Соціальні послуги громадянам похилого віку та інвалідам

Iнваліди забезпечуються  житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством [3].

Iнваліди  та  сім’ї,  в  яких  є  діти-інваліди,  мають  переважне  право   на поліпшення житлових умов  в порядку, передбаченому чинним  законодавством. Жилі приміщення, займані  інвалідами або сім’ями, у  складі  яких  вони  є,  під’їзди,  сходові  площадки  будинків,  в  яких мешкають  інваліди,  мають  бути  обладнані  спеціальними  засобами  і пристосуваннями   відповідно  до  індивідуальної  програми  реабілітації,  а   також телефонним зв’язком. Обладнання  зазначених  жилих  приміщень   здійснюється  органами місцевого   самоврядування,  підприємствами,  установами  і  організаціями,  у віданні яких знаходиться  житловий фонд.

Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають інваліди, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність,  а  в  інших  випадках —  відповідними  органами  місцевого самоврядування.

У  разі  невідповідності  житла  інваліда  вимогам,  визначеним  висновком медико-соціальної  експертизи,  і  неможливості  його  пристосування  до  потреб інваліда може провадитись  заміна жилої площі. Органи  місцевого  самоврядування  забезпечують  виділення  земельних ділянок інвалідам  із захворюваннями опорно-рухового апарату  під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.

Iнваліди, влаштовані в  будинки-інтернати або в інші  установи соціальної допомоги, мають  право на збереження за ними  жилої площі протягом 12 місяців.  При більш тривалих строках  звільнена жила площа  передається   для  задоволення  потреб  у  житлі  іншим  інвалідам,  які потребують поліпшення житлових  умов Iнваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення.Порядок і умови такого  забезпечення  передбачаються  місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування  за участю  громадських організацій інвалідів.

Iнваліди  першої  та  другої  груп  мають  право   на  позачергове  і  пільгове  встановлення  квартирних  телефонів   за  рахунок  коштів  Фонду   соціального захисту  інвалідів.  Порядок  і  умови  встановлення  телефонів  інвалідам визначаються  Кабінетом  Міністрів  України   з  урахуванням  пропозицій  всеукраїнських громадських організацій  інвалідів. 

Iнвалідам  першої,  другої  груп  і  сім’ям,  у  складі  яких  є  два  або  більше  інвалідів,  оплата  послуг  електрозв’язку  за  місцеві  телефонні  розмови   з квартирних  телефонів  за  почасовим (похвилинним,  посекундним)  обліком  їх тривалості встановлюється  тільки за їх згодою. Iнвалідам  першої,  другої  груп  по  зору  надається  право  безплатного  користування радіотрансляційною  точкою. Держава  здійснює  підтримку   засобів  масової  інформації,  видавництв, підприємств  та  організацій,  які  випускають  спеціальну  літературу,  звукову  та відеопродукцію  для інвалідів. При  розробці,  виробництві  та  встановленні  засобів  зв’язку  та  інформації  враховуються можливості їх використання  інвалідами.

Iнвалідам по  слуху  послуги  із  сурдоперекладу  та  сурдотехніка надаються відповідно  до Закону України “Про соціальні  послуги” в порядку, визначеному  Кабінетом Міністрів України [5].

Транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових  умовах. Iнваліди,  діти-інваліди  та  особи,  які  супроводжують  інвалідів  першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають  право на безплатний проїзд у пасажирському  міському транспорті (крім метрополітену  і таксі), а також всіма видами приміського транспорту. Діти-інваліди  та  інваліди  першої,  другої  груп  по  зору  і  з  ураженням  опорно-рухового  апарату  та особи, які  супроводжують  інвалідів  першої  групи або дітей-інвалідів  зазначених категорій (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд також у метро.

Iнваліди,  діти-інваліди  та  особи,  які  супроводжують   інвалідів  першої групи або  дітей-інвалідів (не більше однієї  особи, яка супроводжує інваліда  або дитину-інваліда),  мають   право  на 50-відсоткову  знижку  вартості  проїзду  на внутрішніх  лініях (маршрутах)  повітряного,  залізничного,  річкового  та  автомобільного транспорту в  період з 1 жовтня по 15 травня.

Пільгове  перевезення  інвалідів  здійснюють  усі  підприємства  транспорту незалежно  від  форми  власності  та  підпорядкування  відповідно  до  Закону України “Про транспорт”. Категорії  інвалідів  та  дітей-інвалідів  і  порядок  їх  транспортного обслуговування на пільгових умовах визначає Кабінет Міністрів України. Пільговий  проїзд,  передбачений  статтею 38-1  надається  за  умови,  якщо середньомісячний  сукупний  доход  сім’ї  в  розрахунку  на  одну  особу  за попередні шість місяців  не  перевищував  величини  доходу,  який  дає  право  на податкову  соціальну  пільгу,  збільшену  на  коефіцієнт 1,1  у  порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України [6].

