Порядок умов укладення колективного договору

колективному  договорі згідно до  Закону України  «Про колективні договори і

угоди» і розділу 11  «Колективний договір» КЗпП (ст.ст. 10-20) в редакції

Закону  України  від 15 грудня 1993 р. Але ні в цьому  Законі, ні в КЗпП

визначення поняття  колективного договору не дається. Відповідно до цих

законодавчих  актів специфічним в регулюванні  колективних правових відносин є

те, шо держава  надає їх сторонам права і можливості в певних межах приймати

акти, що  мають  нормативний характер. Можливість такої  нормотворчої

діяльності носить яскраво виражений демократичний  характер.  Завдяки цьому

нормативні приписи  держави доповнюються  деталями, що відображають інтереси

окремих трудових колективів.

В науці трудового  права колективний договір розглядається  двояко: як

інститут трудового права і як локальний правовий  акт. Як інститут трудового

права колективний  договір становить сукупність правових норм, що визначають

порядок розробки, укладення та виконання трудового  договору. Як локальний

правовий акт  колективний договір являє собою угоду між власником і трудовим

колективом про  локальне регулювання  трудових, виробничих і соціально-

економічних відносин на  підприємстві. За своєю цільовою спрямованістю він

покликаний конкретизувати відносини між власником і  трудовим колективом з

питань економічного і соціального розвитку з урахуванням  специфічних умов

підприємств.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про підприємства в  Україні» колективним

договором регулюються  виробничі, трудові й економічні відносини трудового

колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального

розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо

останнє передбачене  статутом підприємства.

Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок  укладення  і зміст колективних

договорів, дає  можливість визначити колективний  договір як угоду, що

укладається власником  підприємства або уповноваженою  ним особою, з однієї

сторони, і трудовим  колективом найманих працівників, який уповноважив

профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних

переговорів і  укладення договору, – з другої, з метою  врегулювання виробничих,

трудових і  соціально-економічних відносин, що потребують додаткової

регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному

підприємстві, а  також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської  діяльності

підприємства, підвищення його рентабельності і  якості продукції, що

випускається, забезпечення трудящим  можливості брати участь в управлінні

виробництвом, удосконалення  винагороди за працю, підняття рівня  охорони

праці,  матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.

Забороняється включати до колективного договору умови,  що погіршують

порівняно з  чинним законодавством становище  працівників.

Зміст колективного договору і його сторони значною  мірою  залежать від форми

власності на засоби виробництва. Якщо  власність державна, колективний

договір укладається  на основі Генеральної і галузевих  угод. Партнерами по

переговорному  процесу виступають уповноважена державним  органом службова

особа, з однієї сторони, і профспілковий комітет  як представник трудового

колективу –  з другої. Вважається, що норми соціального  захисту найманих

працівників з  питань оплати  праці, режиму роботи і відпочинку та з інших

питань, зафіксовані  в колективному договорі, повинні  бути вищі за ступенем

захисту у порівнянні з Генеральною та галузевими угодами.

Однак кількість  державних підприємств внаслідок  процесів  приватизації

невпинно зменшується. На підприємствах інших форм власності, крім державної,

працівники можуть виступати  в двох ролях: як співвласники майна (акціонери,

орендарі, члени  кооперативу), їм належить право обирати  правління, брати

участь у формуванні, розподілі та використанні прибутку, одержувати

дивіденди; одночасно  вони можуть бути й найманими працівниками, тому мають

право на договірне  регулювання  трудових та соціально-економічних  відносин

шляхом укладення  колективного договору. Це не стосується громадян, які є

акціонерами, але  не працюють на даному підприємстві.

Крім того, колективний  договір, який включає локальні  норми по використанню

праці і відтворенню  робочої сили, є  важливою юридичною  основою для укладення

індивідуальних  трудових договорів між працівником і власником або

уповноваженим ним органом.

