Охрана труда

     Роботодавець  зобов'язаний подати комісії з розслідування  дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв'язку, організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

     Комісія з розслідування зобов'язана:

     - скласти програму розслідування  причин професійного захворювання;

     - розподілити функції між членами  комісії;

     - розглянути питання про необхідність  залучення до її роботи експертів; 

     - провести розслідування обставин  та причин професійного захворювання;

     - скласти акт розслідування за  формою П-4, у якому зазначити  заходи щодо запобігання розвиткові  професійного захворювання, забезпечення  нормалізації умов праці, а  також назвати осіб, які не  виконали відповідні вимоги (правила,  гігієнічні регламенти).

     Акт розслідування причин професійного захворювання складається комісією з розслідування у шести примірниках  протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби для аналізу і контролю за здійсненням заходів.

     Перший  примірник акта розслідування залишається  на підприємстві, де зберігається протягом 45 років.

     Роботодавець  зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.

     Про здійснення запропонованих комісією з  розслідування заходів щодо запобігання  професійним захворюванням роботодавець письмово інформує відповідну установу (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби протягом терміну, зазначеного  в акті.

     У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляє потерпілого на МСЕК для розгляду питання подальшої його працездатності.

     Контроль  за своєчасністю і об'єктивністю розслідування  професійних захворювань, їх документальним оформленням, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби, Фонд, профспілки та уповноважені трудових колективів з питань охорони  праці відповідно до їх компетенції.

     Реєстрація  та облік випадків професійних захворювань ведеться в спеціальному журналі.

     До  цього журналу також вносяться  дані щодо працездатності кожного працівника, в якого виявлено професійне захворювання.

     У разі виявлення у працівника кількох  професійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз  із зазначенням усіх його діагнозів.

     Установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів розслідування випадків професійних захворювань складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5. Ці карти і записи на магнітних носіях зберігаються у відповідній установі (закладі) державної санітарно-епідеміологічної служби та в МОЗ протягом 45 років.  

91 Під впливом вібрації в організмі людини спостерігаються зміни серцевої діяльності, нервової системи, спазми судин, порушення функції суглобів. Три-вала дія вібрації викликає професійне захворювання – вібраційну хворобу.

Важливе гігієнічне значення має частота вібрації. Частоти порядку 35-250 Гц найбільш характерні при роботі з ручними інструментами і сприяють роз-витку вібраційної хвороби зі спазмами судин.

Частоти нижче 35 Гц викликають зміни в нервово-м’язовій системі і суг-лобах.

Найбільш небезпечними є резонансові вібрації, які співпадають  з власною частотою коливань людського  тіла або окремих органів (3-6 Гц). При співпадінні власної і  зовнішньої частот амплітуда коливань внутрі-шніх органів зростає. Між ними виникає тертя, яке призводить до пору-шення їх нормальної роботи. Область резонансу для голови в ортостати-чному положенні при вертикальній вібрації знаходиться в зоні між 20-30 Гц, при горизонтальній – 1,5-2 Гц. Розлад функції зорового аналізатора спостерігається при частотному діапазоні вібрації в межах 60-90 Гц, що співпадає з резонансом очних яблук.

Вібраційна патологія  займає друге місце після пневмоконікозів серед професійних захворювань. При дії на організм загальної вібрації у першу чергу порушується функція ЦНС й аналізаторів (зорового, слухового, ве-стибулярного і шкіряного). Вібрація є специфічним подразником для вес-тибулярного аналізатора, зокрема, лінійні прискорення – для отолітового   

апарата, а кутові прискорення – для напівкруглих каналів. Під впливом загальної вібрації спостерігається зниження больової, тактильної і тепло-вої чутливості, порушення обміну речовин й енергії. У водіїв машин під впливом низькочастотної вібрації розвиваються паталогічні зміни у попе-реково-крижовому відділі хребта, розлади вегетативних функцій, пору-шень апетиту і сну.

Чималої шкоди  здоров’ю працівників в умовах сучасного виробниц-тва завдає локальна вібрація. Вона викликає у людей спазм судин рук, блідість пальців і долонь, зниження тактильної чутливості, відкладання солей у суглобах пальців, деформацію і зменшення рухливості суглобів. Охолодження і зволоження рук значно підвищує ризик розвитку вібра-ційної хвороби.

