Загальні положення про страхове право

Щодо такого поняття, як «строк, достатній для надання своєчасного захисту», то з нього потрібно уяснити такий термін, як «достатній», який означає «відповідає яким-небудь потребам; обґрунтований належною мірою...» Таким чином, під поняттям «розумний строк» необхідно розуміти як «найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи», достатній (обґрунтований належною мірою) для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту від порушень прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Він залежить від багатьох факторів, зокрема, обсяг і складність справи, кількості осіб, що беруть участь у справі, необхідності проведення експертизи та отримання висновків тощо. Лише у виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш одного місяця, як це зазначено в законі.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 Кодексу  адміністративного судочинства  України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної  сили, повністю або в окремій його частині. Це означає, що в цій частині  передбачена компетенція суду щодо оскаржуваного нормативно-правового  акта (в межах позовних вимог). Для  з'ясування змісту ч. 8 ст. 171 цього Кодексу необхідно дати коментар таким її положенням, як «нормативно-правовий акт», «визнати нормативно-правовий акт незаконним», «чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю», «чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили в окремій його частині».

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави і встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права. Ці акти знаходяться між собою в ієрархічній підпорядкованості, яка і визначає юридичну силу документа. До нормативно-правових актів належать закони і підзаконні акти (укази і розпорядження глави держави, постанови уряду, акти центральних органів виконавчої влади та ін.). Нормативно-правовий акт відображає волю уповноваженого суб'єкта права, є обов'язковим для виконання, має документальну форму закріплення, забезпечується у виконанні державою, у тому числі примусовими засобами. На відміну від нормативно-правових актів, розрахованих на багаторазове застосування, індивідуальні акти конкретизують правові норми чи визначають їх дійсний зміст і мають форму правозастосовного або інтерпретаційного акта. В Україні з 1992 р. запроваджена реєстрація нормативно-правових актів, а з 1996 р. засновано Єдиний державний реєстр нормативних актів. Порядок ведення Реєстру та користування ним затверджено КМ України 23.04.2001 р. До нього, зокрема, належать:

1) нормативно-правові акти, видані, починаючи від дня прийняття  Акта проголошення незалежності  України 1991 р. чинні, опубліковані  та неопубліковані (в т. ч. з  обмежувальними грифами) – Закони  України, постанови ВР України,  декрети, постанови і розпорядження  КМ України, рішення і висновки  КС України, зареєстровані в  Мінюсті України нормативно-правові  акти міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади, органів  господарського управління та  контролю, НБУ, а також міжнародні  договори України; 

2) нормативно-правові акти, видані  до 24.08.1991р., що не втратили чинності  та не суперечать законодавству  України; 

3) тимчасові нормативно-правові  акти, зі строком дії протягом  року і більше та зі строком  дії менше року в разі наступного  його продовження... До Реєстру  вносяться дата, номер, назва,  текст і реєстраційний код  акта, дата і номер реєстрації  у Мінюсті України, класифікаційний  індекс...» (див.: Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К. : «Укр. енциклоп.», 1992. - Т. 2. - С. 192). Маючи визначення  та ієрархію нормативно-правових  актів, а також внесення їх  до Єдиного державного реєстру  нормативних актів, перейдемо  до з'ясування змісту поняття  «визнати нормативно-правовий акт  незаконним». 

Це положення закону з врахуванням  додаткового тексту всього, що є  в ч. 8 ст. 171, необхідно розуміти так, що суд має такі повноваження при вирішенні справи щодо оскарження нормативно-правових актів:

1) прийняти постанову, в якій  визнати нормативно-правовий акт  незаконним;

2) прийняти постанову, в якій  визнати, що нормативно-правовий  акт не відповідає правовому  акту вищої юридичної сили, повністю  або в окремій його частині.

Слід погодитися з думкою, що під законністю необхідно розуміти:

1) відповідність закону;

2) відповідність міжнародному договору, згоду на обов'язковість якого  надана Верховною Радою України  Отже, нормативно-правовий акт є незаконним, якщо він не відповідає закону або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 9 ст. 171 Кодексу  адміністративного судочинства  України, якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність  правовому акту вищої юридичної  сили інших правових актів чи їхніх  окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, та які впливають на прийняття  постанови у справі, суд визнає такі акти чи їхні окремі положення  незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. Це означає, що ця частина статті регулює вирішення питання, коли щодо окремих нормативно-правових актів або їхніх положень не відкривалося провадження, але вони стають перешкодою для прийняття рішення по окремій адміністративній справі. Такі нормативно-правові акти судом мають бути визнані незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до ч. 10 ст. 171 Кодексу  адміністративного судочинства України постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку. Це означає, що для оскарження постанови у справах щодо незаконності нормативно-правових актів або їхньої невідповідності правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині існує загальний порядок для оскаржень судових рішень. Цей порядок для апеляційного оскарження передбачений статтями 185,186 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Для касаційного оскарження цей порядок передбачений статтями 211, 212, 213 цього кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 171 Кодексу  адміністративного судочинства України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його не чинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Це означає, що в цій частині статті передбачені на законодавчому рівні заходи щодо унеможливлення подальшої дії нормативно-правового акта, який визнаний судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і не чинним.

Відповідно до ч. 12 ст. 171 Кодексу  адміністративного судочинства України правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовим актам вищої юридичної сили виникло під час розгляду іншої адміністративної справи. Це означає, що в цій частині статті врегульовано на законодавчому рівні положення, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовим актам вищої юридичної сили виникло під час розгляду іншої адміністративної справи. Тут йдеться про випадки, коли фізична або юридична особа оскаржує не певний нормативно-правовий акт, а певні дії або індивідуальні рішення суб'єкта владних повноважень, проте в процесі розгляду конкретної адміністративної справи виявилось, що рішення чи дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виконання оспорюваного нормативно-правового акта.

Отже, закон передбачає, що відповідач зобов'язаний невідкладно опублікувати результативну  частину постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому  акту вищої юридичної сили у виданні, в якому такий нормативно-правовий акт було офіційно оприлюднено. Така публікація повинна відбутися після набрання постановою законної сили. Проте відповідачу не забороняється опублікування такої результативної частини постанови і після оголошення постанови.

¹  Про страхування: Закон України від 21 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 2 – Ст. 4.

² Цивільне право України: Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. - К.: Наукова думка, 2000. - 304с.

³ Цивільний кодекс України:  Кодекс України від 16 січня 2003 року. // Голос України. – 2003. - № 45.

⁴ Цивільний кодекс України:  Кодекс України від 16 січня 2003 року. // Голос України. – 2003. - № 45.

⁵ Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. // Голос України. – 2008. - № 211

⁶ Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – ст.662

⁷ Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – ст.662.

⁸ Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – ст.662.