В укладенні  колективного договору не менше працівників  повинен бути

зацікавленний власник або уповноважена ним  особа. Як вже відзначалося,

колективний договір  встановлює  локальні норми в  сфері праці і соціального

розвитку. Тому існує  безпосередній зв'язок між  стимулами праці і соціальними

резервами виробництва. Чим оптимальнішими будуть локальні  правові норми, тим

більшою мірою  колективний договір сприятиме  ефективному господарюванню,

стимулюватиме виробництво. Проявляючи турботу про себе, працівники тим самим

роблять значний  внесок у розвиток виробництва, пщвищення  його ефективності.

Але одночасно  слід враховувати, що інтереси найманих  працівників і власника,

їх погляди  на одні й ті ж питання не в  усьому і не завжди збігаються.

Працівники зацікавлені  в першу  чергу у високому рівні  оплати праці,

встановленні  додаткових  пільг, гарантій, створенні  належних умов праці,

скороченні тривалості робочого часу, а підприємець –  в одержанні високих

прибутків, підвищенні ефективності виробництва при менших  затратах,

підвищенні конкурентоспроможності підприємства.  Звідси і суперечності,

спори, конфлікти.

Однак спільність інтересів є позитивною основою  для розробки і укладення

колективного  договору як юридичного документу, яким встановлюються загальні

зобов'язання сторін, що  відповідають чинному законодавству  України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поняття колективних  угод та їх види

Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення консолідації та

соціального миру в суспільстві. Це – соціальне  партнерство на державному,

галузевому та виробничому рівнях.  Така система  передбачає обов'язковий

діалог, хоч би яким важким він не був, між профспілками, урядом та

підприємцями.

Це є єдиною цивілізованою альтернативою руйнівним  страйкам, які ще більше

погіршують економічну ситуацію, посилюють розлад у суспільстві.

Система соціального  партнерства почала складатися в  Україні на початку 90-х

років, у складних умовах переходу економіки від жорсткої командно-планової

системи до господарювання на ринкових засадах. На сучасному етапі становлення

системи соціального  партнерства, коли одна з його сторін  – підприємці – ще

не сформувалася, саме державі, яка переважно і  виступає в ролі роботодавця,

та профспілкам  належить  провідна роль.

Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є  укладення колективних

угод. Поняття  «колективна угода» в законодавстві  України з'явилося порівняно

недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До

цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому,

територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода  визначалась як договір

між представниками сторін  переговорів з питань оплати праці та соціальних

гарантій.

Закон України  «Про колективні договори і угоди» визначив  правові засади

розробки, укладення  та виконання колективних  угод з  метою сприяння

регулюванню трудових відносин та соціально-економічних  інтересів працівників

і власників. Метою  укладення колективних угод є  не тільки вирішення питань

оплати праці  і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих,  трудових і

соціально-економічних  відносин і узгодження інтересів  трудящих, власників та

уповноважених ними органів.

Законодавець  розрізняє понятгя колективного договору і  угоди, хоча по суті

колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається на

виробничому рівні. Але, незважаючи на спільні риси колективної  угоди і

договору, таке  розмежування викликано наявністю  між ними відмінностей і

особливостей. Основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну

сферу укладення. Відповідно до ст. 2 названого Закону України колективна

угода укладається  на державному, галузевому, регіональному  рівнях на

двосторонній  основі.

Сторонами Генеральної  угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для

ведення колективних  переговорів і укладення Генеральної  угоди, та власники

або уповноважені ними органи, які об'єдналися також  для проведення таких

переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість  найманих працівників

зайнято в державному секторі економіки, тому інтереси власника при укладенні

Генеральної угоди  представляє  Кабінет Міністрів  України.

Право представляти інтереси трудящих при укладенні  Генеральної угоди законом

надається об'єднаним  з цією метою  профспілкам. На відміну  від інших видів

колективних угод і  колективних договорів при  укладенні Генеральної угоди

закон  визнає повноважними представниками трудящих лише професійні спілки і

не містить  формулювання «профспілки та інші  уповноважені трудовим колективом

органи». Такий  підхід викликаний відсутністю на державному рівні іншої, крім

професійних спілок, організації, що представляє трудяших, яка була  б такою

масовою, мала б  такий досвід роботи і авторитет  серед  трудящих. Але інші

представницькі  організації трудящих не позбавляються можливості брати участь