Особисте страхування туристів

Даний перелік не є вичерпним. Кожна страхова компанія в правилах страхування від нещасних випадків наводить власний варіант як зовнішніх факторів, що призводять до

настання страхових випадків, так І виключень Із страхового покриття.

У більшості випадків страховики обмежують свою відповідальність тільки нещасними випадками, залишаючи ризик захворювання у компетенції медичного страхування та страхування життя. Разом з тим страховики можуть розширювати покриття ризику нещасного випадку, доповнюючи його визначеним набором захворювань, які у традиційному розумінні не є нещасним випадком, але визначаються раптовим зовнішнім впливом на людину. Так, Л. Клоченко зазначає, що страховик надає страховий захист від нещасного випадку, а також тих захворювань, які з'явилися у результаті нещасного випадку і тому саме їм присутні ті самі критерії раптовості, що і власне нещасному випадку [189, с.299].

Страхове покриття може передбачати такі види додаткового покриття різних категорій витрат, що пов'язані або безпосередньо випливають із нещасного випадку [189, с. 308]: медичних витрат, необхідних для лікування наслідків нещасного випадку (витрати на екстрену медичну допомогу, госпіталізацію, амбулаторне лікування, ліки і т.д.); транспортних витрат (при необхідності транспортування застрахованої особи до медичного закладу, додому і т.д.); витрати на протезування, косметичну хірургію, реабілітаційне (санаторне) лікування; витрати, пов'язані з транспортуванням тіла страхувальника (застрахованої особи) до місця, де застрахована особа постійно проживала (репатріація тіла); витрати, пов'язані з перебуванням із страхувальником (застрахованою особою) члена його сім'ї і т.д.

Іншим видом особистого страхування туристів, обов'язковість якого визначена законодавче, є медичне страхування. Даний вид страхування посідає важливе місце в системі заходів щодо покращення соціальної захищеності громадян у напрямку надання необхідної якісної медичної допомоги. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я [29, с.233].

Медичне страхування є важливим елементом особистого захисту туристів. Це страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі втрати здоров'я у зв'язку із хворобою та у зв'язку із нещасним випадком [192, с.286]. За формами надання медичне страхування може бути обов'язковим та добровільним. Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Вище зазначалося, що у чинному законодавстві України мають місце певні колізії стосовно обов'язковості страхування туристів (медичного та від нещасного випадку). У даний час страхові компанії здійснюють дані види страхування на основі ліцензій на відповідні добровільні види страхування. Разом з тим представниками Туристичної асоціації України ініційовано внесення змін до Законів України „Про туризм" та „Про страхування" щодо визначення обов'язковим видом страхування в туризмі -страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), які здійснюють туристичну подорож за кордон. Тож не виключено, що дані види страхування стануть обов'язковими.

У середні віки захист населення у разі хвороби або настання інвалідності здійснювали цехові або ремісничі гільдії та церква. Форму медичного або лікарняного страхування соціальна допомога при хворобі отримала тільки у другій половині XIX ст. У Німеччині у 1883 р. було прийнято перший державний Закон „Про обов'язкове лікарняне страхування працівників" [191, с. 325].

Добровільне медичне страхування аналогічне обов'язковому медичному страхуванню та передбачає ту ж саму соціальну мету — надання громадянам гарантії отримання медичної допомоги шляхом страхового фінансування. Однак ця загальна мета досягається різними засобами. Так, добровільне медичне страхування на відміну від обов'язкового медичного страхування є галуззю не соціального, а комерційного страхування.

Виходячи із загальної цілі добровільного медичного страхування О. Архіпов та С. Янова визначають його соціальні завдання [191, с.353]: охорона здоров'я населення; забезпечення відтворення населення; розвиток сфери медичного обслуговування.

З економічної точки зору добровільне медичне страхування являє собою механізм компенсації громадянам витрат та збитків, пов'язаних з захворюванням або нещасним випадком.

За світовими стандартами медичне страхування покриває дві групи ризиків, що виникають у зв'язку із захворюванням [191, с.350]: витрати на медичні послуги з відновлення здоров'я, реабілітації та догляду; втрату трудового доходу, викликану неможливістю здійснення професійної діяльності як під час захворювання, так і після нього при настанні інвалідності.

