони праці та ін.

Серед умов правового характеру  слід виділити недосконалість чинного  законодавства про працю (наявність  прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного  їх тлумачення), а також невідповідність  чинних норм трудового законодавства  новим суспільним і економічним  відносинам.

Класифікувати трудові спори  по видах можна за наступними підставами: за суб'єктами; змістом; характером і  порядком розгляду (підвідомчості).

За суб'єктами розрізняють  два види трудових спорів:

• Індивідуальні
• Колективні

У юридичній літературі під  індивідуальним трудовим спором розуміють  неврегульовані шляхом безпосередніх  переговорів між працівником  і роботодавцем розбіжності щодо застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці [6;125].

Індивідуальні трудові спори  за змістом поділяють на два види:

1. спори з питань застосування трудового законодавства; це індивідуальні трудові спори позовного характеру, що виникають з питань порушення права (наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнення заробітної плати);
2. спори про встановлення або зміну умов праці, або непозовного характеру трудові спори - це спори про встановлення нових чи зміні існуючих умов праці (наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові).

Отже, індивідуальні трудові  спори можуть бути позовного характеру  і непозовного характеру.

Передбачений главою XV КЗпП України  порядок вирішення індивідуальних трудових спорів поширюється на спори  з питань застосування трудового  законодавства. У даному розділі  відсутня норма про порядок вирішення  індивідуальних трудових спорів щодо встановлення або зміни умов праці.

У Законі України “Про порядок  вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 року передбачено, що колективні трудові  спори – це розбіжності, що виникли  між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення умов праці  або виконання законодавства  про працю. Предметом колективних  спорів можуть бути:

а) встановлення нових або зміни  існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства  про працю.

Усі колективні трудові спори можна  поділити на види за різними критеріями. За рівнем виникнення і вирішення  колективні трудові спори поділяються  на:

• виробничі – на рівні підприємства, установи чи організації;
• галузеві і територіальні – на рівні однієї або кількох галузей чи окремої адміністративно-територіальної одиниці, якщо участь у спорі беруть наймані працівники більшості підприємств галузі або адміністративно-територіальної одиниці;
• національні – на рівні держави, якщо участь у спорі беруть наймані працівники більшості регіонів України (області, Автономна Республіка Крим, міста Київ та Севастополь).

За порядком розгляду всі колективні трудові спори поділяються на два види:

• спори, які вирішуються в загальному порядку;
• спори, стосовно яких встановлено особливий порядок їх вирішення.

За предметом колективні трудові  спори поділяються на:

1) спори у зв'язку із встановленням  нових або зміною існуючих  соціально-економічних умов праці;

2) спори у зв'язку з невиконанням  законодавства про працю, умов  колективного договору чи угод.

Перша група спорів виникає з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та побуту, які встановлюються роботодавцем одноособово або за погодженням з профспілковим органом, але при цьому колективний договір не укладений. Такі спори бувають головно на тих підприємствах, де в силу об'єктивних чи суб'єктивних причин колективний договір не укладався. До цієї групи належать також спори з приводу укладення чи зміни колективного договору чи угоди, в яких також встановлюються соціально-економічні умови праці та виробничого побуту.

Під соціально-економічними умовами  праці, з приводу яких можуть виникати колективні трудові спори, розуміють  встановлення або зміну норм праці, систем і розмірів оплати праці, режиму і тривалості робочого часу, тривалості й порядку надання відпочинку, правил внутрішнього трудового розпорядку, переліків працівників з повною матеріальною відповідальністю, з ненормованим режимом робочого часу, для надання пільг тощо.

Колективні трудові спори про  встановлення або зміну умов праці  можуть стосуватись як об'єму і  змісту трудових прав працівників, так  і порядку прийняття локально-правових актів, які визначають ці права. Зокрема, це стосується випадків, коли в законодавстві  врегульовано порядок прийняття  локально-правового акта, а роботодавець встановленого порядку не дотримується.

Щодо укладення колективного договору чи угоди як предмета колективного трудового спору, то під ними слід розуміти не тільки колективні договори і угоди, які укладаються відповідно до Закону України “Про колективні договори і угоди”, а й інші колективні угоди, наприклад про охорону  праці.

Характерною особливістю спорів, які  виникають з приводу укладення, зміни колективних договорів  чи угод, є те, що перед виникненням  спору відповідно до Закону “Про колективні договори і угоди” обов’язково складають протокол розбіжностей. З цього моменту і виникає колективний трудовий спір.