Загальні положення про страхове право

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Марта 2013 в 20:23, реферат

Краткое описание

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Оглавление

1. Поняття страхування
2. Правове становище страховиків і страхувальників
3. Форми страхування.
4. Класифікації страхування.

Файлы: 1 файл

Страхове право.docx

— 70.71 Кб (Скачать)

Згідно із законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичними особами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Господарське  товариство - це родове поняття, яке  об'єднує такі самостійні види товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною  ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всі товариства - юридичні особи, діють на підставі установчих документів, мають власні назви. Разом із тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.

Акціонерне товариство. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість часток рівної номінальної вартості, права за якими посвідчуються акціями5.

Специфіка правового  становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним і (або) юридичним особам. Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, який посвідчує частку акціонера у статутному фонді АТ, підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь в управлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержання частки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночас становить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичні особи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов'язками стосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Товариство з обмеженою  відповідальністю. "Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визначається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (установчим договором і статутом)." На відміну від інших товариств установчі документи ТОВ, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного із учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів6. Учасники ТОВ несуть відповідальність у межах вкладів до статутного фонду ТОВ. ТОВ - це підприємство з фіксованим складом учасників, тобто частки в них розподіляються при емісії серед відомого обмеженого кола осіб; учасники цих підприємств можуть уступати належні їм частки тільки за згодою інших учасників; тут діє досить жорстка система колективного контролю над персональним складом учасників та кількістю належних кожному часток. При виході учасника із ТОВ на його вимогу і за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі.

Товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) визначається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами. Учасники ТОВ відповідають за його боргами своїми вкладами в уставний фонд, а якщо цього недостатньо - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладам кожного учасника7.

Учасники ТДВ  несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном. Це означає, що вимоги до учасників ТДВ можуть ставитися лише в разі недостатності майна самого ТДВ. Відповідальність учасників ТДВ є солідарною. Загальний обсяг відповідальності всіх учасників визначається установчими документами як величина, кратна розміру статутного капіталу.

Повне товариство. "Повним визначається товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить."

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, в якому обов'язково повинні бути визначені розміри часток кожного із учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, форми участі у справах товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх його учасників. Кожний учасник  має один голос, якщо установчим договором  не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Прибуток та збитки товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором.

Учасники повного  товариства несуть солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, якщо виявиться, що майна товариства не достатньо для сплати боргів.

Учасник, який повністю сплатив борги повного товариства, має право звернутися з регресною  вимогою у відповідній частині  до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у майні товариства.

Командитне товариство. Командитним визначається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів.

Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, який підписується усіма повними учасниками. Установчий договір, крім загальних умов, характерних для всіх товариств, повинен містити умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного із повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладу вкладників, а також розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками в порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участь в управлінні справами командитного товариства. Вони можуть виступати від імені товариства тільки за довіреністю.

Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу та має право:

- одержувати частину  прибутку товариства, яка припадає  на його вклад;

- вимагати першочергового  повернення вкладу в разі ліквідації товариства;

- займатися річними звітами та балансами товариства.

Командитне товариство ліквідується при вибутті всіх вкладників. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетворити командитне товариство у повне товариство8.

Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян - це підприємство, яке створюється громадськими організаціями, благодійними організаціями, творчими спілками, релігійними організаціями тощо з метою здійснення господарської і комерційної діяльності, необхідної для виконання їх установчих завдань. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Комунальне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності відповідної територіальної громади, яка об'єднує жителів села, декількох сіл, селища та міста. Територіальні громади утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Державне підприємство - це підприємство, засноване на державній формі власності. Установчими документами державного підприємства є рішення його власника та статут, затверджений власником. Державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна і предмета діяльності при заснуванні, визначення мети і предмета діяльності, управління майном, розподіл прибутку тощо. Державному підприємству майно належить на праві повного господарського відання.

Казенне підприємство. Правове становище казенного підприємства відрізняється від правового становища інших комерційних юридичних осіб. Казенне підприємство теж здійснює підприємницьку діяльність, але воно виникає лише шляхом перетворення державного підприємства, яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації. Рішення про таке перетворення приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому повинна існувати одна з таких умов:

- підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснювати тільки державним підприємством, наприклад, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї та ін.