2 РОЗДІЛ. Правове  регулювання соціальних послуг  особам похилого віку

Система соціального обслуговування в Україні є важливим елементом  соціального захисту певних груп населення, передусім самотніх людей  похилого віку та інвалідів. У системі  соціального обслуговування протягом останнього десятиліття відбулися  значні зміни. Опріч традиційних  будинків-інтернатів, тобто стаціонарних закладів, почали з’являтися так звані  територіальні центри – напівстаціонарні та нестаціонарні заклади. У 1997 р. були затверджені: “Типове положення  про територіальний центр з обслугову-вання  одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів” і “Типове положення  про відділення соціальної допомоги”. Це дозволило розширити спектр послуг, що надаються самотнім громадянам похилого віку.

Збільшилась і кількість клієнтів соціальних служб. Це пов’язано як з демографічними змінами в суспільстві, погіршенням стану здоров’я та фінансового  стану літніх людей, так і з  переглядом критеріїв надання різних видів допомоги.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів  I та II групи незалежно від віку, самотніх непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян, які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа самотніх непрацездатних громадян при цьому зараховують громадян, які не мають родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. У деяких центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей інвалідів.

За даними Міністерства праці та соціальної політики, органами соціального  захисту виявлено і взято на облік 637 тис. самотніх непрацездатних громадян та інвалідів, які потребують соціальної допомоги, з них 543 тис. осіб за висновками лікарів потребують соціально-побутової  допомоги вдома. Для організації обслуговування цих людей у кожному районі і місті створена мережа служб з ж організації соціально-побутового обслуговування. На початок 2000 р. в Україні діяло 530 територіальних центрів і 890 відділень соціальної допомоги, які обслуговували понад 500 тис. клієнтів.

У державній системі соціального  обслуговування працюють майже 37 тис. соціальних працівників, які переважно  не мають соціальної освіти, але  вже впроваджуються короткотермінові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих працівників.

Типовим положенням про територіальний центр передбачено надання майже 40 видів послуг людям похилого віку, у тому числі: придбання продуктів  харчування та медикаментів; приготування їжі; виклик лікаря; прання білизни  та прибирання житла; сплата комунальних  платежів; оформлення документів на отримання  субсидій; влаштування до будинку-інтернату, пансіонату і т. д.

У державній системі соціального  обслуговування функціонує також 276 будинків-інтернатів на 54,7 тис. місць, з них лише 105 збудовані  за типовими проектами, решта – розташовані  у пристосованих приміщеннях. Вважається, що громадяни похилого віку утримуються  у них на повному державному забезпечені, включаючи цілодобове отримання  медичної допомоги. Підопічним виплачується 25% від призначеної їм пенсії. При  інтернатах створено 252 навчально-виробничі  майстерні з метою сприяння соціальній адаптації підопічних. Із загальної  кількості інтернатних закладів 73 (15656 місць) належать до будинків-інтернатів загального типу, 13 (2651 місце) – до пансіонів, 3 (325 місць) – до спеціальних будинків-інтернатів, 145 (29352 місця) – до психологічних  інтернатів, 58 (9646 місць) – до дитячих  будинків-інтерна-тів. Проте через  незадовільне фінансування державою соціальних потреб, більшість цих закладів знаходяться  у жалюгідному стані [19].

Закон України "Про основні  засади соціального захисту ветеранів  праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.  визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними й  особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями й допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку [2].

Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію.

Ветеранами праці визнаються також:

а)громадяни, яким призначені пенсії на пільгових умовах: за Списком № 1 
виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — ЗО років; за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — ЗО років і у чоловіків — 35 років; відповідно до пунктів "в" — "з" статті 13 та статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" — за наявності загального трудового стажу у жінок — ЗО років і у чоловіків — 35 років; відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про пенсійне забезпечення" — за наявності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — ЗО років;

б)пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран праці" за законодавством 
колишнього Союзу РСР;

в)інваліди І і II груп, які одержують пенсії по інвалідності, якщо вони 
мають загальний трудовий стаж не менше 15 років [4].

Ветеранам праці надаються  такі пільги:

1. у сфері охорони здоров'я: а) користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи; б) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування із дорогоцінних металів); в) переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України; в) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів; г) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
2. трудові пільги — використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

у сфері забезпечення житлом: а) переважне право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом; б) першочергове одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також першочергове одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок; в) переважне право на вступ до садівницьких товариств (кооперативів), кооперативів з будівництва та експлуатації колективних гаражів;

4. у сфері надання послуг зв'язку — переважне право на встановлення домашніх телефонів;
5. податкові пільги — звільнення від плати за землю та сплати земельного податку;
6. транспортні пільги — безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області за місцем проживання.