Особисте страхування туристів

Особисте страхування туристів

Особисте страхування туристів передбачено чинним законодавством України, країн СНД та інших країн світу (Естонія, Чехія, Словаччина та ін.). Так, згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим [6,16].

У цьому зв’язку актуальною проблемою є виявлення специфічних характеристик різновидів особистого страхування та його прояв у туристському сегменті. Наукові джерела та законодавчі акти пропонують ряд підходів щодо визначення поняття особистого страхування та його характерних ознак. Так, у Законі України «Про страхування» зазначається, що в особистому  страхуванні предметами страхування можуть бути майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям,  працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи [32, ст.4].

Науковці трактують поняття особистого страхування з точки зору страхового захисту сімейних доходів громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту [201, с. 122], а також від ризиків, що загрожують життю людини, її працездатності, здоров’ю [189, с.279]. В. Глущенко дає визначення особистому страхуванню через поняття перерозподільних відносин у грошовій формі, що гарантують індивідууму та/або його сім’ї грошову компенсацію у разі смерті, втрати його працездатності або здоров’я [78, с.299].

У зарубіжній практиці поняття особистого страхування  (personal insurance) є дещо іншим, ніж в українському законодавстві. Воно поєднує усі можливі види страхування, зв’язані з особистістю застрахованого, його майном та цивільного відповідальністю [207, р.1-7].

В Україні та законодавствах країн СНД особисте страхування пов’язано з життям, здоров’ям, працездатністю людини, що зближує його з соціальним страхуванням. Л. Рейтман у своїх дослідженням акцентує на взаємозв’язку особистого та соціального страхування, які мають аналогічне суспільне значення, взаємно доповнюють одне одного у здійсненні страхового захисту доходів населення. Основна відмінність полягає у формі здійснення страхування. Якщо соціальне страхування здійснюється в обов'язковій формі, то особисте – у добровільній та спрямоване на розширення і підвищення мінімально можливого рівня цих потреб з урахуванням матеріального добробуту кожної сім'ї [192, с.21]. Разом з тим згідно із законодавством України в рамках комерційного страхування виділяється добровільна та обов'язкова форми його здійснення. Таким чином, цю умову не можна вважати основною відмінністю між соціальним та особистим страхуванням. Підтвердження цього можна знайти у визначенні В. Базилевича та К. Базилевич, які зазначають, що головна відмінність між ними полягає у джерелах формування страхових фондів: для соціального – це в основному кошти підприємств, установ, організацій і лише незначною мірою – індивідуальні доходи, тоді як для особистого - індивідуальні доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ та організацій – тією мірою, якою особисте страхування є обов'язковим [19, с.81]. Отже, існують різні джерела фінансування та різна цільова спрямованість.

К. Шелехов виділяє різні способи здійснення страхування, які необхідно розглядати щодо визначеного об'єкта надання цих гарантій. Серед них автор виділяє державні страхові гарантії, до яких належить соціальне страхування, державне пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Даний спосіб здійснення страхування здійснюється державою через систему створюваних за рахунок податків (або спеціальних відрахувань, зборів та внесків) бюджетних або позабюджетних цільових фондів, котрі перебувають у державному управлінні [26, с.11].

О. Василик пише, що створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті, є об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавної форми власності. Усе це, врешті-решт, залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі [208, с. 256].

Таким чином, основна відмінність між соціальним та особистим страхуванням полягає у механізмі формування фондів фінансових ресурсів та їх розподілі. Якщо державні фонди цільового страхування належать до централізованих фондів цільового призначення, то страхові резерви страхових компаній - до децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Вирішення проблеми надання медичного захисту особам, які подорожують, залежить від рівня медичного обслуговування та системи фінансування цих послуг у кожній окремо взятій країні. У Рекомендаціях Гаазької декларації по туризму від 14 квітня 1989 р. зазначається, що в рамках прав, які повинні бути надані туристам є й така позиція, як право туриста на одержання у разі необхідності швидкої та належної медичної допомоги, бажано в рамках національної системи соціального страхування, якщо це можливо [9, с.77].

