Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Отже, для притягнення сторін трудового договору до матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у сукупності.

Виходячи з вище викладеного  можна зробити висновок, що необхідно  на законодавчому рівні закріпити  визначення матеріальної відповідальності сторін трудового  договору, а саме у в новому Трудовому кодексі України, де під матеріальною відповідальність слід розуміти добровільне чи примусове відшкодування стороною трудового договору шкоди за збиток, завданий іншій стороні майновим або немайновим, протиправним, винним невиконанням або неналежним виконанням своїх трудових обов’язків внаслідок дії чи бездіяльності в порядку і розмірі, визначеному законодавством.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, матеріальна відповідальність може бути покладена на винну сторону при дотримані підстави і умови покладення матеріальної відповідальності.

Підставою  виникнення матеріальної відповідальності є трудове  майнове правопорушення. Елементи трудового майнового правопорушення, які утворюють його склад, одночасно розглядаються як умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Це такі умови, як: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору; причинний зв’язок між протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою; Вина працівника, власника або уповноваженого ним органу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПО ТУДОВОМУ ПРАВУ ВІД МАЙНОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПО ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВУ

 

 

Матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин існує  поряд з такими видами відповідальності, як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність та майнова відповідальність по цивільному праву. З майновою відповідальністю матеріальна відповідальність по трудовому праву України має значні подібності, оскільки в обох випадках йдеться про відшкодування власнику заподіяної шкоди.

Щодо критерії розмежування матеріальної відповідальності у трудовому праві і майнової у цивільному праві, то А.В. Лапкін умовно поділив на дві великі групи:

1.Підстави і умови настання матеріальної та цивільно-правової відповідальності;

2.Характер, порядок, особливості застосування цивільно-правової і матеріальної відповідальності.⁶

Детальніше розглянемо кожну із них. Перша і основна стосується підстав і умов настання матеріальної та цивільно-правової відповідальності, і виявляється при аналізі складів передбачених відповідними галузями права правопорушень.

1.Об¢єктом трудового правопорушення є трудові правовідносини, що включають обов¢язки зі збереження майна і відшкодування шкоди. Об¢єктом цивільного правопорушення є цивільні правовідносини: майнові та особисті немайнові.

2.Протиправність. Для трудового правопорушення вона полягає у порушенні норм трудового права, які покладають на працівників обов¢язки зі збереження майна, а на роботодавця – створення необхідних для цього умов. Протиправність як умова цивільно-правової відповідальності відрізняється не лише належністю норм, що порушуються, до цивільного права, а й більш широким за обсягом колом прав і обов¢язків, що охороняються цивільно-правовою відповідальністю порівняно з матеріальною.

3.Шкода. Вона є досить чітким критерієм розмежування і включає:

а) при цивільно-правовій відповідальності  в усіх випадках настає відповідальність у повному обсязі заподіяної шкоди, в тому числі і при упущеній вигоді, при неодержанні прибутків, які очікувалися;

б) при матеріальній відповідальності за трудовим правом підлягають відшкодуванню тільки  пряма, дійсна шкода.

4.Причинний зв¢язок між протиправним діянням і заподіянням шкоди. На відміну від трудового права, де встановлення необхідного причинного зв¢язку є обов¢язковою умовою притягнення до відповідальності, у цивільному праві в окремих випадках встановлення причинного зв¢язку не вимагається (неустойка).

5.Факультативні елементи об¢єктивної сторони правопорушення (час, місце, спосіб його вчинення). В трудовому праві їм приділяється більше уваги, вони впливають на обсяг відшкодування шкоди, тоді як у цивільному праві вони зазвичай не враховуються.

6.Вина. Вона є обов¢язковою умовою кожного з цих видів відповідальності. У той же час у цивільному праві можливі випадки відповідальності без вини, зокрема володільця джерела підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При матеріальній відповідальності по трудовому праву умовою відповідальності завжди є вина в формі умислу або необережності.

7.Суб¢єктний склад. Суб’єкти матеріальної відповідальності чітко визначені (працівник і роботодавець), а цивільно-правової – будь-яка юридична або фізична особа. Сторони матеріальної відповідальності завжди пов¢язані трудовими правовідносинами і не є рівноправними, тоді як при цивільно-правовій відповідальності вони завжди рівноправні, але не завжди перебувають у правовідносинах одне з одним.

Наступна група відмінностей і відповідних їм критеріїв розмежування стосується характеру, порядку, особливостей застосування цивільно-правової і матеріальної відповідальності.