71

 

81Метод  враховує не тільки потік, який  падає на робочу поверхню безпосередньо  від світильника, але й потік, відбитий від стін та стелі, за рахунок введення коефіцієнта використання освітлювальної установки. Останній залежить від кольору стін і стелі, розмірів приміщення.

      Метод використовують для розрахунку освітлення приміщень, насосних, машинних камер  та ін.

      Розрахунок  ведуть у такій послідовності.

1. приймають тип світильника і знаходять світловий потік лампи (дод.2);
2. розраховують показник приміщення:

                                    і=АВ/h(А+В),              (5.4)

де: А  і В - довжина та ширина освітлюваного  приміщення, м;

h - висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м, (для електрокамер 0,8м від підлоги);

3. розраховують загальний світловий потік, потрібний для забезпечення необхідної освітленості:

                              F=K_зЕ_minSZ/K_в,     (5.5)

де:К_з - коефіцієнт запасу, який враховує старіння ламп та запорошеність їх ковпаків (К_з=1,3...1,5 для ламп розжарювання, К_з=1,5...2,0 для люмінісцентних ламп);

Е_min - мінімальна освітленість по нормам (дод.1),лк;

S - площа освітлюваного приміщення, м²;

Z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z=1,3...1,4);

К_в - коефіціеєнт використання освітлювальних установок (дод. 8).

4. обчислюють потрібну кількість ламп

                                    n=F/F_л

₁₀₁Дія електричного струму на організм людини  
Електричний струм – це спрямоване переміщення електричних зарядів усередині провідної речовини (усередині металів, рідких провідників і т. д.).  
 
Електричний струм, проходячи через тіло людини, обумовлює перетворення електричної енергії в інші види і спричиняє термічну, електролітичну та біологічну дії.  
 
Термічна дія полягає в тому, що струм, проходячи через тіло людини, нагріває його, як і будь-який провідник, через який він проходить. Для використання цієї властивості електричного струму працюють електронагрівальні прилади.  
Таким чином, проходячи через органи людського тіла, електричний струм може викликати їхні опіки, обвуглювання тканин і всього тіла.  
Електролітична дія полягає в тому, що електричний струм має властивість розщеплювати кислотні, лужні й інші провідні рідкі розчини на складові частини.  
 
Проходячи через тіло людини, що, як відомо, складається на 70 % із води (протоплазма клітин, кров і т. д.), він справляє подібну електролітичну дію, розщеплюючи протоплазму і кров. У результаті клітини втрачають спроможність до нормального існування, обміну речовин і т. д.  
 
Біологічна дія електричного струму полягає в тому, що при його проходженні відбувається подразнення і збудження живих тканин організму і порушення внутрішніх біологічних процесів. У результаті можуть відбуватися мимовільні рухи кінцівок, голови, інших органів; може змінитися ритм биття серця (настає так звана фібриляція, некерована вібрація серця); порушується робота легень.  
Механічна дія електричного струму може призводити до розриву тканин внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові; до вивихів, переломів. Дія електричного струму може призвести як до травм, так і до летальних наслідків. 
 
Вплив електричного струму на організм людини класифікують за ступенем складності:  
1. Електротравми – опіки, електричні знаки (специфічне ураження тканин); металізація шкіри (частина розплавленого металу); електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження (розірвання шкіри, вивихи, переломи і т. д., викликані мимовільним скороченням м’язів). 
2. Електричний удар. Розрізняють 4 ступені електричного удару:  
1 ступінь – судорожне скорочення м’язів без утрати свідомості;  
2 ступінь – судорожне скорочення м’язів з утратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;  
3 ступінь – втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;  
4 ступінь – клінічна смерть.  
 
Варто пам’ятати, що однією з особливостей небезпеки електричного струму є те, що частини устаткування, які знаходяться під напругою, найчастіше нерухомі, не мають високої температури, видимого випромінювання і т. д. Тому аналізатори людини не фіксують небезпеку, що насправді існує.  
 