З набуттям незалежності в Україні розроблена і схвалена у грудні 1993 р. Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, якою й було передбачено поступовий перехід від державного соціального забезпечення до соціального страхування. Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення були розроблені „Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які прийняті у вигляді базового рамкового закону [209]. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 955 затверджено „Програму подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги" [210]. Згідно з законодавством України право на безоплатну медичну допомогу мають громадяни України та іноземні громадяни (громадяни інших країн та особи без громадянства), які постійно проживають на території України. Для всіх інших іноземних громадян порядок надання медичної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 17.09. 1997 р. № 1021 „Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" встановлено обов'язкову наявність в іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, страхового поліса сертифіката), що гарантує оплату вартості екстреної медичної допомоги, придбаного (виданого) у страховика-резидента [211].

Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. У разі укладення договорів про визнання страхових полісів (сертифікатів) між страховиком-резидентом та іноземним страховиком гарантування оплати вартості екстреної медичної допомоги, наданої іноземцям та особам без громадянства в Україні, здійснюється страховиком-резидентом за наявності в іноземця та особи без громадянства відповідного страхового поліса (сертифіката) іноземного страховика. Відповідно до „Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну" затверджених Кабінетом Міністрів України, однією з підстав для відмови іноземцю або особі без громадянства в оформленні візи може бути „відсутність страхового поліса, встановленого законодавством України зразка" [212].

Якщо чинними міжнародними договорами України встановлені інші правила, то застосовуються правила міжнародних договорів України, відповідно до яких: громадянам Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, Болгарії, Угорщини, Чехії, Великої Британії, Монголії під час перебування на території України у разі необхідності надається безплатна екстрена медична допомога. Зазначений страховий поліс (сертифікат) також не потрібен організованим туристичним групам з Румунії. Таким чином, для більшості іноземних громадян медичні послуги в Україні надаються на платній основі.

Іншим видом обов'язкового особистого страхування туристів в Україні є страхування від нещасного випадку. Виникнення страхування від нещасних випадків пов'язано з морськими подорожами. Морське право Вісбі 1541 р. (Велика Британія) вимагало, щоб власник судна страхував життя капітана від нещасних випадків [191, с. 295]. У XIX столітті цей вид страхування почав розвиватися в Англії, де з'явилося залізничне сполучення. У 1849 р. в цій країні була заснована перша компанія із страхування від нещасних випадків на залізниці Каі1\уау ВеаІЇІ Раззеп^егз Сотрапу. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХГХ ст. [29, с.216]. Щодо туристів страхування від нещасних випадків слід розглядати в рамках здійснення туристської подорожі в цілому та в процесі перевезення громадськими видами транспорту (крім внутрішніх міських).

Основною метою страхування від нещасних випадків є відшкодування     шкоди,     завданої     життю     і     здоров'ю застрахованого у результаті нещасного випадку. Страхування від нещасних випадків забезпечує відшкодування збитків визначеній особі, яка постраждала у результаті нещасного випадку [78, с. 304].

А. Таркуцяк зазначає, що страхування від нещасного випадку — це ризикове страхування. Таке порівняння цієї підгалузі особистого страхування з майновим страхуванням автор обумовлює тим, що страхування надається у визначений термін (на один рік, квартал, місяць, декілька днів, термін відпустки чи відрядження, чи турпоїздки і т. ін.) [190, с.172]. Разом з тим Л. Рейтман наголошує, що страхування від нещасних випадків побудовано на тих самих принципах, що й змішане страхування життя [192, с.274]. Якщо у західних країнах змішане страхування охоплює страхування на випадок смерті та дожиття, то у країнах СНД, чия практика базується на досвіді Держстраху, змішане страхування життя включає також і страхування від нещасних випадків. Основними принципами здійснення страхування від нещасного випадку є такі [192, с.248]: обмеження обсягу страхової відповідальності, пов'язане тільки з наслідками страхового нещасного випадку, що відбувся у період дії договору; настання у період страхування страхового нещасного випадку, тобто такої події, зміст якої строго обумовлено діючими умовами страхування; виплата здійснюється, як правило, не за факт страхового нещасного випадку, а за його обумовлені наслідки; розмір страхової суми, що підлягає виплаті, становить стільки відсотків від страхової суми, на яку укладено договір страхування, на скільки відсотків застрахований втратив здоров'я у результаті нещасного випадку, що стався; втрата здоров'я, що мала місце у страхувальника до нещасного випадку, не враховується, тобто приймаються до уваги тільки прямі наслідки даного нещасного випадку тощо.

