Проблеми та перспективи впровадження екологічного страхування в Україні

Негативні наслідки погіршення якості середовища виявляються, зокрема, в погіршенні здоров’я людини (передчасна смерть, фізичні і психічні розлади, що накладаються хворобами, обмеження), в збитку майну фізичних і юридичних осіб, а також у руйнуванні природних ресурсів.

Неможливо не помітити, що процес формування ринкових відносин супроводжується зниженням відповідальності суб'єктів господарювання за аварійне забруднення навколишнього середовища, частка якого в загальному об'ємі забруднення складає від 20 до 30%. В той самий час приватизація господарських об'єктів здійснюється без урахування вартості попередженого та фактичного забруднення повітря, землі, водних, лісових і інших видів природних ресурсів, що, з одного боку, істотно перевищує ступінь екологічного ризику в країні ( з погляду подальшого погіршення якості навколишнього середовища) а, з іншого, – фактично робить неможливим забезпечення соціальної захищеності і рівних прав громадян у процесі приватизації, які зафіксовані в ст. 2 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств”.

Особливу тривогу викликає відсутність екологічної експертизи приватизаційних проектів, що за відсутності обліку екологічних витрат виробництва у внутрішньонаціональному обороті і в зовнішньоекономічній діяльності призводить до зниження вартості об'єктів, що приватизуються, і створює умови для експорту до України екологічно небезпечних виробництв, технологій, екологічно брудної продукції. У цих умовах формування довгострокової структурної політики і механізму її реалізації неможливе без урахування екологічної ситуації, що реально склалася, а  також екологічно небезпечних тенденцій в розвитку приватнопідприємницької діяльності.

Суб'єктами екологічного страхування можуть бути фізичні і юридичні особи, а як об'єкт екологічного страхування можна розглядати будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища і потенційного економічного збитку, заподіюваного забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при:

• розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію і експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;
• застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;
• дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фізичних чинників;
• викидах радіоактивних речовин;
• транзитному транспортуванні і розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Відмінності в об'єктах екологічного страхування є основою його розподілу на види. Відповідно до цього критерію всю сукупність страхових відносин можна поділити на такі види:

• страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення навколишнього середовища;
• майнове страхування фінансових збитків, обумовлених аварійним забрудненням навколишнього середовища;
• особисте страхування життя, здоров'я, працездатності і пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення навколишнього середовища.

У проекті Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 49) передбачено, що екологічне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. В той самий час в Декреті Кабінету Міністрів України „Про страхування” проблеми екологічного страхування не відрегульовані. У зв'язку з цим стоїть завдання розроблення, в першу чергу, концепції страхування екологічних ризиків в Україні як сукупності початкових положень, що розкривають найістотніші теоретико- методологічні підходи до формування механізму регулювання відносин у сфері природокористування, що забезпечує компенсацію екологічних збитків, збереження і відтворення природних ресурсів, а також безперервність відтворювального процесу.

Виходячи з цільової установки екологічного страхування, можна визначити такі його основні функції:

1. формування екологічної відповідальності фізичних і юридичних осіб за результати антропогенної діяльності як найважливішої складової екологічної культури населення;
2. стимулювання протиаварійних заходів за рахунок диференціації страхових тарифів і грошових виплат підприємствами за безаварійну роботу;
3. забезпечення компенсаційних гарантій потерпілим (третім особам та працівникам підприємств – страховика) незалежно від фінансового стану підприємства – винуватця аварійного забруднення навколишнього середовища;
4. забезпечення стійкості фінансового положення підприємства за необхідності відшкодування збитку потерпілим від аварійного забруднення навколишнього середовища і витрат на відновлення власного виробництва;

забезпечення реалізації правових гарантій екологічного захисту фізичних і юридичних осіб за рахунок сформованих страхових фондів

