Підприємства консервної промисловості: Томати мариновані

-   санітарно –  гігієнічні (температура, освітленість, загазованість).

- естетичні (привабливий  спецодяг, створення комфорту, розміщення  побутових приміщень та їх  оздоблення).

-   психіко фізіологічні (режим праці та відпочинку, темп роботи, норма фізичних навантажень).

  Режим роботи працівника це чередування тривалості праці та відпочинку: розрізняють внутрізмінний, добовий, місячний та річний режими праці, що регламентуються графіками виходу на роботу та розпорядком робочого дня.

  На підприємствах  консервної промисловості діє  дві форми організації праці  – індивідуальна та колективна. Індивідуальна – фермерські та  особисті господарства, всі інші  – колективна.

  Підприємства обробних  галузей промисловості використовують ряд узагальнених напрямів організації праці.

  Основними серед  них вважають такі:

1.Розробка та випровадження  раціональних форм розподілу  і кооперування праці:

а) розчленування процесу праці на підприємстві за функціональністю та технологією і професійно кваліфікаційною ознакою;

б)  забезпечення раціонального  взаємозв’язку та взаємодії структурних  підрозділів груп працівників і т. п. в одному трудовому процесі;

2.Раціональна організація  та обслуговування робочих місць:

а)планування робочих  місць;

б)забезпечення робочих місць необхідним обладнанням, матеріалами, технічним та іншим необхідним інвентарем;

в)забезпечення раціонального  обслуговування робочих місць на етапі всього виробництва.

3.Вивчення та впровадження передових прийомів і методів праці:

а)виявлення і відбір прогресивних прийомів та методів праці;

б)проектування раціонального  трудового процесу з застосуванням  вищевказаних методів і прийомів праці;

в)навчання виконавців передовим  методам і прийомам праці.

4.Удосконалення відбору,  підготовки і підвищення кваліфікації працівників:

а)поліпшення роботи по професійній орієнтації молоді;

б)удосконалення набору і відбору працівників;

в)удосконалення підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

г)удосконалення форм і методів перепідготовки і підвищення кваліфікації;

д)створення умов, що забезпечать  високий рівень стабільності кадрів на підприємстві.

5.Удосконалення нормування  праці:

а)розширення сфери нормування в усіх підрозділах підприємства та категоріях персоналу;

б)підвищення наукового  рівня нормування праці;

в)поліпшення якості норм праці;

г)розробка і впровадження прогресивних трудових нормативів;

д)поліпшення нормувальної роботи на підприємстві.

6.Поліпшення умов праці:

а)дотримання вимог охорони  праці і техніки безпеки на виробництві;

б)поліпшення санітарно  – гігієнічних, психофізіологічних та соціально – побутових умов праці;

в)підвищення рівня механізації  та автоматизації технологічних  процесів, та процесів з важкими і шкідливими умовами;

г)підвищення рівня естетизації  виробництва.

7.Посилення матеріального  та морального стимулювання:

а)удосконалення діючих та впровадження нових систем преміювання;

б)удосконалення організації  заробітної плати;

в)удосконалення діючих та впровадження нових систем матеріального  стимулювання;

г)застосування ефективних норм морального заохочення.

8.Зміцнення виробничої дисципліни:

а)зміцнення трудової, технологічної та виконавської дисципліни.

б)посилення впливу на порушників дисципліни;

в)виховання працівників  в дусі добросовісного творчого відношення до праці.

  Виходячи із цих  найважливіших напрямків сформовані  основні завдання організації праці:

1.Економічні – раціональне використання живої праці, а разом з нею засобів виробництва.

2.Психофізіологічні – сприятливі  умови праці, охорона праці,  високий рівень працездатності  працівників.

3.Соціальні – підвищення рівня соціальної значимості, змістовності, творчого характеру праці.

  Впровадження на підприємстві  заходів організації праці має  системний характер і повинно  здійснюватись в відповідній  послідовності.

  Розрізняють такі види кооперації  праці в слідкуючій послідовності:

- міжцехова – об’єднання цехів  для виробництва продукції;

- внутрішньо цехова – об’єднання  праці ділянок служб цеху;

- внутрішньо – дільнича –  об’єднання праці всіх участків  дільниці;

- бригадна – об’єднання працівників різних професій, які виконують єдине виробниче завдання.

  У проектуванні варіантів  розподілу праці слід враховувати  економічну доцільність, психофізіологічні  та соціальні наслідки такого  розподілу.

  Економічна доцільність – це підвищення ефективності виробництва, за рахунок зростання продуктивності праці, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

  Психофізіологічні наслідки  не повинні бути негативним, а  саме викликати фізичне й нервове  перевантаження, порушувати нормативне функціонування людського організму.

  Соціальні наслідки – поєднання  фізичного і розумового навантаження, привабливості трудової діяльності та наявності умов для розвитку творчих здібностей особистостей.

  Заробітна плата – це  винагорода або заробіток, який обчислено в грошовому виразі і за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за виконану роботу і проявляється в її функціях (відтворювальна, стимулююча, регулююча, розподільча та функція формування платоспроможного попиту населення).

1.Відтворювальна функція – забезпечування працівників та їх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, відтворення поколінь, вона регулюється державою і встановлює її мінімальний розмір, який забезпечить дію даної функції.

2.Стимулюча – встановлює залежність розміру від кількості і якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результат роботи.

3.Регулююча – розміщення робочої  сили по регіонах галузях господарства  та з урахуванням ринкових  потреб.

4.Соціальна – це заробітна плата, що відображає міру живої праці при розподілу фонду споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва згідно результатів їхнього трудового внеску.

5.Функція формування платоспроможного попиту населення – її призначення – узгодження платоспроможного попиту з одного боку та виробництво споживчих товарів з іншого. Дана функція формується із двох факторів потреб та доходів населення.

