Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз'яснено в п. 8 постанови  Пленуму Верховного Суду України  «Про судову практику в справах про  відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 р. N 14, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, суд зобов'язаний перевірити, чи належить особа до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.¹⁰

2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами.

Термі «під звіт»  означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або  уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, передачу одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо.

До разових  документів у першу чергу відносять  доручення. Залежно від змісту повноважень, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Всі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.

Разові доручення  видаються представнику на проведення однієї, разової дії. Для вчинення певних однакових дій у межах певного відрізку часу видаються спеціальні доручення. Загальне доручення видається на право проведення різних дій по управлінню майном.

Працівник, якому  видали під звіт матеріальні цінності, не повинен відноситись до категорії тих, з ким можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність.¹¹

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

 До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватися докази, що підтверджують вчинення працівником таких дій, встановлених у порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв'язку з передачею винного на поруки, це не виключає застосування матеріальної відповідальності.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.

Працівник, який перебував у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсування з необережності сировини та матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). В цьому випадку не має значення кваліфікація, спеціальність чи посада працівника. Необхідною умовою притягнення до відповідальності за п 4 ст 134 КЗпП України є підтвердження нетверезого стану працівника. В пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р № 14 звернено увагу на те, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).¹²

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування підприємством, установою, організацією.

Наведений перелік  збігається з переліком, наведеним у п. 1 ст. 133 КЗпП України, який передбачає обмежену відповідальність у межах середнього місячного заробітку, а різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність настає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення вказаного майна сталися з необережності (недбалості), настає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків .

У цьому випадку  йдеться про випадки матеріальної відповідальності, які передбачені спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини викривлень даних про виконування робіт; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних матеріалів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

7. Шкода завдана  не при виконанні трудових обов'язків.

Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх  трудових обов’язків, так і у  вільний від роботи час. Вчинені  працівником під час роботи дії  спрямовувалися працівником не на виконання  трудових обов’язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу.

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Застосовуючи цю підставу, слід мати на увазі, що обов'язок відшкодувати у повному розмірі шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку зі сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, покладається на таку службову особу, за наказом чи розпорядженням якої таке звільнення чи переведення було здійснене.

Слід зазначити  також, що зміни в законодавстві торкнулися також і розміру відповідальності службової особи. Раніше така відповідальність була обмежена трьома місячними посадовими окладами службової особи. Нині — це повна матеріальна відповідальність, що пов'язано зі збільшенням максимального розміру оплати працівникові за вимушений прогул, за загальним правилом, до одного року, а у певних випадках за увесь час прогулу.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний

у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, повна матеріальна відповідальність - обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру, але з урахуванням прямої дійсної шкоди. На відміну від обмеженої, повна матеріальна відповідальність настає лише у безпосередньо визначених законом випадках (ст. 134 КЗпП України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ВІДШКОДУВАННЯ  ШКОДИ

3.1 ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ШКОДИ

 

 

Визначення  розміру шкоди, заподіяної працівником  роботодавцю  є важливим і доволі складним питанням у процесі притягнення  працівників до матеріальної відповідальності за трудовим законодавством.

Правове регулювання  порядку визначення розміру шкоди, заподіяної роботодавцю, здійснюється згідно зі статтею 153-3 КЗпП України, нормами Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Крім зазначених нормативно-правових актів, слід керуватися роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року.

Розмір заподіяної підприємству прямої дійсної шкоди, відповідно до частини першої статті 135-3 КЗпП України, щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахування, визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за винятком зносу згідно з установленими нормами. Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначають в натурі, а потім провадять грошову оцінку вартості матеріальних цінностей. Визначати обсяг шкоди в натуральному виразі не потрібно лише в тих випадках, коли нестача стосується грошових коштів.¹³

Згідно з  частинами першою та другою статті 135-3 КЗпП України розмір шкоди визначають за цінами, що діють у цій місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції (товарів), визначають за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції (товарів).

У випадках розкрадання, нестачі, умисного знищення або псування матеріальних цінностей, тобто свідомого  і бажаного заподіяння шкоди підприємству його працівником, а також тоді, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальну вартість законодавством встановлюється кратне обчислення розміру шкоди.

Кратний розмір обчислення застосовується у  разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»

Розмір збитків  у гривнях визначають за формулою:

P3 = [(Бв - A) x Ішф + ПДВ  + АЗБ] х 2,

де: Р3 — розмір збитків (у гривнях); Б_в – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, грн; А – амортизаційні відрахування, грн; І_інф – загальний індекс інфляції; ПДВ – розмір податку на додану вартість, грн; А_зб – розмір акцизного збору, грн.

Порядок визначення розміру збитків та коефіцієнта  кратності встановлюється вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України  залежно від виду матеріальних цінностей, з якими пов’язаний факт заподіяння шкоди підприємству.

 

 

3.2 ПОРЯДОК ПОКРИТТЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ РОБОТОДАВЦЮ ПРАЦІВНИКОМ

 

 

Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Так, відповідно до частини п’ятої статті 130 КЗпП України працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково, а за згодою власника або уповноваженого ним органу – передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

У разі відмови  працівника добровільно відшкодувати завдані підприємству збитки, до нього застосовується примусовий порядок покриття шкоди шляхом утримання суми збитків з його заробітної плати. Це означає, що згода працівника на вирахування з його зарплати зазначених сум не потрібна.

Якщо до працівника застосовується обмежена матеріальна відповідальність, котра означає обмеження суми відшкодування розміром заробітної плати, то для примусового стягнення суми збитків достатньо розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу. У разі необхідності стягнення збитків з керівника підприємства або із його заступника достатньо розпорядження вищого в порядку підлеглості органу про стягнення збитків.

  Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.  Ці сім днів даються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудовим спорам: в комісію по трудовим спорах, а вразі її відсутності до місцевого суду.

У решті випадків покриття заподіяної шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого суду. Такий позов може бути поданий протягом 1 року з дня виявлення завданої шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли роботодавцю стало відомо про завдану шкоду. У тих випадках, коли шкоду встановлено за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізіях або перевірках фінансово-господарської діяльності підприємства, днем виявлення буде вважатися день підписання відповідного акта або висновку комісії, або уповноваженої особи, яка здійснювала перевірку.