Страхування від нещасних випадків може забезпечити такі виплати [78, с. 304]: капіталу у випадку смерті; капіталу у випадку часткової інвалідності; щоденної суми у випадку тимчасової непрацездатності; оплати медичної допомоги.

Таким чином, можна простежити зв'язок страхування від нещасного випадку із страхуванням життя та медичним страхуванням. Так, страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору

страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку [190, с.148]. Аналогічне визначення страхування життя має місце і у праці В. Глущенка [78, с. 300]. А саме, страхування життя - це перенесення наслідків ризику настання страхового випадку (смерть або дожиття застрахованого) із застрахованого на страховика. М. Тригуб зазначає, що страхування від нещасних випадків — це ризикове страхування, яке на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається [29, с. 216]. Таким чином, у страхуванні життя та у страхуванні від нещасного випадку є спільний ризик, який покривається даними видами страхування, а саме - смерть застрахованого. Разом з тим при страхуванні нещасного випадку має місце інший механізм формування страхових резервів, який відрізняється від накопичувальних видів страхування життя. У зв'язку із даною виявленою обставиною розглянемо підходи щодо визначення поняття нещасного випадку.

Під страховим нещасним випадком, як головною умовою, що визначає можливість виплати страхової суми, Л. Рейтман розуміє таку раптову короткотермінову подію для застрахованого, яка призвела до травматичного ушкодження або іншого розладу здоров'я. Автор акцентує на тому, що найбільш суттєвою ознакою поняття „нещасний випадок" є його раптовість для застрахованого [192, с.249]. В. Глущенко під нещасним випадком розуміє несподіване фізичне ушкодження фізичної особи, результатом якої є тимчасова інвалідність, постійна інвалідність або смерть [78, с.304]. А. Таркуцяк пише, що нещасний випадок - це раптова, короткочасна, непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що може призвести до травматичного ушкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я застрахованої особи [190, с. 173].

На думку С. Янової, раптовість передбачає, що подія повинна бути відносно короткочасною за своїм руйнівним впливом на людський організм та виключає хвороби та повсякденний негативний вплив оточуючого середовища. Непередбачуваність означає, що шкода здоров'ю завдана ненавмисно, не з волі застрахованого. Важливо враховувати

різницю між наміром та виною застрахованого. Якщо подія відбулася з вини застрахованого, але без злого наміру, тоді відшкодування повинно бути сплачене, якщо навмисно -відшкодування не сплачується [191, с. 303].

Таким чином, з точки зору науковців, нещасний випадок являє собою раптову, незалежну від волі людини подію, яка здійснює негативний вплив на життя, здоров'я та працездатність людини.

Як правило, повний перелік нещасних випадків, у результаті настання яких страховик повинен сплатити страхову суму, приводиться в умовах страхування. Так, у типовому договорі страхування від нещасних випадків, які були затверджені Президентом Всеросійського союзу страховиків І. Юргенсом та схвалені на засіданні Експертної ради при Міністерстві фінансів РФ наводиться такий перелік впливу зовнішніх факторів: стихійне явище природи, вибух, опік, обмороження, утоплення, дія електричного струму, удар блискавки, сонячний удар, напад зловмисників або тварин, падіння будь-якого предмета або самої застрахованої особи, раптове задушення, випадкове попадання у дихальні шляхи чужорідного тіла, випадкове гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками, неякісними харчовими продуктами, а також травми, отримані при русі транспортних засобів (автомобіля, поїзда, трамвая і т.д.) або при їх аварії, при користуванні машинами, механізмами, зброєю, та різними інструментами [213, с. 158].

Загальноприйнятими виключеннями * із страхового відшкодування є такі події [191, с.304]: самовбивство або замах на нього; навмисне спричинення застрахованим самому собі тілесних ушкоджень; тілесні ушкодження, отримані у результаті здійснення застрахованим або вигодонабувачем по відношенню до застрахованого протиправних дій; нещасні випадки, що відбулися через алкогольне або наркотичне сп'яніння застрахованого; природні катастрофи; військові дії; професійний спорт та небезпечні види спорту (спеціальні договори з особливими умовами страхування); хвороби, у тому числі загострення хронічних захворювань.