Виробничий потенціал та його використання

 

Виробничий потенціал  та його використання

Вступ. 

1. Сутність виробничого  потенціалу підприємства. 

2. Основні підходи  до оцінки виробничого потенціалу  підприємства. 

3. Характеристика  основних підходів до управління  виробничим потенціалом підприємств  в Україні. 

 Висновки. 

 Список використаних  джерел.

 Вступ 

 Перехід України  до ринкових відносин, багато  в чому, залежить від функціонування  матеріальної основи економіки  – підприємства. На рівні підприємства  створюється суспільний продукт  та надаються відповідні послуги,  тобто фактично існування підприємств  забезпечує існуванню усієї економічної  системи держави як такої. 

 Підприємства  поєднують з виробничим процесом  кваліфіковану робочу силу, використовують  високопродуктивну техніку, здійснюють  менеджмент та маркетинг. 

 В умовах функціонування  виробничих підприємств в системі  ринкових відносин найбільш важливої  ваги набуває питання здійснення  ефективного управління підприємством. 

 Серед питань  управління виробничим підприємством  найбільш важливими можливо вважати  питання виробничого планування  та формування виробничої програми. 

 Поняття формування  виробничої програми є достатньо  широким і враховує широкий  спектр проблем, таких як:

 забезпечення  підприємства виробничими фондами

 матеріально-технічне  забезпечення виробництва

 кадрове забезпечення  виробництва

 планування технологічного  процесу

 планування виробничого  асортименту

 планування маркетингової  програми як необхідний елемент  ефективної діяльності. 

 Отже, актуальність  обраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах досягнення  високих техніко-економічних показників  виробництва неможливо без збалансованого  розвитку як основного виробництва,  так і виробничої та соціальної  інфраструктури.

1. Сутність виробничого  потенціалу підприємства 

 Виробничий потенціал  підприємства – це основні  виробничі фонди підприємства, до  яких входять будівлі, споруди,  трубопроводи, машини, устаткування  тощо, виробнича інфраструктура  підприємства. 

 Потенціал —  це наявні засоби, запаси та  джерела, що можуть бути використані  для досягнення певної мети, розв’язання  певного завдання, а також можливості  окремої особи, суспільства та  держави в певній галузі. 

 Потенціал (від  латинського potentia — можливість, потужність) — корисна властивість,  що виявляється тоді, коли об’єкт, потенціал якого є предметом  досліджень (держава, галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну діяльність, спрямовану на досягнення встановлених  цілей. 

 Виробничий потенціал  підприємства являє собою систему  взаємопов’язаних елементів, які  виконують різні функції у  процесі забезпечення випуску  продукції та досягнення інших  цілей розвитку підприємства. А  тому можна стверджувати, що йому  притаманні всі риси, властиві  будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість;  складність; взаємозамінність, альтернативність  його елементів; взаємозв’язок,  взаємодія елементів виробничого  потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна  сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні  наслідки використання; історичні  умови та особливості формування  й використання; фізичне та моральне  старіння. 

 В Україні існує  понад 100 тисяч підприємств, однак  більшість із них мають застарілі,  дуже зношені, а то й зруйновані  основні виробничі фонди, які  потребують оновлення або ж  демонтування. 

 Для забезпечення  відтворення основних виробничих  засобів важливе значення має  вивчення їхнього стану та  використання. Стан і використання  основних виробничих засобів  є важливим фактором підвищення  ефективної діяльності підприємства. 

 У процесі виробництва  основні засоби зношуються фізично  і старіють морально. Ступінь  фізичного зносу основних засобів  визначається в процесі нарахування  амортизації. Цей процес можна  розглядати в кількох аспектах[1;28]: 

 По-перше, як  метод визначення поточної оцінки  не зношеної частини основних  засобів. 

 По-друге, як  спосіб віднесення на готову  продукцію одноразових витрат  на основні засоби. 

 По-третє, як  спосіб нагромадження фінансових  ресурсів для заміщення виведених  з виробничого процесу основних  засобів або для вкладання  коштів у нові виробництва. 

 Для оцінки  виробничого потенціалу підприємства  використовують такі основні  підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний,  витратний. При цьому розраховують  систему показників стану і  ефективності використання основних  засобів[2; 115]. 

 Відповідно до  класифікації основних підходів  до оцінки показники стану  й ефективності використання  основних засобів можна об'єднати  в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними  засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних  засобів. 

 До показників, які характеризують забезпеченість  підприємства основними засобами  і використовуються при застосуванні  ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної  вартості основних виробничих  засобів у майні підприємства[1; с. 86]. 

 Фондомісткість  є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість  визначити вартість основних  засобів на одну гривню виробленої  продукції і характеризує забезпеченість  підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача  повинна мати тенденцію до  збільшення, а фондомісткість - до  зменшення. 

 Процесно-орієнтовний  підхід розрахований на визначення  та підтримання умов нормального  перебігу виробничого процесу.  Необхідними умовами нормального  перебігу виробничого процесу  на підприємстві є: підтримання  у робочому стані машин та  устаткування; своєчасне забезпечення  робочих місць сировиною, матеріалами,  інструментами; живлення агрегатів  енергією, виконання транспортних  операцій. На підприємстві для  позначення всіх цих процесів  у сукупності використовується  поняття — система технічного  обслуговування виробництва. 