Наслідок враження людини електричним струмом залежить від багатьох факторів: опору тіла, тривалості протікання струму, шляху струму, роду і частоти струму, напруги. 
З погляду безпеки розрізняють три ступені впливу струму: 
а) граничний відчутний струм – це мінімальний струм, що викликає чуттєві, контактні подразнення відповідних аналізаторів шкіри. Величина змінного відчутного струму дорівнює 0,5–1,5 мА, постійного – 5–7 мА. Як бачимо, постійний суттєвий граничний струм на порядок більший змінного; 
б) граничний струм (невідпускний) – це мінімальний струм, що викликає судорожне скорочення м’язів. Величина змінного невідпускного струму – 6–10 мА; постійного – 50–80 мА. Знову простежується та закономірність, що постійний струм на порядок більший змінного, тобто нервова система більш чутлива до змінного струму; 
в) граничний фібриляційний струм – це струм, при якому починається фібриляція серця. Величина змінного фібриляційного струму – 80–100 мА; постійного – 300 мА. Виходячи з цього, правилами безпеки встановлено, що електричний струм силою 0,1 А (100 мА) – смертельний. При цьому струм не поділяють на постійний або змінний. Для жінок зазначені граничні значення струму в 1,5 раза нижче.  
Основним опором тіла людини є верхній роговий покрив шкіри – епідерміс. Його товщина коливається від 0,05 до 0,2 мм. При знятому епідермісі опір тіла не перевищує 1 000 Ом, при сухій і грубій шкірі – досягає 100 000 Ом. Таким чином, опір тіла людини коливається від 1 000 до 100 000 Ом і залежить від дуже багатьох причин: стану шкіри, щільності контакту, площі контакту, вологості шкіри, часу проходження і розміру струму, частоти струму, стану і настрою людини.  
 
При розслідуванні нещасних випадків і розрахунків береться опір тіла людини, що дорівнює 1 000 Ом.  
Практика свідчить, що опір тіла людини зменшується при тривалому протіканні через нього електричного струму. Навіть якщо струм не справляє небезпечної вражаючої дії, організм починає виділяти більше поту, шкіра зволожується і втрачає опір. Це призводить до збільшення струму, який може досягти одного з небезпечних граничних значень.  
 
Має значення і шлях струму через тіло людини. Найбільш небезпечний – через серце і м’язи легень, а також через мозок. Величина струму, що проходить по організму через серце людини, залежить від шляху його проходження. Статистичні дані наведені в таблиці 6.  
Таблиця 6 
Статистичні дані про величину струму 
Шлях струму % струму через серце 
Рука – рука 3,3 % 
Ліва рука – ноги 3,7 % 
Права рука – ноги 6,7 % 
Нога – нога 0,4 % 
 
Струм проходить через тіло не тільки найкоротшим шляхом, а шляхом найменшого опору, який різний у різних тканин (кісткова, м’язова, жирова). Найнебезпечніший шлях (як випливає з табл. 1) – це права рука – ноги, а також голова (скронева частина) – будь-які частини тіла. Але ні в якому разі не свідчить, що інші шляхи не є небезпечними.  
 
На дію електричного струму впливають рід і частота струму. Встановлено, що змінний струм частотою 50 Гц більш небезпечний, ніж постійний. Той самий вплив викликається більшим значенням постійного струму, ніж змінного.  
 
Крім того, потрібно пам’ятати, що за інших рівних умов змінний струм високих частот менш небезпечний, ніж змінний струм промислової частоти.  
Величина струму, що проходить через тіло людини, залежить від напруги дотику. 
Гранично допустима напруга дотику і величина струму при короткочасних дотиках ( ) і відсутності додаткових умов небезпеки наведені нижче. 
При змінному струмі: I = 6 мА (0,006 А). 
При постійному струмі: I = 15 мА (0,015 А). 
Ці значення дозволяють самостійно звільнитися від дії струму.  
В особливо небезпечних умовах (усередині металевих ємкостей, в умовах підвищеної вологості, у ямах, каналах і т. д.) гранично допустима напруга дотику повинна бути не більше 12 В:  
 
 
 
Дія електричного струму на організм залежить від індивідуальних властивостей, фізичних і психічних станів людини. Нездужання, втома, голод, сп’яніння та емоційне збудження приводять до зниження опору тіла. 
 
Опір тіла людини залежить і від параметрів середовища приміщення: вологості, температури, наявності струмопровідного пилу та підлоги тощо.  
 
Виходячи з цього, правила будови електроустановок, усі приміщення, в яких знаходиться устаткування і персонал, щодо техніки електробезпеки поділяються на приміщення з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні приміщення та приміщення без підвищеної небезпеки.  
 
Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю одного із небезпечних факторів: вологість (більше 75 %); висока температура (вище +350С); наявність струмопровідної пилюки; струмопровідна підлога; можливість одночасного дотикання до металоконструкцій, що мають з’єднання із землею, технологічним апаратом, з одного боку, і до заземленого електричного устаткування – з іншого; наявність хімічно активного середовища (пари кислот, лугів і т. д.). 
 
Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю 2-х і більше ознак підвищеної небезпеки.  
Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відсутністю умов, що створюють “підвищену небезпеку” і “особливу небезпеку” 
 
Зовнішні установки прирівнюються до особливо небезпечних приміщень.  
Захисні заходи в електроустановках  
Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є такі: 
1. Застосування малих напруг і електричний поділ мереж. Для забезпечення безпеки електроспоживачів варто застосовувати напругу до 42 В, приміщеннях із підвищеною небезпекою – 36 В, в особливо небезпечних – 12 В. Як правило, при використанні електроустаткування з такою напругою враховується те, що одяг, взуття мають певний опір, немає щільного (зварного, болтового) контакту з землею і т. д.; в аварійних ситуаціях струм через тіло людини не досягає невідпускаючого порогу.  
 
Необхідно пам’ятати, що для одержання малої напруги необхідно використовувати автономні джерела (акумулятори, спеціальні мотор-генератори і т. д.). Можна використовувати і перетворювачі напруги, але при цьому пам’ятати про обов’язкову умову: мережа малої напруги повинна бути електрично ізольована, відділена від мережі високої напруги.  
 
У зв’язку з цим категорично заборонено використовувати в якості джерела малої напруги автотрансформатор, тому що в ньому обидві обмотки електрично пов’язані. 
 
2. Контроль ізоляції. При порушенні ізоляції мереж і устаткування корпусу, конструкції, на яких вони змонтовані, труби, в яких прокладені проводи, можуть виявитися під небезпечною напругою. Тому контроль ізоляції є необхідною мірою, що попереджує небезпеку ураження електричним струмом.  
 
В установках до 1 000 В опір ізоляції повинен бути не нижче 0,5 м Ом.  
3. Захисне заземлення – це навмисне з’єднання із заземленим пристроєм металевих частин електроустаткування, що нормально не знаходяться під напругою, але можуть виявитися такими у випадку ушкодження ізоляції.  
Металеві частини устаткування – це корпуси, кожухи, постійні огородження, арматура і т. д.  
 
Зміст заземлення полягає в тому, щоб знизити напругу доторкання при ушкодженні ізоляції до безпечної для людини величини.  
4. Захисне відключення – це система захисту, що забезпечує безпеку шляхом автоматичного відключення (протягом не більш 0,2 сек.) електроустановки у випадках замикання струмоведучої частини на землю, зниження опору ізоляції, несправності заземлення і т. д.  
При замиканні струмоведучої частини на корпус, кожух, огородження і т. д. спрацьовує спеціальне реле захисту, яке відключає електричну установку від мережі.  
 
5. Захист від випадкового дотику до струмоведучих частин досягається шляхом використання огороджень і відповідних кон-струкцій електроустановок; блокувань; розташування струмопровідних частин на недоступній висоті (наприклад лінії електро-передач); застосування подвійної ізоляції.  
 
Під подвійною ізоляцією розуміють застосування, крім основної ізоляції струмопровідних частин, ще одного прошарку, що ізолює людину від металевих неструмопровідних частин, які можуть випадково виявитися під напругою. Часто це використовують при виготовленні електроінструмента, корпус якого покриває пластмаса: пластмасова ізоляція проводів обмотки електричного двигуна – перша ізоляція, пластмаса, що покриває корпус електродвигуна – друга ізоляція.  
6. Вирівнювання потенціалів для того, щоб зняти існування і необхідність вирівнювання потенціалів, познайомимося з таким поняттям, як “крокова напруга”, уточнимо поняття “напруга дотику”.  
 
