Соціальні послуги громадянам похилого віку та інвалідам

    - в установах    та   закладах   тимчасового   або   постійного 

перебування;

    - у територіальних  центрах соціального обслуговування;

    - в інших закладах  соціальної підтримки (догляду).

     Відповідно  до Закону України «про соціальні  послуги»  можуть  надаватися  такі   види соціальних послуг:

соціально-побутові послуги    -    забезпечення    продуктами харчування,  м'яким та твердим  інвентарем,  гарячим  харчуванням, транспортними  послугами,  засобами малої механізації,  здійснення соціально-побутового  патронажу,  виклик  лікаря,   придбання   та доставка медикаментів тощо; 

психологічні послуги   -   надання   консультацій   з  питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з  оточуючим  соціальним середовищем,   застосування   психодіагностики,   спрямованої   на вивчення  соціально-психологічних  характеристик  особистості,   з метою  її  психологічної  корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні послуги   -   виявлення   та   сприяння розвитку  різнобічних  інтересів  і потреб осіб,  які перебувають  у складних   життєвих   обставинах,   організація    індивідуального  навчального,   виховного   та   корекційного  процесів,  дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної  та  художньої  діяльності   тощо, а також  залучення  до роботи різноманітних закладів,  громадських  організацій, заінтересованих осіб;

соціально-медичні послуги  -  консультації  щодо  запобігання  виникненню   та   розвитку  можливих  органічних  розладів  особи, збереження,  підтримка  та   охорона   її   здоров'я,   здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні послуги   -   задоволення   матеріальних інтересів і потреб  осіб,  які  перебувають  у  складних  життєвих обставинах,   що  реалізуються  у  формі  надання  натуральної  чи грошової  допомоги,  а  також  допомоги  у   вигляді   одноразових  компенсацій;

юридичні послуги  -  надання  консультацій  з  питань чинного законодавства,  здійснення захисту прав  та  інтересів  осіб,  які перебувають у складних життєвих обставинах,  сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної  відповідальності  осіб, що  вдаються  до  протиправних  дій  щодо  цієї  особи (оформлення правових  документів,  адвокатська  допомога,   захист   прав   та інтересів особи тощо);

послуги з   працевлаштування   -   пошук  підходящої  роботи, сприяння   у   працевлаштуванні   та    соціальне    супроводження  працевлаштованої особи;

послуги з   професійної   реабілітації   осіб   з  обмеженими фізичними  можливостями  -   комплекс   медичних,   психологічних, інформаційних  заходів,  спрямованих  на створення сприятливих умов для  реалізації  права  на  професійну  орієнтацію  та  підготовку, освіту, зайнятість;

інформаційні послуги  -  надання  інформації,  необхідної для вирішення складної   життєвої   ситуації   (довідкові    послуги); розповсюдження    просвітницьких   та   культурно-освітніх   знань (просвітницькі  послуги);  поширення  об'єктивної  інформації  про споживчі властивості та види соціальних послуг,  формування певних уявлень   і   ставлення   суспільства   до   соціальних    проблем (рекламно-пропагандистські послуги) та  інші соціальні послуги [5].

Закон України "Про основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні  і гарантує їм рівні з усіма  іншими  громадянами можливості для участі  в  економічній, політичній  і соціальній  сферах  життя  суспільства,  створення  необхідних  умов,  які  дають можливість інвалідам  вести повноцінний спосіб життя  згідно з індивідуальними здібностями  і інтересами.

 Інваліди  в  Україні   володіють  усією  повнотою  соціально-економічних, політичних,  особистих  прав  і  свобод,  закріплених  Конституцією  України   та іншими законодавчими актами.

Республіканські  і  місцеві  органи  влади  та  управління,  підприємства, установи  і  організації (незалежно  від  форм  власності  і  господарювання)залучають  представників  громадських  організацій  інвалідів  до  підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.

Дискримінація інвалідів  забороняється і переслідується за законом. 