 Коефіцієнт реальної  вартості основних виробничих  засобів у майні підприємства  визначається як відношення вартості  основних виробничих засобів  (за вирахуванням суми їхнього  зносу) до вартості майна підприємства.

2. Основні підходи  до оцінки виробничого потенціалу  підприємства 

 Для визначення  розміру виробничого потенціалу  в різних концепціях використовують  різні підходи. 

 Сформовано три  основних підходи до визначення  виробничого потенціалу: ресурсний  (або обліково-звітний), структурний  (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований). 

1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення  виробничого потенціалу як сукупності  виробничих ресурсів, визначає його  величину як суму фізичних  і вартісних оцінок окремих  його складових. 

 Оцінюючи виробничий  потенціал, треба враховувати:  матеріально-технічні ресурси з  окремим дослідженням знарядь  і засобів праці; трудові ресурси,  енергетичні та інформаційні  ресурси, фінансові (грошові) ресурси.  Останні є найбільш взаємозамінними  з усіма іншими. Ресурси мають  вартісну оцінку та цільову  спрямованість на створення доданої  та споживної вартості. Кожен  з окремих видів ресурсів має  свій внесок у формування кінцевих  результатів, тому підхід «чим  більше, тим краще» відносно всіх  складових потенціалу одночасно,  не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати  та формувати структуру складових  виробничого потенціалу з метою  досягнення максимальних у поточних  умовах результатів. 

2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення  раціональної структури виробничого  потенціалу підприємства, визначає  його величину виходячи з прогресивних  норм і нормативних співвідношень,  заданих найбільш досконалими  технологіями, організацією виробництва  загалом і окремих підсистем  підприємства, що використовуються  в галузі. 

 Аналіз та оцінка  структурних характеристик виробничого  потенціалу пов’язані з певними  труднощами, оскільки всі його  елементи функціонують одночасно,  в сукупності та взаємодії.  Це призводить до того, що важко  встановити значення кожного  типу ресурсів окремо для діяльності  всього потенціалу. До структуроутворюючих  елементів потенціалу можна віднести  технологію та організацію. 

 Проблеми структурного  характеру виробничого потенціалу  полягають у тому, що відповідність  одних елементів іншим стримує  розвиток і вдосконалення потенціалу  загалом. Так, застарілі верстати  та обладнання українських підприємств  заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та  трудомісткими, а це, в свою  чергу, не дає змоги виготовляти  конкурентоспроможну продукцію.  Оптимізація структури потенціалу  може здійснюватися з урахуванням  різних рівнів деталізації підсистем  та їхніх елементів, проте треба  мати на увазі, що досягнута  структура завжди є компромісом  між ідеальним уявленням про  потреби та можливості залучення  ресурсів, формуванням різних ланок,  де їх використовують тим або  іншим чином. Зі структурним  підходом пов’язана ще одна  характеристика потенціалу —  його потужність, що є кількісною  оцінкою його виробничої можливості. Потужність має визначатись відносно  окремих підсистем і потенціалу  загалом, і вказує місце конкретного  підрозділу, елемента в усьому  потенціалі. 

 Створення ефективної  структури виробничого потенціалу  зумовлює економію всіх видів  ресурсів (сировини, матеріалів, енергії,  фінансів, витрат живої та матеріалізованої  праці), оскільки завдяки досягненню  синергії між ними — елементами  потенціалу — можна з меншою  їх кількістю задовольнити більшу  кількість потреб, виробивши більшу  кількість продукції. Це можливо  лише за умови підвищення якісного  складу всього виробничого потенціалу  та окремих його складових. 

 Виробничі потенціали  зі структурної точки зору  різняться розмірами та ступенем  відособлення ресурсів, структурою  ресурсів, що використовуються. Для  визначення структурних характеристик  потенціалу досліджують:

 масштаб потенціалу  та його просторове розміщення;

 характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий  потенціал — об’єкт дослідження;

 ступінь замкненості. 

 Структурні характеристики  виробничого потенціалу дають  змогу оцінити усталеність, динамічність  і рухомість системи. 

 Цілісні характеристики  виробничого потенціалу як системи  визначають стратегію його поведінки  та задають відповідні стратегії  для кожного з його елементів.  Потенціал може досягти цілей  лише тоді, коли на досягнення  певних цілей спрямований кожний  із його елементів, оскільки  виготовлення продукції певної  кількості й рівня конкурентоспроможності  потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу. 

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення  відповідності наявного потенціалу  досягненню поставлених цілей,  визначає його величину як  рівень відповідності окремих  складових потенціалу необхідному,  дещо ідеальному уявленню про  склад, структуру та механізми  функціонування потенціалу для  виготовлення конкурентоспроможної  продукції, який знаходить відображення  в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким  спектром локальних і системних  оцінок окремих елементів та  взаємозв’язків.