- головним споживачем  продукції підприємства (більше як 50%) є держава;

- підприємство є суб'єктом природних монополій.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти майном, та розробляється на основі типового статуту, в якому обов'язково визначаються особливості розпорядження майном, звітність за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Ліквідація і реорганізація  казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Кооператив - добровільне об'єднання громадян на засадах членства і власної трудової участі для спільного ведення комерційної або іншої діяльності, яка базується на об'єднанні членами кооперативу майнових пайових внесків.

Кооператив відрізняється від інших юридичних осіб за такими ознаками:

1) це добровільне об'єднання суб'єкітів цивільного права - фізичних осіб;

2) діяльність кооперативу  базується на засадах членства  учасників;

3) майнова відокремленість  кооперативу ґрунтується на праві власності на об'єднане його членами майно (вступні, пайові та інші обов'язкові внески);

4) кооператив - єдиний власник  цього майна. Член кооперативу  не має права розпоряджатися  кооперативним паєм. При припиненні  членства в кооперативі громадяни  мають право вимагати повернення  кооперативного паю в порядку, що визначається статутом конкретного кооперативу.

При ліквідації виробничого кооперативу члени останнього можуть одержати відповідну частку майна кооперативу.

Головним документом кооперативу є статут, що приймається  більшістю голосів членів майбутнього  кооперативу на загальних зборах. Стосовно виробничого кооперативу  статут кооперативу, крім відомостей, які повинні містити установчі документи всіх юридичних осіб, має містити умови про розмір пайового внеску членів кооперативу, відомості про склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їх відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайового внеску, про характер і порядок трудової участі кооперативу в його діяльності та їх відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі, про порядок розподілу прибутку і умови субсидіарної відповідальності членів кооперативу за його боргами.

Найвищим органом  кооперативу є загальні збори  його членів, а виконавчим органом - правління чи голова кооперативу. В кооперативі може створюватися наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльність виконавчого органу кооперативу.

 

Контрольні  питання:

1.Визначити поняття юридичної особи.

2. Назвіть та охарактеризуйте  теорії юридичної особи.

3. Розкрийте ознаки юридичної особи.

4. Що являє собою правоздатність юридичної особи?

4. Дієздатність юридичної особи: поняття визи, правове значення.

5. Класифікація юридичних осіб.

6. Види господарських  товариств.

7. Правове положення  кооперативів.

 

 

Розгляд окремих категорій адміністративних справ.

Тема № 1

 

1. Сутність  вимог законності й конституційності  нормативно-правового акту. Підстави  для визнання нормативно-правового  акту незаконним

 

Основні засади, на яких здійснюється провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, визначено  Кодексом адміністративного судочинства  України (далі – КАС) у статті 171, в якій, зокрема, вказано, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1)  законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України,  указів та розпоряджень Президента  України, постанов та розпоряджень  Кабінету Міністрів України, постанов  Верховної Ради Автономної Республіки  Крим;

2) законності та відповідності  правовим актам вищої юридичної  сили нормативно-правових актів  міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади, Ради  міністрів Автономної Республіки  Крим, місцевих державних адміністрацій,  органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Для з'ясування положень п. п. 1, 2, ч. 1 ст. 171 цього Кодексу необхідно уяснити  такі поняття, як «законність» та «конституційність», а також їхню відмінність. Враховуючи зазначений підхід, зупинимося на з'ясуванні поняття «законності».

Законність – фундаментальна юридична категорія, яка є критерієм правового  життя суспільства і громадян. Це комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації  суспільного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави. Законність постає у кількох вимірах: законність як принцип здійснення державою владних повноважень (вимога законодавчого закріплення компетенції владних структур, ухвалення рішень у межах компетенції та на підставі закону, дотримання у діяльності державних структур, конституційних прав і свобод людини); законність як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права (реальна можливість здійснення суб'єктом права, наданих йому прав за умови неухильного виконання покладених на нього обов'язків, конституційного закріплення правового статусу особи; можливість звернутися за судовим захистом власних прав та наявність ефективних засобів юридичної відповідальності); законність як принцип побудови системи нормативних актів (ієрархічність цієї системи, відповідність законів і підзаконних актів конституції держави); законність як режим соціально-політичного життя (вимога точного і неухильного виконання законів та заснованих на них підзаконних актів усіма суб'єктами права), що визначає реальність писаного права та ступінь його втілення.

Информация о работе Загальні положення про страхове право