Загальні положення про страхове право

Страхове  право

Тема №1. Загальні положення про страхування

 

ПЛАН

1. Поняття страхування

2. Правове становище страховиків  і страхувальників

3. Форми страхування.

4. Класифікації страхування.

 

1. Поняття  страхування

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої  договором або законом, суму виплати  з боку страховика, який утримує  певний обсяг відповідальності і  для її забезпечення поповнює та ефективно  розміщує резерви, вживає превентивні  заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує  частину своєї відповідальності.

Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу  між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного  періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних  періодів.

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

· конкурентність;

· страховий ризик;

· страховий інтерес;

· максимальна сумлінність;

· відшкодування в межах реально  завданих збитків;

· франшиза;

· суброгація;

· контрибуція;

· співстрахування і перестрахування;

· диверсифікація.

Розглянемо стисло зміст цих  принципів.

Конкурентність — усім страхувальникам  і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування  та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права  на ефективний страховий захист юридичних  і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок  яких здійснюється страхування. У міжнародній  практиці ризиком вважають також  конкретний об’єкт страхування або  вид відповідальності. Нерідко страховий  ризик тлумачать як розподіл між  страховиком і страхувальником  несприятливих економічних наслідків  у разі настання страхового випадку . З огляду на такі розбіжності у  тлумаченні терміна «ризик» нерідко  виникають непорозуміння між  страховиками і страхувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Франшиза — це визначена договором  страхування частина збитків, яка  в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров’я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.

Суброгація — це передання страхувальником  страховикові права на стягнення  заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які  за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим  конкретним страхувальником, з пропозицією  розділити витрати з відшкодування  збитків.

Співстрахування — це страхування  об’єкта за одним спільним договором  кількома страховиками. При цьому  в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов’язки  кожного страховика. Одному зі співстраховиків  за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі  відповідної частки. Співстрахування  має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу  об’єднати свої зусилля зі страхування  великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування  одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Перестрахування — вельми складний процес, який має багато особливостей. Вони докладно розглядаються в окремому розділі

Диверсифікація . Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових  товариств за рамки основного  бізнесу, обмежені . Закон України  «Про страхування» передбачає, що предметом  безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування  і фінансова діяльність, пов’язана  з формуванням і розміщенням  страхових резервів та управлінням  ними.

 

 

2. Правове  становище страховиків і страхувальників

Головними учасниками, які здійснюють страхову діяльність, є страховики – юридичні особи, які створені у  формі акціонерних, повних, командитних  товариств або товариств з  додатковою відповідальністю згідно з  Законом України “Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, передбачених Законом України  “Про страхування”, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в  Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права  займатися іншими видами страхування.

Для одержання ліцензії страховик  подає до Міністерства фінансів України  заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів  та копія свідоцтва про реєстрацію;

- довідки банків або висновки  аудиторських фірм (аудиторів), що  підтверджують розмір сплаченого  статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан  засновників страховика, підтверджена  аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у  формі повного чи командитного  товариства або товариства з  додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обгрунтування запланованої  страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та  його заступників, копія диплома  керівника про вищу освіту, інформація  про наявність відповідних сертифікатів  у випадках, передбачених Міністерством  фінансів України.

Філія страховика – це відокремлений  підрозділ страховика, який не є  юридичною особою, може мати власну назву, яка повинна використовуватися  згідно з Положенням про філію, має  відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик  одержав ліцензії, і право на проведення, яких було надано філії загальними зборами учасників страховика в  повному обсязі або з обмеженнями.

Представництво страховика – це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, діє  відповідно до Положення про представництво, не має права займатися страховою, а також будь-якою підприємницькою  діяльністю.

Агентська діяльність – це діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені  та на підставі доручення одного або  більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам  страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або  страхового відшкодування, а також  здійснення цих виплат.

 

3. Форми  страхування.

За формою розрізняють добровільне  та обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Наприклад, дорожньо-транспортні пригоди, пожежа, яка знищила житло десятків або сотень сімей, втрата годувальника тощо без обов'язкового страхування могли б поставити окремих людей в такі умови, що вони до кінця свого життя змушені були б використовувати весь свій дохід для компенсації спричинених збитків, а в деяких випадках для такої компенсації не вистачило б і життя. За цих умов усе одно держава не могла б залишитися байдужою до долі таких людей. Значною мірою покриття цих збитків повинна брати на себе держава. Щоб полегшити цей тягар і не перекладати його на державний бюджет, який за будь-яких умов завжди обмежений, держава запроваджує обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик  зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі.

Форми типового договору, порядок  проведення і особливі умови для  ліцензування обов'язкового страхування  визначаються Кабінетом Міністрів  України.

Стаття 7 Закону України "Про страхування" подає перелік видів страхування, які є обов'язковими у нашій  державі:

1. медичне страхування;
2. особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
3. особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
4. страхування спортсменів вищих категорій;
5. страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
6. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7. авіаційне страхування цивільної авіації;
8. страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
9. страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
10. страхування засобів водного транспорту;
11. страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яку може бути заподіяно внаслідок ядерного інциденту (порядок і умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);
12. страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в т. ч. здійснюють догляд за особами, які страждають психічними розладами;
13. страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
14. страхування цивільної відповідальності інвестора, в т. ч. за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
15. страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";
16. страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;
17. страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";
18. страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання інфекційними хворобами, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;
19. страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

Для здійснення обов'язкового страхування  Кабінет Міністрів України встановлює:

• порядок та правила його проведення;
• форми типового договору;
• особливі умови ліцензування обов'язкового страхування;
• розміри страхових сум;
• максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків¹.

Здійснення обов'язкових видів  страхування, які не передбачені  цим законом, забороняється.

Дія Закону України "Про страхування" не поширюється на державне соціальне  страхування, яке теж є обов'язковим.

Обов'язкова форма страхування ґрунтується на таких засадах.

1. Законодавство встановлює перелік об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню та механізм, яким забезпечується його реалізація, покладаючи відповідальність за здійснення обов'язкового страхування на державні страхові органи.
2. Суцільне охоплення всіх об'єктів обов'язкового страхування без заяви страхувальника, оскільки реєстрація об'єкта є підставою для того, щоб він автоматично був охоплений страхуванням.
3. Безумовна дія обов'язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів. У разі порушення строків внесення платежів страхувальник сплачує пеню. В екстремальних випадках страхові внески може бути стягнено в судовому порядку. У разі настання страхового випадку при прострочених платежах потерпілого із страхового відшкодування вилучається сума боргу перед страховою організацією та пеня на прострочений борг.
4. Обов'язкове майнове страхування не обмежене часом. Воно втрачає силу тільки тоді, коли гине майно. Для особистого страхування обов'язковість втрачає силу зі зміною статусу особи, що зумовлює вилучення її з переліку тих осіб, котрі підлягають законному обов'язковому страхуванню (особа перестала бути народним депутатом, пасажиром тощо).
5. Страхове забезпечення з обов'язкового страхування строго нормоване. Як правило, ці норми встановлюють у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.