В українському чинному законодавстві виділяється медичне страхування (безперервне страхування здоров'я), страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування медичних витрат. Єдиний підхід щодо виділення характерних ознак кожного виду відсутній, тож проаналізуємо тлумачення, наявні у наукових та фахових джерелах.

Т. Артюх підкреслює, що предметом обов'язкового медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає у забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини та пов'язане і компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я [29, с. 233].

Разом з тим у визначенні добровільного медичного страхування Т. Артюх наводить дещо інший предмет страхування, а саме - майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги [29, с.238].

Такий підхід у визначенні медичного страхування можна пояснюється підходами, які мали місце у системі держстраху колишнього СРСР. Це визначення збереглося у більшості спеціалізованих законах у країнах СНД. Так, у Законі України „Про страхування" сказано, що предметами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування) [32, ст. 4]. Аналогічне визначення має місце у ст. 4 Закону „Про організацію страхової справи у Російській Федерації" [196, ст. 4].

Таким чином, характер майнового інтересу є основним критерієм, що лежить в основі класифікації видів страхування у постсоціалістичних країнах. При цьому окремі фахівці страхової справи розуміють під терміном „особисте страхування" виключно страхування життя. Інші включають туди майно, що належить особі, та її відповідальність.

Л. Рейтман вважає, що об'єктом добровільного медичного страхування повинен бути визначений рівень середньоденних витрат на лікування, що приходяться на одного хворого [192, с. 289]. Тобто це визначення відносить медичне страхування не до особистого, а до майнового. І цей варіант має місце в українському законодавстві — страхування медичних витрат.

Л. Клоченко зазначає, що добровільне медичне страхування являє собою сукупність видів страхування, що передбачають обов'язки страховика із страхових виплат у розмірі часткової або повної компенсації додаткових витрат застрахованого, викликаних його зверненням у медичну установу за медичними послугами, включеними у визначену програму медичного страхування [189, с.313]. При цьому Л. Клоченко предметом страхування визначає майнові інтереси застрахованої особи, пов'язані з додатковими витратами на отримання медичної допомоги у зв'язку із зверненням до медичної установи. Предметом добровільного медичного страхування автор вважає здоров'я застрахованої особи, підвладне ризику його ушкодження у результаті несприятливих подій або здоров'я застрахованого.

Т. Артюх виділяє медичне страхування (безперервне страхування здоров'я) та страхування здоров'я на випадок хвороби. Безперервне страхування здоров'я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Страхування здоров'я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається у договорі страхування [29, с. 244]. Тобто якщо у першому випадку відшкодування надається у вигляді послуги (медичний сервіс), то у другому - у компенсаційній формі.

Така класифікація пов'язана із чинним українським законодавствам та простежується у правилах страхування багатьох страхових компаній.

231

Так, у „Правилах страхування медичних витрат" СК „Енергополіс" (м. Київ) зазначається, що об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані із медичними витратами страхувальника (застрахованої особи) [214]. Аналогічний підхід використовує і УСК „Веста", у правилах якої об'єкт страхування медичних витрат визначається як майнові інтереси, пов'язані з витратами, що виникли у період перебування страхувальника на території іноземної держави, вказаної у договорі страхування, у зв'язку з необхідністю отримання медичної допомоги, здійснення репатріації та надання інших послуг, у тому числі транспортних [215].

У Додатку 5 наведена порівняльна характеристика видів особистого страхування, яка складена на основі правил страхування українських страхових компаній. Як показує аналіз, спільною ознакою для них є об'єкт страхування, який пов'язаний з життям, здоров'ям та працездатністю, тобто з фізіологічним станом людини, який неможливо об'єктивно оцінити.

У наукових публікаціях мають місце підходи щодо оцінки вартості життя, виходячи з ціни його порятунку, або з економічних збитків для сім'ї загиблого.

У 1994 р. К. Мюррей та А. Лопес розробили показник ВАЬУ (ВізаЬШгу-АсУизІесІ Ьі& Уеагз), який відображає втрачені роки життя внаслідок тимчасової непрацездатності, інвалідності або передчасної смерті [216]. Вартісна оцінка середньостатистичного життя (уаше о£ зШізІіса! Ііїе) застосовується у працях фахівців Європейського Союзу та Агентства з охорони навколишнього середовища США та узагальнена у їх доповіді Конгресу США [217].