При з’єднанні струмопровідної частини із землею (пробій ізоляції, падіння проводу ЛЕП на землю) точка входу струму в землю буде мати найвищий потенціал, який має і струмопровідна частина. У міру віддалення від цієї точки у будь-яку сторону потенціал землі буде зменшуватися за експоненціальним законом. На відстані від точки замикання, що дорівнює 20 м, потенціал землі стає рівним нулю.  
Людина, що потрапила в зону замикання і виходить із неї в будь-яку сторону кроками, потрапляє в ситуацію, коли одна нога знаходиться в одній точці землі, а інша – у другій. Потенціал першої точки більший, ніж потенціал другої. Отже, на відстані кроку людини буде існувати різниця потенціалів. Ця напруга називається “кроковою”.  
 
Різниця потенціалів між двома точками землі в зоні замикання на землю на відстані кроку (0,8 м) по радіусу до точки за-микання називається кроковою напругою.  
 
Різниця потенціалів між точкою замикання на землю і точкою землі, у якій знаходиться людина при торканні точки замикання, називається напругою дотику.  
 
Про існування крокової напруги і напруги дотику потрібно знати і пам’ятати для того, щоб правильно виходити із зони замикання на землю, якщо потратив у неї (виходити “гусячим” кроком). 
Заходи та засоби захисту людини від дії електричного струму  
Правила електробезпеки визначають два види заходів, що забезпечують безпеку робіт в електроустановках:  
1) організаційні заходи; 
2) технічні заходи і засоби захисту.  
 
До організаційних заходів належать: 
а) вимоги до електротехнічного персоналу: 
– вік персоналу для самостійної роботи повинен бути не менше 18 років;  
– персонал повинен бути здоровий, не мати хвороб і каліцтв, що перешкоджають роботі в електроустановках (медичні установи мають перелік хвороб, при яких не можна працювати в електроустановках); 
– персонал повинен бути навчений, мати кваліфікаційну групу, що свідчить про рівень знань у галузі правил експлуатації електроустаткування і техніки безпеки;  
б) усі роботи в електроустановках виконуються, як правило, за нарядом, і тільки для оперативно-чергового персоналу припускається виконання робіт з усного розпорядження із записом в оперативному журналі.  
 
До технічних заходів належать: 
– відключення місця роботи, тобто струмопровідних частин або устаткування, на яких будуть виконуватися ремонтні роботи або роботи з налагодження;  
– встановлення попереджувальних, забороняючих плакатів і огороджень місця роботи;  
– перевірка відсутності напруги;  
– накладення переносних захисних заземлень на відключені струмопровідні частини з усіх боків, звідки може надходити напру-га. 
Більшість нещасних випадків на виробництві виникають через невиконання організаційних заходів (див. табл. 7). 
Таблиця 7 
Розподіл нещасних випадків за причинами виникнення, % 
1. Технічні 33,8 
– відсутність або несправність засобів безпеки 12,4 
– конструктивні недоліки устаткування, недоліки в проектах або відступ від проектів 10,0 
– справність устаткування 7,6 
– інші 3,8 
2. Організаційні 66,2 
– порушення вимог нормативних документів безпеки 32,1 
– відсутність, неповнота, неправильне оформлення документів з безпеки праці 10,3 
– погана організація забезпечення безпеки робіт з боку ІТП (інженерно-технічних працівників) 4,4 
– порушення організації робіт за нарядом-допуском 3,8 
– необережність, неуважність постраждалого 2,8 
– інші 5,2 
 
Захисними засобами в електроустановках називаються прилади, апарати, переносні пристосування й пристрої, що служать для захисту персоналу, який працює в електроустановках, від ураження електричним струмом, а також від впливу електричної дуги, продуктів її горіння і т. д. Вони поділяються на ізолюючі, огороджувальні та допоміжні. 
 
Ізолюючі захисні засоби – це засоби, виготовлені з ізоляцій-ного матеріалу (бакеліт, текстоліт, фарфор, гума, пластмаса та ін.). Вони, у свою чергу, поділяться на основні й додаткові.  
 
Основні захисні засоби – це такі, ізоляція яких надійно витримує робочу напругу електричної установки. За допомогою основних засобів можна торкатися струмопровідних частин, що знаходяться під напругою. До них відносяться: оперативні і вимірювальні штанги; ізолюючі і струмовимірні кліщі; покажчики напруги; спеціальні пристрої для ремонтних робіт (ізолювання майданчика, східці, ланки телескопічних вишок і т. д.). В установках до 1 000 В основними захисними засобами є: діелектричні рукавички; інструмент з ізольованими ручками (заводського виготовлення); індикатори.  
 
