Проблеми та перспективи впровадження екологічного страхування в Україні

                                   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

             КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

                                        ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

                                 Індивідуальна робота з дисципліни : ”Страхування”

 Тема : Проблеми та перспективи впровадження екологічного страхування в Україні                                                                             

 

 

 

                                                                               

 

                                                                                             Виконала :студентка 4курсу                                

                                                                                             заочної форми ; спец.6508                               

                                                                                             2 група

                                                                                             Корягіна Аліна Олександрівна

                                                                                             Викладач: Димнич О.В.

 

 

 

 

 

                                                 КИЇВ – 2015

 

Стаття №1

 

ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД

ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

У статті розглянуто досвід розвинених країн світу в сфері екологічного страхування. Аналізуються методи управління екологічним ризиком, системи їх страхування. Запропоновано шляхи вдосконалення системи екологічного страхування в Україні.

Ключові слова: навколишнє природне середовище, екологічне страхування, екологічні ризики,страхові компанії.

Постановка проблеми. У наш час зростає кількість техногенно-екологічних аварій та катастроф,об'єктів та видів діяльності, які є джерелами підвищеної небезпеки для навколишнього природного середовища, для життєдіяльності та здоров'я людини,

посилюються негативні впливи господарської діяльності на стан екосистеми, загострюються проблеми зберігання та знешкодження екологічно небезпечних

відходів. Щоб розв'язати ці проблеми, потрібен дієвий економічний інструмент у сфері природоохоронної діяльності, який би забезпечив запобігання аварійному забрудненню навколишнього середовища. Таким інструментом є екологічне страхування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Основні питання екологічного страхування в Україні висвітлені в роботах Х. Р. Василишина [1], Л. М. Грановської, О. Т. Левандівського, Г. М. Луцишина [2]

та інших. Аспекти правового регулювання екологічного страхування в Україні розглянуті в статтях Н. О. Бурик, Х. Р. Василишина [3]. Сучасний стан та тенденції розвитку українського ринку страхування екологічних ризиків досліджені в публікаціях М. І. Бублик [4], О. В. Козьменко, Х. Р. Василишина [5] та інших. Проте напрямки розвитку екологічного страхування в Україні потребують подальшого вивчення.

Метою статті є аналіз зарубіжного досвіду екологічного страхування та можливість його застосування для вдосконалення чинної системи управлінняприродоохорон-ною діяльністю в Україні.

Виклад основного матеріалу. В останні роки в ряді країн світу елементом економічного механізму охорони навколишнього природного середовища,

що динамічно розвивається, є система екологічного страхування.

У наукових джерелах наведено різні підходи до тлумачення поняття "екологічне страхування":

1. Екологічне страхування - це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв - джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам, унаслідок аварійного забруд-

нення навколишнього природного середовища [6].

2. Страхування цивільної відповідальності підприємств, установ й організацій за шкоду, завдану інтересам третіх осіб внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку [7].

3. Механізм захисту екологічних прав громадян,захисту майнових інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, що створюють небезпеку для навколишнього природного середовища [8].

4. Механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів із подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища і відшкодування пов'язаних із таким забрудненням витрат, а також на запобігання таким ризикам [9].

Метою екологічного страхування є забезпечення страхового захисту матеріальних інтересів фізичних та юридичних осіб у вигляді повної або часткової компенсації збитків, заподіяних забруднення навколишнього середовища, викликаного аваріями,

технологічними збоями або стихійними лихами.

Екологічне страхування вважається одним із найбільш молодих видів страхування відповідальності. Перші страхувальні контракти припадають на 60-70 рр. XX ст. Саме в цей час у промислово розвинених країнах почали приймати закони про охорону навколишнього середовища. Система екологічних страхових полісів у європейських країнах розвивалась на основі старої полісної системи та досвіду

роботи з позовами про відшкодування збитку. Так,одна з перших норм про екологічну відповідальність містилася у Законі Німеччини "Про захист водних

ресурсів", що набув чинності 1 березня 1960 р. [10].

У ньому зазначено, що винний у скиданні у водне середовище будь-яких речовин або у впливі на воду таким чином, що змінюються її фізичні, хімічні або біологічні властивості, зобов'язаний відшкодувати обумовлений цим збиток. Окрім цього, власник джерела, із якого шкідливі речовини потрапляють у водне середовище, спричиняючи при цьому збитки третім особам, зобов'язаний відшкодувати їх цим

особам. У той же час зобов'язання відшкодування збитку не виникає, якщо збиток зумовлений обставинами непереборної сили.

З 1 січня 1991 р. у Німеччині набрав чинності Закон про екологічну відповідальність, який вста новив єдину систему екологічної відповідальності

та страхування цієї відповідальності для значного кола потенційно небезпечних об'єктів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн (Канади, Нової Зеландії, Австралії, Ізраїлю, Японії) досить детально прописані питання цивільної відповідальності судновласників за збиток, спричинений розливом нафти. У Бельгії в 1974 р. був прийнятий закон, що передбачає створення фонду для фінансування робіт із видалення радіоактивних відходів та дезактивації територій. Використання коштів фонду передбачено в тих випадках, коли виробник радіоактивних відходів не в змозі самостійно профінансувати зазначені роботи (фінансова неспроможність або банкрутство). Внески до зазначеного фонду повинні відраховувати всі підприємства, установи й організації, унаслідок діяльності яких виникають радіоактивні відходи. Така модель екологічного страхування (на випадок фінансової неспроможності виробника небезпечних відходів) використовується і в інших країнах.У багатьох високорозвинених країнах екологічне страхування є обов'язковим. Під обов'язковим екологічним страхуванням у Сполучених Штатах, наприклад, розуміють вимогу до фінансової стійкостій платоспроможності компанії, яке гарантує наявність

коштів на відшкодування витрат, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища.