Реалізація основних принципів охорони навколишнього природного середовища, закладених у рішеннях міжнародних угод і конференцій, у вітчизняних законах і законодавчих актах, найчастіше неможлива через надзвичайну обмеженість ресурсів. Завдання ще більше ускладнюється, коли справа стосується катастрофічних подій: в цей час ресурси на запобігання їх розвитку, на ліквідацію наслідків і компенсацію понесених збитків потрібні в терміновому порядку і у відносно великих розмірах. Катастрофічні й екологічні ризики для України – жорстока реальність не тільки через аварію на Чорнобильській АЕС, але і тому, що в зонах можливого зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживає 15 млн. чоловік, у зонах сейсмічної активності – 11 млн., у зонах можливого катастрофічного затоплення –  7,4  млн., а рівень зносу основних фондів складає близько 36%.

Ситуація вимагає створення надійного і ефективного механізму залучення засобів у природоохоронну діяльність. При цьому, природньо, для більшості суб'єктів економіки основним мотивом, що спонукає до фінансової  участі в природоохоронній  діяльності,може бути або механізм владної мотивації, реалізований через адміністративно- командні методи і продиктований турботою про безпеку людей, або економічна вигода.

Важлива роль у цьому може бути відведена розвитку і забезпеченню економічної стабільності і безпеки населення, територій і організацій на основі удосконалення страхування екологічних і катастрофічних ризиків.

Розглядаючи екологічне страхування як один з економіко-правових важелів забезпечення безпеки економіки України (інші необхідні заходи включають зміну податкової політики, значне посилення штрафних санкцій за забруднення навколишнього середовища, створення самими підприємствами фондів для виплат компенсацій і відшкодування витрат за очищення від забруднень, пов'язаних з їх діяльністю, створення системи регіональних і загальногалузевих екологічних фондів як умови забезпечення екологічної безпеки об'єктів і населення у разі крупних аварій і катастроф), необхідно чітко визначити і обмежити його місце. Принциповими у зв'язку з цим є такі питання: якого роду забруднення навколишнього середовища можуть бути об'єктом екологічного страхування? Як виробити оцінку ризику при розрахунку страхових тарифів? Який повинен бути термін страхування? У яких формах найбільш доцільно проводити екологічне страхування? Який механізм формування страхових фондів для забезпечення відшкодування збитку від екологічних ризиків?

Забруднення підприємствами навколишнього середовища може бути пов'язане з постійними і одиничними викидами, обумовленими техніко-технологічними причинами або випадковими явищами, мати локальний або глобальний характер. В умовах України відповідальність страховика, здається, повинна розповсюджуватися  на покриття збитків, викликаних усіма видами забруднення навколишнього середовища за винятком забруднень катастрофічного характеру. При цьому об'єм відповідальності страховика повинен лімітуватися з покладанням обов'язку відшкодування частини збитку на страхувальника.

Головною методологічною проблемою екологічного страхування є визначення початкової бази для розрахунку страхових тарифів (розміри збитків, заподіюваних майну і фізичним особам, методика їх обчислення, визначення системи нормативів для розрахунку). При розрахунку тарифів необхідно враховувати серйозне відставання технологій виробництва, що застосовуються в Україні, в порівнянні зі світовою практикою, відсутність необхідної кількості і належної якості контрольно- вимірювальних приладів, які дозволяють достатньо точно оцінити рівень забруднення, низький технічний рівень і аварійний стан багатьох очисних споруд. Все це в комплексі обумовлює високий ступінь забруднення землі, вод і атмосфери. Тому, навіть не проводячи попередніх розрахунків, можна прогнозувати можливість великого об'єму виплат відшкодування зі страхування екологічних ризиків і відповідно необхідність встановлення високих тарифів. У зв’язку з цим при формуванні тарифних ставок необхідно розв’язати суперечність між реальними фінансовими можливостями страхувальників і обмеженням об'єму страхової відповідальності страховиків. Також, на наш погляд, винятково важливе значення має диференціація тарифів, оскільки розміри збитку, заподіюваного підприємствами різних галузей, сильно коливаються. Наприклад, структура збитку, що завдається від забруднення повітряного басейну,  має такий вигляд: енергетичний комплекс – 86%, нафтохімічний – 5%, промисловість будівельних матеріалів – 4%, хімічна промисловість – 2%, паперова промисловість – 1%, інші галузі

• 2%. Основний же збиток від забруднення водного середовища завдається підприємствами нафтохімічної промисловості. При цьому збитки від забруднення повітряного басейну в п'ять разів вище, ніж від забруднення водних ресурсів.