Додаткові захисні засоби – це такі засоби, що не гарантують надійну ізоляцію від робочої напруги і є додатковим заходом. До них належать:  
– в установках вище 1 000 В – діелектричні рукавички, діелектричні боти, діелектричні килими; ізолюючі підставки на порцелянових ізоляторах; 
– в установках до 1 000 В – діелектричні калоші, діалектричні коврики, ізолюючі підставки.  
Огороджуючі захисні засоби. До них належать: ширма, бар’єри, щити, сітки і т. д.; ізолюючі накладки і ковпаки (з ізоляцій-ного матеріалу); переносні захисні заземлення; попереджувальні, забороняючі плакати.  
Допоміжні захисні засоби. Застосовуються для захисту від падіння з висоти (захисні пояси, страхувальні канати), підйому на висоту (пазурі, східці, драбини), захисту від світлових, теплових, механічних, хімічних впливів електричного струму (захисні окуляри, протигази, рукавиці, фартухи, костюми, спецвзуття та ін.).  
 
Електромагнітні поля та їх дія на організм людини 
Джерела електромагнітних полів можуть бути природного та антропогенного характеру.  
До природних джерел належать: Земля, Сонце, Космос.  
Електричне поле Землі має середню напруженість Е = 130 н/м. Менша напруженість у полюсів, більша – у екватора. При віддаленні від Землі вона зменшується за експонентою. Магнітне поле Землі має напруженість: у північного полюса – Н = 47,8А/м; у пів-денного полюса Н = 39,8 А/м; у екватора Н = 19,9 А/м.  
 
Ці величини змінюються під впливом Сонячної активності, енергії космічних випромінювань. До цих вічно існуючих полів і випромінювань адаптувалося усе живе.  
 
Джерелами антропогенного характеру є промислове електроустаткування, лінії електропередач, високочастотні металургійні установки, радіопередавальні пристрої і засоби персонального радіозв’язку, персональні комп’ютери, мікрохвильові печі, телевізори, електроплити, праски, холодильники. Електромагнітні поля мають енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних хвиль є довжина хвилі, частота коливань, швидкість поширення.  
Класифікація антропогенних електромагнітних випромінювань за частотою: 
– низькочастотні випромінювання 0,003 Гц–30 кГц 
– радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц–300 МГц 
– радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30–300 МГц 
– надвисокочастотні СВЧ: 300 МГц–300 ГГц 
Частота коливань визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кілогерц (1 кГц = 103 Гц); мегагерц (1 МГц = 106 Гц); гігагерц (1 ГГц = 109 Гц). 
 
Класифікація електромагнітних випромінювань за довжиною хвилі наведена нижче. 
Довгі хвилі f = (30–300 кГц); = (1–10 км). 
 
Ці хвилі відбиваються іоносферою і Землею. У результаті поширюються прошарком між ними. Обгинають земну поверхню і перешкоди на шляху.  
 
Середні хвилі f = (300–3 МГц); = (1–100 км). 
Також поширюються прошарком між іоносферою і поверхнею Землі. Якщо їхній розмір більше довжини хвилі, то вони відбиваються від цих перешкод. Істотно поглинаються Землею (послабляються). Звідси дальність поширення майже 500 км (l = 500 км).  
Для їх подальшої передачі потрібні ретранслятори.  
Короткі хвилі f = (3–30 МГц); = (10–100 м). 
Відбиваються від іоносфери і Землі. Сильно поглинаються Землею. Для передачі використовується їхній відбиток від поверхні Землі й іоносфери.  
Ультракороткі хвилі f = (30–300 МГц); = (1–10 м). 
Вплив електромагнітних полів на організм людини (ЕМП) 
 
Електромагнітні поля негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють із джерелами випромінювань, а також на населення, яке проживає поблизу джерел випромінювання. Установлено, що більша частина населення живе в умовах підвищеної активності ЕМП. 
Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини залежить від діапазону частот, інтенсивності впливу відповідних чинників, тривалості опромінення, характеру випромінювання, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яка опромінюється, та індивідуальних особливостей організму. 
 
Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення в системах і органах, функціональні зсуви в діяльності нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем. 
 
Звичайно, зміни діяльності нервової та серцево-судинної системи зворотні, і хоча вони накопичуються і посилюються з часом, але, як правило, зменшуються та зникають при виключенні впливу і поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень і захворювань. 
 
Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ та УВЧ діапазонів (30 кГц–300 МГц) спостерігаються: загальна слабкість, підвищена втомованість, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця. З’являються роздратування, втрата уваги, подовжується тривалість мовно-рухової та зоромоторної реакцій, збільшується межа нюхової чутливості. Виникає ряд симптомів, що є свідченням порушення роботи окремих органів – шлунку, печінки, селезінки, підшлункової та інших залоз. Пригнічуються харчові та статеві рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, змінюється склад крові, зафіксовані порушення на клітинному рівні. 
 
У цьому діапазоні працюють міцні радіомовні станції, судові радіостанції та аеродромна радіослужба, зв’язкові, радіомовні та телевізійні станції, розташовані, як правило, у місцях великої кон-центрації населення. 
 
Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот значно зростає з ростом частоти і дуже серйозно впливає у СВЧ діапазоні. У зв’язку зі зниженням рівня перешкод застосування ЕМП у СВЧ діапазоні забезпечує більш високу якість передання інформації, ніж в ІВЧ діапазоні. Усі ділянки СВЧ діапазону використовуються для радіозв’язку, в тому числі радіорелейного та супутникового. Тут працюють практично всі радіолокатори. 
 
Оскільки випромінювання СВЧ при поглинанні середовищем поганими провідниками викликає їх нагрівання, цей діапазон широко використовується у промислових установах, у побуті. Вплив СВЧ випромінювання на живі тканини дав підставу для побудови терапевтичної медичної апаратури. У силу особливостей поширення СВЧ саме цей діапазон використовується для передачі енергії променем на великі відстані 
 
Вплив СВЧ на біологічні об’єкти залежить від інтенсивності опромінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла, подібним до пропасного стану або локалізованого нагріву тканини. Впливаючи на живу тканину організму, ЕМП викликає змінну поляризацію молекул і атомів, які складають клітини, внаслідок чого відбувається небезпечний нагрів. Надмірне тепло може нанести шкоду окремим органам і всьому організму людини. Особливо шкідливий перегрів таких органів, як очі, мозок, нирки тощо. З ростом інтенсивності проявляється вплив на нервову систему, умовно-рефлекторну діяльність, кліти-ни печінки, підвищення тиску, викликає зміни у корі головного мозку, втрату зору. 
 
ЕМП низькочастотного діапазону (конкретно промислової частоти 50 Гц) викликають у працюючих порушення функціонального стану центральної нервової системи, серцево-судинної системи, спостерігається підвищена стомлюваність, млявість, зниження точності робочих рухів, зміна кров’яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль. 
 
Для запобігання професійних захворювань, які виникаються під впливом ЕМП, встановлені допустимі норми опромінення. 
Для захисту людини від дії електромагнітних опромінювань застосовуються різні засоби і заходи захисту: захист часом, відстанню, екранування джерел випромінювання, зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання, екранування робочих місць, засоби індивідуального захисту, ви-ділення зон випромінювання. 
 
Інфрачервоне випромінювання (ІЧ) – частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм–1 000 мкм, енергія якого при поглинанні у речовині викликає тепловий ефект. Джерела випромінювання поділяються на природні і штучні. До природних джерел інфрачервоного випромінювання відноситься природна інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вища порівняно з поверхнею, яка підлягає опроміненню (для людини всі поверхні з температурою вище тіла людини: 36–37оС). 
 
Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка обумовлює глибину їх проникнення. Дія інфрачер-воних випромінювань зводиться до нагріву шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар, що супроводжується головним білем, запамороченням, прискоренням дихання, втратою свідомості, порушенням координації рухів, тяжкими ураженнями мозкових тканин аж до вираженого менінгіту і енцефаліту. 
 
Засоби захисту від дії ІЧ випромінювання такі: теплоізоляція гарячих поверхонь, охолодження тепловипромінювальних повер-хонь, екранування джерел випромінювання, застосування засобів індивідуального захисту, організація раціонального режиму праці і відпочинку. 
 
Ультрафіолетове випромінювання (УФ) – спектр електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200–400 нм. Особливістю ультрафіолетових випромінювань є висока сорбційність – їх поглинає більшість тіл. 
 
