Загальні положення про страхове право

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими  Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування  можуть бути:

1. страхування життя;
2. страхування від нещасних випадків;
3. медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);
4. страхування здоров'я на випадок хвороби;
5. страхування залізничного транспорту;
6. страхування наземного транспорту (крім залізничного);
7. страхування повітряного транспорту;
8. страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);
9. страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
10. страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
11. страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9);
12. страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
13. страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
14. страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
15. страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 12—14);
16. страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
17. страхування інвестицій;
18. страхування фінансових ризиків;
19. страхування судових витрат;
20. страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
21. страхування медичних витрат;
22. інші види добровільного страхування.

Страховики мають право займатись  тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

 

4. Класифікації  страхування.

В основу класифікації страхування  можна покласти розбіжності у  сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової  відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з  цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки , за допомогою  яких класифікують страхування і  які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному  розумінні, а саме:

● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);

● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Загальне страхування включає  всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування  життя. Договори загального страхування  є короткостроковими. Стандартний  термін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при  страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні  туристів, що виїздять за кордон, —  на період перебування там. Отже, тут  немає змоги протягом тривалого  часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно  з договорами страхування життя  мають зовсім інший економічний  зміст. Вони, як правило, сплачуються  одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються  страхувальниками як інвестовані кошти  і не повертаються страхувальникам  по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким  чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок  страхових подій.

Класифікація з виокремленням  двох зазначених груп, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибокий зміст.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами  страхування , тобто об’єктами, на які  спрямовується страховий захист. Класифікація за об’єктами страхування  передбачає виокремлення трьох галузей:

● особистого страхування (об’єкти — життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);

● майнового страхування (об’єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

● страхування відповідальності (об’єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров’ю, майну третьої особи).

Довгострокове страхування (страхування  життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і  ренти (ануїтетів) (Lifeandannuity).

Клас II. Страхування до шлюбу і  народження дитини (Marriagereandbirth).

Клас III. Зв’язане довгострокове страхування  життя (Linklongterm).

Клас IV. Безперервне страхування  здоров’я (Permanenthealth).

Клас V. Тонтіни (Tontines).

Клас VI. Страхування виплати капіталу (Capitalredemption).

Клас VII. Страхування пенсій (Pensionfundmanagement).

Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків (Accident).

Клас 2. Страхування на випадок хвороби (Sickness).

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів (Landvehicles).

Клас 4. Страхування залізничного транспорту (Railwayrollingstock).

Клас 5. Страхування авіаційної техніки (Aircraft).

Клас 6. Страхування суден (Ships).

Клас 7. Страхування вантажів (Goodsintranzit).

Клас 8. Страхування від пожеж  і стихійного лиха (Fireandnaturalforces).

Клас 9. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3—8 (Otherdamagetoproperty).

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів (Motorvehiclesliability).

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки (Aircraftliability).

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден (Liabilityforships).

Клас 13. Страхування загальної відповідальності (Generalliability).

Клас 14. Страхування кредитів (Credit).

Клас 15. Страхування поручительств (застави) (Suretyship).

Клас 16. Страхування фінансових втрат (Miscellaneousfinancialloss).

Клас 17. Страхування судових витрат (Legalaxpenses).

Клас 18. Страхування фінансової допомоги (Assistance).

Згідно з цією класифікацією  в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі  «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикує  державний наглядовий орган у  галузі страхування (до 2000 р. — Комітет  у справах нагляду за страховою  діяльністю України, а далі — Департамент  фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України).. Ця класифікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне  страхування здоров’я).

4. Страхування здоров’я на випадок  хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших  видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих  ризиків та ризиків стихійних  явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж  передбачено пунктами 5—9).

12. Страхування цивільної відповідальності  власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності  власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності  власників водного транспорту (включаючи  відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності  перед третіми особами (іншої,  ніж передбачена пунктами 12—14).

16. Страхування кредитів (у тому  числі відповідальності позичальника  за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

 

 

Корпоративне  право

Тема №2

                                                           

 

  2 Ознаки юридичної особи

Суб'єктами цивільних правовідносин  поряд з громадянами є також  юридичні особи.

Чинний Цивільний  кодекс не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість він містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Таким чином, ми маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне управління;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність, тобто здатна набувати

і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак  юридичної особи - таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність².

Для аналізу поняття "юридична особа" повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичні особи від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних  філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права.

Зупинюся на наведених  ознаках детальніше:

1. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації.

Юридична особа - це не окремий громадянин, а колективне управління, певним чином організований колектив людей. Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладання трудових договорів робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне обє'днання громадян на основі членства в кооперативи тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією.

Організаційна єдність  полягає у визначені цілей  і завдань юридичної особи, у  встановленні її внутрішньої структури  компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.

Організаційна єдність  закріплюється в статуті юридичної  особи, її установчих документах або  в акті органу влади про створення  юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є  обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою  відповідальністю і товариства з  додатковою відповідальністю.

Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їх органів управління. Це є норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності цих видів юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління. Перший - вищий орган управління (загальні збори учасників товариства) і другий - виконавчий. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

2. Майнова самостійність юридичної особи.

Майнова самостійність  юридичної особи припускає наявність  у юридичній особі майна, відокремленого по-перше, від майна замовників цієї особи; по-друге, від майна держави  чи автономного утворення, адміністративно територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відомства. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

Для державних  установ як некомерційних організацій, що фінансуються із державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.