Специфіка формування екологічного страхування в Україні (нерозробленість правової бази, відсутність висококваліфікованих експертів і юристів, а також спеціальних методик щодо розрахунку тарифних ставок і резервних фондів) повинна бути врахована при визначенні термінів страхування. Тому, на наш погляд, доцільно

починати екологічне страхування з короткострокового з поступовим переходом до довгострокового. Виникає також питання, на який термін після настання страхової події може поширюватися відповідальність страховика? Страхові компанії, мабуть, прагнутимуть скоротити його, оскільки це полегшує їм розрахунок необхідних розмірів резервів і тарифних ставок. Але тоді страхування вступає у суперечність з інтересами потерпілих і суспільства, які зацікавлені в покритті збитків незалежно від термінів їх виникнення. Очевидно, при проведенні екологічного страхування в Україні доцільно було б орієнтуватися і на загальні терміни позовної давності за цивільним законодавством.

Принциповим є вибір форм екологічного страхування. При страхуванні відповідальності на випадок забруднення навколишнього середовища, на наш погляд, найефективнішим буде обов’язкове страхування як форма забезпечення страхового захисту інтересів третіх осіб (потерпілих). При майновому страхуванні фінансових збитків, обумовлених аварійним забрудненням навколишнього середовища, можна було б запозичити зарубіжний досвід використання „добровільно-обов’язкового страхування”. Ця форма є системою страхування, відповідно до якої товаровиробник для отримання ліцензії на той або інший вид діяльності, пов'язаної з потенційною екологічною небезпекою, зобов'язаний надати фінансову гарантію відшкодування можливого збитку в межах наперед обумовленої суми. Зазвичай форма такої гарантії не обговорюється. Вона може бути різною: сума на депозитному рахунку, зобов'язання банку про надання кредиту, різного роду резервні фонди та ін. Але  перевага, як правило, віддається укладанню договору страхування як найекономічнішому найефективнішому способу забезпечення зобов'язань.

Що стосується особистого страхування життя, здоров'я, працездатності і пенсійного забезпечення громадян від екологічних ризиків, воно може здійснюватися тільки на добровільній основі.

Створення ринку екологічних послуг вимагає формування страхових фондів. У систему страхових екологічних фондів необхідно включити:

• державний страховий екологічний фонд;
• екологічні фонди страхових компаній.

Державний страховий екологічний фонд може бути сформований за рахунок відрахувань страхових компаній, відрахувань підприємств,

що формують свої власні страхові фонди, відрахувань з фондів взаємного екологічного страхування, створених об'єднаннями підприємств на галузевій або регіональній основі, а також фінансових джерел, акумульованих через систему оподаткування і штрафів. За рахунок засобів цього фонду повинен забезпечуватися страховийзахист інтересів третіх осіб від спричинення їм збитку аварійним забрудненням навколишнього середовища у разі, коли відповідальність страховика не настає, а також здійснюється фінансування превентивних заходів на національному рівні.

Анотація

У статті розглянуті основні проблеми впровадження екологічного страхування в Україні та шляхи їх вирішення. Страховий ринок в Україні до цього часу розвинений дуже фрагментарно. Питання страхування екологічних і катастрофічних ризиків, навіть в умовах сформованої ринкової системи, є проблематичними. В умовах України на все це ще накладаються труднощі економіки перехідного періоду.