Ультрафіолетове випромінювання, яке складає близько 5 % щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який має благотворний стимулюючий вплив на організм, знижує чутливість організму до деяких впливів; оптимальні дози УФ випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, підвищують активність ферментів дихання, поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і бактерицидну дію. 
 
Ультрафіолетове випромінювання довжиною хвилі 10–20 нм (дальній діапазон) має дуже велику енергію і є згубним для людини, але у природних умовах поглинається озоновим шаром атмос-фери і на поверхні Землі відсутнє. 
 
Штучними джерелами УФ випромінювання є дугова електрозварка, електроплавлення сталі, виробництво радіоламп. УФ випромінювання штучних джерел може стати причиною гострих і хронічних професійних уражень. Найбільш уразливі очі, шкіра. Дія УФ випромінювань на шкіру викликає дерматити, екзему, “старіння” шкіри, утворення ракових пухлин. Внаслідок впливу УФ опромінювання виникають загальнотоксичні симптоми – головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, відчуття розбитості, підвищена стомлюваність, нервове збудження. 
 
Зниження інтенсивності опромінення УФ випромінюванням досягається захистом відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць, засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним роз-ташуванням робочих місць. 
 
До числа найбільш фундаментальних наукових досягнень ХХ століття відноситься створення лазерів. Принцип їх дії заснований на використанні змушеного (стимульованого) електромагнітного випромінювання, одержаного від робочої речовини внаслідок збудження її атомів електромагнітною енергією. Збуджений атом може свавільно (спонтанно) перейти на один із нижчих рівнів енергії, при цьому випромінюється квант світла. Висока потужність лазерного випромінювання в поєднанні з високою спрямованістю дозволяє одержати за допомогою фокусування світлові потоки величезної потужності. 
 
Дія лазерного випромінювання на живий організм носить складний характер. Найбільш чутливими до нього є очі, шкіра. Ці пошкодження мають характер опіків. Опромінення шкіри лазерною енергією може призвести до злоякісних пухлин. Внаслідок впливу лазерного випромінювання на організм людини виникають функціональні зміни центральної нервової системи, серцево-судинної системи, ендокринних залоз, збільшення фізичної втоми, коливання тиску, головний біль, роздратованість, підвищена збудженість, порушення сну. 
 
Для захисту від лазерного випромінювання застосовують наступні заходи: телевізійні системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи), огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту – спеціальні протилазерні окуляри, щітки, маски, халати, рукавички.

11Законодавчими актами, що визначають основні правовідносини у виробничій діяльності, є державнінормативні акти про охорону праці (ДНАОП).

Державні нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано силу закону і які є обов'язковими для виконання.

Залежно від  сфери впливу ДНАОП можуть мати міжгалузеву  та галузеву дію.

Міжгалузеві державні нормативні акти про охорону праці  мають загальнодержавне значення, їх дія поширюється на всі підприємства незалежно від їх відомчої належності, форми власності та виду господарської діяльності.

Галузеві державні нормативні акти про охорону праці  поширюються лише на підприємства, що належать до певної галузі.

ДНАОП затверджують:

• Кабінет Міністрів;
• Держгірпромнагляд;
• органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;
• органи державного пожежного нагляду МНС;
• органи нагляду за ядерною безпекою та ін…

Крім вказаних законодавчих актів, правові відносини  у сфері охорони праці регулюють  підзаконні нормативні акти, укази і розпорядження Президента, рішення Уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Залежно від  сфери дії державні нормативні акти про охорону праці мають своє кодування.

Міжгалузеві ДНАОП  кодуються у такий спосіб:

• Скорочена назва нормативного акта — ДНАОП;
• Група — Х.ХХ;
• Вид нормативного акта — Х.ХХ;
• Порядковий номер у межах даного виду — Х.ХХ;
• Рік затвердження — ХХ.

Галузеві ДНАОП  кодуються так:

• Скорочена назва нормативного акта — ДНАОП;
• Група відповідно до класифікатора галузей господарської діяльності — ХХ.ХХ;
• Вид нормативного акта — Х.ХХ;
• Порядковий номер (у межах даного виду) — Х.ХХ;
• Рік затвердження — ХХ.

Міжгалузеві ДНАОП  залежно від органу, який затвердив  мають відповідне цифрове позначення. Наприклад: 0.00 — держгірпромнагляд, 0.03 — МОЗ, 0.06 — Держстандарт і  т. ін…