Згідно  Закону  України "Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні" інвалідом  є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі і захисті. Інвалідність  як  міра  втрати  здоров'я  визначається  шляхом  експертного обстеження  в  органах  медико-соціальної  експертизи  Міністерства  охорони  здоров'я України.

 Залежно  від  важкості  інвалідності  встановлюється  перша,  друга,  третя групи інвалідності.

Рішення  про  інвалідність  ґрунтується  на  оцінці  комплексу клінічних, психологічних,  соціально-побутових і професійних факторів.  При цьому враховуються:  характер  захворювання,  ступінь порушення функцій, ефективність  лікування і реабілітаційних заходів,  стан  компенсаторних механізмів,  клінічний і трудовий  прогноз,  можливість  соціальної  адаптації, потреба у різних  видах соціальної  допомоги,  особисті  установки,  конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та інше.

  При огляді у медико-соціальних  експертних комісіях у кожному  випадку, незалежно  від   характеру  захворювання  чи  дефекту,  проводиться  комплексне  обслідування усіх  систем організму  хворого  з метою об'єктивної  оцінки стану здоров'я і ступеню  соціальної адаптації використовуються  дані функціональних і  лабораторних  методів  дослідження,  проводиться   опитування  хворого,  аналіз необхідних  документів.  Звертається  увага  на  особисті  установки  хворого, можливість  соціальної  адаптації.  Огляд  грунтується  на  принципах  медичної етики і деонтології.

 При  винесенні   рішення  про  інвалідність  складається  індивідуальна програма  реабілітації,  що  передбачає  послідовність  з  проведеними   раніше медико-соціальними  заходами,  розглядається  питання  про   потребу  у  різних видах  реабілітації, соціально-побутових  послуг, матеріальної допомоги.

  При нестійких,  зворотних  морфологічних  змінах  і порушеннях  функцій органів і систем організму  з метою спостереження за ефективністю  лікування і проведення  реабілітаційних   заходів,  станом  здоров'я   і  ступеню  соціальної  адаптації  проводиться періодичний огляд  інвалідів через 1-3 роки. 

 При  стійких, незворотних  морфологічних  змінах  і порушеннях  функцій органів і систем організму,  неможливості покращення перебігу  захворювання і відновлення   соціальної  адаптації,  внаслідок   неефективності  проведених реабілітаційних  заходів,  інвалідність  встановлюється  без  зазначення  строку переогляду.  

 Соціальний  захист  інвалідів  з боку держави  полягає у наданні грошової  допомоги,  засобів  пересування,  протезування,  орієнтації  і   сприйняття інформації,  пристосованого  житла,  у  встановленні  опіки   або  стороннього догляду,  а  також  пристосуванні   забудови  населених  пунктів,  громадського транспорту, засобів  комунікацій і зв'язку до особливостей  інвалідів. 

  Порядок  та  умови   визначення  потреб  у  зв'язку  з  інвалідністю встановлюються  на  підставі  висновку  медико-соціальної  експертизи  та  з врахуванням  здібностей до професійної   і побутової діяльності  інваліда. Види  і обсяги  необхідного   соціального  захисту  інваліда  надаються  у  вигляді індивідуальної  програми медичної, соціально-трудової  реабілітації і адаптації. 

 Індивідуальна  програма  реабілітації  є  обов'язковою  для  виконання державними  органами,  підприємствами (об'єднаннями),  установами  і організаціями [8].

Захист  прав,  свобод  і  законних  інтересів  інвалідів  забезпечується  в судовому або  іншому порядку, встановленому законом. Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення органів  медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Службові  особи  та  інші  громадяни,  винні  у  порушенні  прав  інвалідів, несуть  встановлену  законодавством  матеріальну,  дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну  відповідальність.  Критерії визначення інвалідності Документом,  відповідно  до  якого  проводиться  встановлення  груп  інвалідності є Інструкція Міністерства охорони здоров'я від 07.04.2004 N 183 „Про встановлення груп інвалідності".