Б. Ревич та В. Сидоренко вважають, що при проведенні грошової оцінки вартості здоров'я людини слід розраховувати затрати та втрати людини, що захворіла або померла, та її сім'ї, а також затрати та втрати, що несе суспільство у зв'язку із втратою людини. Тому збитки від захворювання, смерті або інвалідності складаються з таких компонентів [218, с. 6-7]: витрати на надання медичної допомоги людям, включаючи амбулаторне, стаціонарне лікування, реабілітаційні заходи, санаторно-курортне лікування; витрати на компенсацію тимчасової або постійної непрацездатності людей, що втратили здоров'я (життя); додаткова компенсація постраждалій особі

232

(або її сім'ї); упущена вигода для суспільства через постійну та/або тимчасову непрацездатність у результаті захворювання або смерть. Зважаючи на приведений перелік, частину витрат суспільство намагається компенсувати шляхом механізму страхування. Для іншої частини метод компенсації поки що не знайдений.

У своїх працях В. Кашин визначає здоров'я як економічну категорію, капітал розвитку сімейної, корпоративної, регіональної та національної економік [219]. Науковець вимірює ресурси здоров'я у традиційному (очікувані роки життя) та відносному (від 0 до 1) вигляді, натуральному (очікувані роки здорового життя) та грошовому еквіваленті. Для отримання грошової оцінки ресурсів здоров'я використовують відносну та натуральну оцінку.

Для відносної оцінки ресурсів здоров'я застосовують поняття „рейтинг здоров'я" та „потенціал здоров'я". Натуральним виміром ресурсів здоров'я є очікувані роки здорового життя за Калійним (куіі). На відміну від показника „очікувана тривалість життя" даний показник додатково враховує його якість [220].

Таким чином, у наукових публікаціях відображено чимало поглядів та методик щодо оцінки життя, здоров'я та працездатності людини. В їх основі лежить фундаментальний аналіз великої кількості показників, що утруднює практичне застосування. Тому у практиці страхування оцінка життя, здоров'я та працездатності людини є наближеними та обмежуються встановленням умовної страхової суми, яка напряму залежить від побажання страхувальника та його фінансових можливостей.

К. Турбіна вважає, що при особистому страхуванні передбачається зобов'язання страховика здійснити страхові виплату або у фіксованій сумі, або у розмірі часткової або повної компенсації недоотриманого доходу страхувальника, викликаного настанням страхового випадку [189, с.ЗОО].

Повертаючись до інформації, вміщеної в додатку 5, зазначимо, що, крім фізіологічних властивостей людини (життя, здоров'я, працездатність), що поєднують види особистого страхування, існують інші характеристики, які виступають основою для його поділу на види. Такими характеристиками є сукупність ризиків, тривалості дії договорів страхування, порядок накопичення коштів для здійснення страхових виплат чинне   законодавство   тощо.   Проаналізуємо   вітчизняну   та зарубіжну практику здійснення особистого страхування.

Так, виходячи з правил українських страхових компаній, має місце ряд спільних підходів у страхуванні від нещасного випадку та строковому страхуванні життя. Це спільні об'єкти страхування (життя, здоров'я, працездатність), ризики (тимчасова або постійна втрата загальної працездатності, смерть), порядок виплати відшкодування тощо. Разом з тим, виходячи з чинного законодавства України, страхування від нещасного випадку мають право здійснювати страхові компанії із ризикових видів страхування, а страхування життя (строкове) - компанії із страхування життя.

У зарубіжній практиці страхування відслідковується більш чіткий поділ на види особистого страхування. Так, у СІЛА строкове страхування життя без інвестиційної складової (Тегт Ьіїе Ішигапсе. Ке-ешгу Іегаї Іііе іпзигапсе) може мати декілька варіантів залежно від схеми сплати внесків, продовження терміну дії договору тощо. Разом з тим даний вид страхування передбачає, що страхова компанія приймає на себе зобов'язання виплатити вигодонабувачам застрахованого встановлену договором страхування страхову суму при настанні смерті [221]. Тобто основним ризиком у даному виді страхування є смерть застрахованого. Ризики тимчасової та постійної втрати працездатності (інвалідності) покриваються за рахунок страхування від нещасного випадку.