1.Індивідуальний характер матеріальної відповідальності. Працівник завжди відшкодовує шкоду особисто, це стосується і неповнолітніх працівників. Натомість у цивільному праві існує субсидіарна відповідальність, коли шкоду відшкодовують не ті особи, які її заподіяли.

2.Солідарна відповідальність. При матеріальній відповідальності солідарне відшкодування застосовується лише якщо шкода заподіяна спільними умисними діями працівників або працівника і інших осіб. Натомість в цивільному праві солідарна відповідальність осіб настає у випадках, що можуть передбачатись як законом, так і договором. Відповідно до закону, наприклад, неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідальність перед потерпілим несуть солідарно.

3.Обов¢язок доказування умов, необхідних для притягнення винної особи до відповідальності. При матеріальній відповідальності працівника тягар доведення цих умов покладається на роботодавця. Натомість в цивільному праві потерпілим доводиться шкода.

4.Обсяг відповідальності. В цивільному праві відповідальність є повною за загальним правилом, а матеріальна відповідальність працівника, як правило, обмежена.

5.Обставини, які впливають  на розмір відповідальності. В трудовому праві в основу зменшення розміру відшкодування шкоди покладено об¢єктивний критерій («відсутність умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей»), а в цивільному - суб¢єктивний (ступінь вини потерпілого – ч.2 ст.1193 ЦК України).

6.Підставою  матеріальної відповідальності  є правопорушення, що характеризується одночасною наявністю двох ознак — це трудове правопорушення, тобто таке, що вчинене внаслідок порушення саме трудових зобов'язань, і це майнове правопорушення, тобто таке, що заподіяло майнову шкоду одній зі сторін трудового договору. Підставою цивільно-правової відповідальності є майнове правопорушення.

7.Строки притягнення до відповідальності. Вони є різними для матеріальної і цивільно-правової відповідальності. Стаття 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питання стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. У цивільно-правових відносинах застосовується 3-річний строк позовної давності.

8.Санкції. В трудовому праві умови і порядок їх застосування мають специфіку і варіативність, порівняно з цивільним правом, натомість цивільно-правова відповідальність передбачає специфічні види санкцій, яких немає в трудовому праві.

Підводячи підсумок вище викладеному можна стверджувати, що існує достатньо критеріїв, які дають змогу стверджувати, що матеріальна і цивільно-правова відповідальність є різними і самостійними видами юридичної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

2. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНОЇ  ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАПОДІЯНУ ШКОДУ

2.1 ОБМЕЖЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА

 

 

Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів  юридичної відповідальності виражається  й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види, а саме: а) обмежена; б) повна; в) підвищена. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю України, а підвищена відповідальність передбачена Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна у подвійному і потрійному розмірі.⁷

Обмежена матеріальна  відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.⁸ Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування.

Загальні правила  обмеженої відповідальності передбачені  у ст. 132 КЗпП України. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це означає, що при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менше середнього місячного заробітку, працівник зобов’язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю.

Якщо ж пряма  дійсна шкода, що заподіяна працівником  підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди, хоча вона має ознаки прямої та дійсної, працівником не покривається. Однак, така межа відповідальності діє тільки в тому випадку, якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за одне правопорушення. Якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за кількома правопорушеннями, то й загальна межа його відповідальності буде дорівнювати середньому місячному заробітку за кілька місяців (кількість місяців дорівнює кількості правопорушень).

 Для обчислення межі матеріальної відповідальності працівника перед підприємством середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, які передували тому місяцю, в якому заподіяння прямої дійсної шкоди виявлено або тому місяцю, в якому справу про покриття працівником прямої дійсної  шкоди, заподіяної підприємству, вирішено судом, тобто в якому було винесене рішення суду.

Відповідно  до ст.133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники - за зіпсуття або знищення через  недбалість матеріалів, напівфабрикатів,  виробів (продукції), в тому числі  при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники  підприємств, установ, організацій  та їх заступники, а також керівники  структурних підрозділів на підприємствах,  в установах, організаціях та  їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Таким чином, основним видом матеріальної відповідальності працівника в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 ПОВНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

 

Повна матеріальна  відповідальність працівника – це покладення на працівника обов’язку  повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. На відміну від матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку, яка застосовується як загальне право. Повна матеріальна відповідальність застосовується у випадках, передбачених законодавством. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП України. Однак,  варто враховувати, що пункт 6 цієї статті має відсильний характер: він передбачає можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках, передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки можуть бути встановлені.⁹