Підставою  для  встановлення  першої  групи  інвалідності  є  стійкі,  значно вираженої  важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені захворюванням, травмою  або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування  і викликають  потребу  в  постійному, що  не  регулюються,  сторонньому  нагляді, догляді чи допомозі.

До I  групи належать  особи з найважчим станом  здоров’я,  які повністю нездатні  до  самообслуговування, потребують повного постійного  стороннього догляду,  допомоги  або нагляду,  абсолютно залежні від інших осіб  або,  які частково  здатні  до  виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Критеріями  встановлення I  групи  інвалідності  є  обмеження  однієї  чи декількох  категорій  життєдіяльності  у  значному  ступені:  обмеження самообслуговування III  ст.;  обмеження  здатності  самостійно  пересуватися III ст.; обмеження  здатності до навчання III ст.; обмеження  здатності до трудової діяльності III ст.; обмеження здатності до орієнтації III ст.; обмеження здатності до  спілкування III  ст.;  обмеження  здатності  контролювати  свою  поведінку III ст. 

Підставою для встановлення другої групи  інвалідності є стійкі, вираженої важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені  захворюванням, травмою  або  уродженим  дефектом,  що  призводять  до  значного  обмеження життєдіяльності  людини, при  збереженій  здатності  до  самообслуговування,  та не викликають потреби в постійному сторонньому  нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження  однієї чи декількох  категорій  життєдіяльності  у  вираженому  ступені:  обмеження самообслуговування II ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися II ст.; обмеження  здатності  до  навчання II  ст.;  обмеження  здатності  до  трудової діяльності II ст.; обмеження здатності до орієнтації II ст.; обмеження здатності до спілкування II ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ст.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які  мають дві або більше хвороби, що призводять до  інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти  та  їх  комбінації,  що  в  сукупності  функціональних  порушень призводять  до  значного  обмеження  життєдіяльності  людини  та  її працездатності.

Друга  група  визначається  інвалідам  з  дитинства (учням,  студентам закладів  освіти I-IV  рівнів  акредитації)  за  наявності  ознак  інвалідності  на період  навчання;  після  закінчення  учбового  закладу  надається  довідка  про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії. 

Інваліди II  групи  можуть  виконувати  ту  чи  іншу  роботу  в  спеціально створених  умовах:  в  спеціальних  для  інвалідів  цехах,  де  забезпечується організація  особливого режиму праці (скорочення робочого дня,  індивідуальні норми  виробітку,  додаткові  перерви  у  роботі,  суворе  дотримання  санітарно-гігієнічних  норм, медичний нагляд  і систематична лікарська допомога  і т.  ін.), на спеціально створених робочих  місцях, в надомних умовах з  індивідуальним ритмом  роботи  без  обов’язкових  норм  виробітку,  з  доставкою  в  необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в тому числі  і висококваліфікованої, у будь-яких установах  і на підприємствах  різних форм  власності,  де  адміністрація  забезпечує  спеціальні  умови (наприклад, ненормований  робочий  день,  невеликий  обсяг  роботи,  необхідні  перерви  в роботі, режим харчування, окремі приміщення і т. ін.). Підставою  для  встановлення  третьої  групи  інвалідності  є  стійкі, помірної  важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями  встановлення III  групи  інвалідності  є  обмеження  однієї  чи декількох категорій  життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I  ст.; обмеження  здатності  самостійно пересуватися I  ст.; обмеження  здатності  до  навчання I  ст.;  обмеження  здатності  до  трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст. Помірно  виражене  обмеження  життєдіяльності  визначається  частковою втратою  можливостей  до  повноцінної  трудової  діяльності (втрата  професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення  в  набутті  професії  чи  в  працевлаштуванні):  значне  зменшення (більше  ніж  на 25%)  обсягу  трудової  діяльності;  втрата  професії  чи  значне зниження  кваліфікації;  значне  утруднення  в  набутті  професії  чи  в  працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають  професії.