  Структура заробітної  плати – це система відношення основної, додаткової заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат в загальному її обсязі. Механізм організації заробітної плати складається з ринкового та державного регулювання, колективно – договірного регулювання та механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на виробництві як тарифну так і безтарифну модель.

  Розрізняють дві  основні форми заробітної плати  почасову і відрядну, що проявляються  у вигляді проста почасова, почасово – преміальна, за окладами, проста відрядна, відрядно – преміальна та інші.

  Основою організації  оплати праці є тарифна система,  що являє собою совокупність  нормативних матеріалів за допомогою  яких встановлюється рівень заробітної  плати працівників підприємства  залежно від їхньої кваліфікації. Тарифна система включає в себе тарифні сітки, тарифні ставки надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно – кваліфікаційні характеристики. У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру, який регулюється законодавством і є державною соціальною гарантією обов’язковою для підприємств не залежно від форм власності та господарювання.

  Основою організації  оплати праці на підприємстві  є тарифна система, що представляє  сукупність нормативів які регулюють рівень заробітної плати працівників по галузях, регіонах, залежно від виробництва, кваліфікаційних ознак та умов праці і характеризується:

Тарифною сіткою – це шкала, що визначає співвідношення в оплаті різних груп працівників залежно від їхньої кваліфікації (тарифні розряди, коефіцієнти).

Тарифна ставка – норма, яка визначає розмір оплати праці  робітника за одиницю часу (годину, день, місяць).

Тарифно – кваліфікаційний  довідник – перелік і характеристики робіт, вказівки про віднесення їх до певного розряду залежно від способу використання та групи використаних засобів. 

 

 

 

Розрахунок заробітної плати.

1.Вираховуємо відрядну  тарифну ставку для кожного  розряду

І розряд – 34.17 гр/зміну

ІІ розряд – 34.17 · 1.09 = 41.004 гр/зміну

ІІІ розряд – 34.17 · 1.2 = 49.20 гр/зміну

ІV розряд – 34.17 · 1.35 = 66.42 гр/зміну

V розряд – 34.17 · 1.55 = 102.96 гр/зміну

2.Проводимо розрахунок потреби працівників і фонду заробітної плати і зводимо їх в таблицю 2.1.                  

Таблиця 2.1.

Перелік технологічних  операцій	Явочний склад працівни- ків	Відпрацьо- вано змін	Розряд роботи	Денна тарифна ставка грн	Основна оплата праці
Завантаження Сортування Калібрування Миття Інспекція Підготовка тари Фасування Пригот.маринаду Герметизація Завантаження Стерилізація Заливка маринаду Вигрузка банок Всього	1 5 1 1 5 1 5 1 1 2 1 1   2 27	84 84 84 84 84 84 84 84 84 84 84 84   84	ІІ ІІ ІІ ІІІ ІІ ІІ ІІ ІІІ ІІІ ІІІ V ІІІ   ІІІ	41.004 41.004 41.004 49.20 41.004 41.004 41.004 49.20 49.20 49.20 102.95 49.20   49.20	3444.336 17221.68 3444.336 4132.80 17221.68 3444.336 17221.68 4132.80 4132.80 8265.60 8647.80 4132.80   8265.60 103708.25

 

Вивчивши явочний склад  працівників за певними розрядами, які відповідають їх кваліфікаційному рівню та кількість відпрацьованих змін ми розрахували фонд заробітної плати який становить 103708.25 гривень.

 

2.3 Планування собівартості  та ефективності виробництва

  Собівартість продукції  – це грошове вираження усіх  затрат підприємства на виготовлення  і реалізацію продукції:

  Відповідно з об’ємом витрат на підприємстві розрізняють три види собівартості:

- цехову;

- фабрично – заводську;

- повну собівартість;

Цехова – це собівартість продукції, що включає в себе всі  цехові затрати і в основному  характеризує результати виробничої діяльності того чи іншого цеху.

Фабрично – заводська  – це цехова собівартість плюс усі затрати всього підприємства. За цією собівартістю характеризується робота всього підприємства.

Повна собівартість –  це фабрично – заводська собівартість плюс собівартість невиробничих затрат (реалізація продукції, оплата тарифів по перевозці, затрати на навчання персоналу і т.д.)

  Таким чином повна  собівартість – це совокупність  всіх витрат необхідних для  виробництва та реалізації продукції.

  Виробнича діяльність  виробництва оцінюється по середній собівартості однорідної продукції і служить основою для встановлення її оптової ціни.

  Структура собівартості – це її склад і відношення окремих елементів і статей в загальних затратах на виробництво.

  В консервній промисловості структура собівартості дозволяє зниження собівартості продукції за рахунок економним витратам матеріальних ресурсів.

  Планування собівартості  – це виявлення і мобілізація  наявних ресурсів виробництва,  зменшення витрат і збільшення  внутрішньо – заводських накопичувань, і в консервній промисловості має слідуючі етапи: розрахунок затрат на підготовку і освоєння виробництва, затрати на утримання та експлуатацію обладнання, цехових, загально – заводських, інших промислових і непромислових витрат: складання планових калькуляцій на кожний вид продукції, розрахунок зміни собівартості на кожний вид продукції: складання кошторису витрат на виробництво: розрахунок витрат на 1 гривню товарної продукції.

  За реалізовану  продукцію підприємство одержує  відповідну суму грошей, частина з яких іде на заміну зношених засобів, інша на заробітну плату, оплату електроенергії мастил і т.д, що разом становить затрати на виробництво. Вільний остаток коштів іде як прибуток підприємства і використовується для забезпечення соціальних та культурних статей виробництва закладених в статуті.