У деяких випадках альтернативою обов'язковому страхуванню є банківські та інші фінансові гарантії, які видаються виробнику небезпечних відходів. Наприклад, в Італії умовою видачі ліцензії на збереження небезпечних речовин є наявність у ком-

панії фінансової гарантії. Вимоги з надання фінансових гарантій (у формі страхування, банківських гарантій, поруки) для підприємств, які працюють із

небезпечними відходами, передбачаються також законодавчими актами Австрії, Бельгії, Швеції [10].

Прикладом уважного та бережного ставлення до природного середовища може служити така країна, як Нідерланди, де контроль за екологічними ризиками, пов'язаними з потенційно небезпечними об'єктами промисловості, енергетики та транспорту, здійснюється регіональними або місцевими компетентними органами влади при видачі екологічних ліцензій, обов'язкових для потенційно небезпечних виробництв [10]. Методи управління екологічним ризиком у Нідерландах почали застосовуватися в практичній діяльності, пов'язаній із вирішенням екологічних проблем, на державному рівні з 1985 р., коли було прийнято документ,який визначав державну екологічну політику. У рамках цієї політики діяльність з управління ризиком включала заходи у двох напрямках: по-перше, у галузі управління екологічним ризиком, пов'язаним із наслідками впливу різних видів небезпек на людину та довкілля (політика, орієнтована на наслідки впливу); по-друге, у галузі управління екологічним ризиком, пов'язаним із джерелами екологічної небезпеки (політика, орієнтована на контроль джерела небезпеки).

Іншим прикладом досвіду страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища є Швеція. Цей вид страхування було запроваджено у Швеції внаслідок ряду позовів про відшко-дування збитків, пред'явлених у 1969 р. Чинне законодавство Швеції зобов'язує будь-яку компанію,яка теоретично може викликати забруднення землі,придбати спеціальне страхове покриття. Це забез-

печує покриття екологічних збитків, якщо неможливо знайти спричинювача шкоди, якщо винуватець шкоди банкрут або якщо до нього неможливо висунути претензію у зв'язку із закінченням строку позовної давності (10 років).

У Фінляндії чинним законодавством про страхування екологічної шкоди, прийнятим у 1997 році,установлено, що всі компанії, діяльність яких може викликати таку шкоду, зобов'язані застрахувати свою відповідальність за шкоду довкіллю. Страхування розповсюджується на ті випадки, коли спричинювач шкоди або фінансово неспроможний, або його неможливо встановити.

У Франції державне регулювання екологічних відносин здійснюється владою на різних рівнях та в різних напрямках із кінця 1970-х років. До вказаного часу гарантії збитків, спричинених забрудненням навколишнього середовища, практично ніколи

не включалися до договорів страхування. Важливою подією в розвитку екологічного страхування Франції стало прийняття 14 квітня 2001 року Кодексу навколишнього середовища. Цей документ є комплексом законодавчих актів, спрямованих на

запобігання екологічним ризикам та захист від результатів їх проявів; одним із способів такого захисту є екологічне страхування.Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. в Голландії, Великобританії, Японії, Швеції та інших країнах почали з'являтися страхові пули, які розширили як поле страхової діяльності, так і сам страховий ринок.

У різних державах існують спеціальні пули екологічного страхування, які використовують, в основному, при страхуванні небезпечних, величезних або

маловідомих ризиків. Уперше такий пул було створено в Японії в 1979 р. для страхування відповідальності за аварійний розлив нафти [1]. Він об'єднав

38 учасників, зокрема 22 - японських і 16 - іноземних. Пули екологічного страхування створені також у Великобританії, Нідерландах, Франції, Швеції й

інших країнах. Перевага пулів полягає в тому, що вони дають змогу об'єднувати страхові компанії для спільного страхування екологічних ризиків. Кожна компанія передає в пул застраховані ризики, отримує певну частку зібраних пулом внесків (премій) і в тій же частці несе відповідальність щодо відшкодування збитків.

Усесвітньо відомим є пул перестрахування екологічних ризиків ASSURPOL, який сьогодні є моно полістом у цьому секторі страхування. До пулу входять 49 страхових та 13 перестрахових товариств, які пропонують комплекс видів страхового покриття.Страхування в США отримало значний розвиток через необхідність зниження економічних ризиків.Страхування здійснюють приватні страхові компанії,страхові кооперативи, уряд. Приватні страхові компанії - одна з найбільш потужних ланок американської фінансово-кредитної системи. Разом із тим, уСША немає єдиної для держави системи страхування.Кожний штат має власне страхове законодавство.При цьому страхові організації мають широкі повно-

важення в розробці власної страхової політики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування й відшкодування збитків, що є специфічною особливістю американського страхового ринку.У Японії страхування здійснюється приватними