Виробничий потенціал та його використання

 Рівень виробничого  потенціалу визначається в процесі  його використання й оцінюється  з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно  з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію  (надані послуги). 

 Тому важливим  етапом стратегічного аналізу  є цільові оцінки виробничого  потенціалу підприємства. У цьому  разі йдеться про аналіз та  оцінку рівня відповідності потенціалу  підприємства тим цілям, які  поставлені керівниками на перспективу.  Така постановка проблеми докорінно  відрізняється від поширеної  оцінки нагромадження підприємством  чи організацією ресурсів лише  з кількісної точки зору. Цільова  оцінка потенціалу — якісна  оцінка, що дає змогу оцінити  можливості досягнення певних  результатів, створює умови для  обґрунтованого підходу до планування  процесу трансформації окремих  його частин і потенціалу загалом  на основі правильного розподілу  дій та ресурсів по виконавцях  і термінах для якісного та  своєчасного отримання необхідних  параметрів і набуття навичок,  а отже, забезпечує досягнення  поставлених цілей. 

 Виробничий потенціал  — це система взаємопов’язаних  та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих  і спрямованих на досягнення  поставлених цілей ресурсів, які  становлять, у свою чергу, окремі  виробничі та управлінські підсистеми  підприємства. 

 Важливе значення  має не лише обсяг цих складових,  а й те, як використовуються  окремі елементи потенціалу. Це  в свою чергу залежить від  рівня взаємодії, співвідношення  частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегій  розвитку як окремих складових,  що знаходять вираження в ресурсних,  функціональних і продуктових  стратегіях, так і підприємства  загалом. Результати цільового  аналізу всього потенціалу, а  також окремих його елементів  є основою для:

 вибору стратегій  та визначення термінів їхнього  виконання;

 визначення напрямків  та швидкості нагромадження, зміни  структури потенціалу та окремих  складових;

 формування конкурентоспроможності  підприємства;

 прийняття рішень  щодо організаційної реструктуризації  й розвитку. 

 Виробничий потенціал,  як і виробнича потужність (тільки  більш системно), являє собою кількісну  оцінку його здатності до випуску  продукції певного обсягу, структури  та якості, та, висловлюючись більш  загально, одержувати необхідні  результати. 

 У ринковій  економіці можливості виготовляти  продукцію, яка має збут, —  одна з головних характеристик  процвітаючих підприємств. Однак  попит змінюється і виникає  потреба поновлювати асортимент  продукції, а отже, більшою чи  меншою мірою — потенціал.  Кожне підприємство зацікавлене  з мінімальними витратами своєчасно  реагувати на зміни потреб  споживачів. Тому на першому етапі  цільовий аналіз виробничого  потенціалу здійснюється відносно  змін, які необхідно внести у  виробничий потенціал для виготовлення  певних видів продукції. 

 Аналіз виробничого  потенціалу можна виконувати  за допомогою такої форми (табл.1). 

 Одержані оцінки  дають змогу визначити рівень  відповідності виробничого потенціалу  підприємства обраним стратегіям  по окремих складових. Враховуючи  значущість цих складових для  виробничого потенціалу, що визначається  експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову  оцінку виробничого потенціалу. Одержані значення дозволяють  зорієнтуватись у характері заходів,  які треба здійснити на підприємстві  для забезпечення виконання стратегій  (табл. 2).

3. Характеристика  основних підходів до управління  виробничим потенціалом підприємств  в Україні 

 Найбільш великим  елементом державного господарства  з економічної, технічної і  соціальної точок зору є виробничий  потенціал, що виступає у виді  підприємств, фірм і т.д. Змістовна  сторона діяльності таких організацій  украй різноманітна і впливає  на різні сторони життя суспільства.  Будучи частиною цього суспільства,  виробничі організації і їхні  члени самі піддані процесам  суспільних змін. Тому виробничі  організації і їхній вплив  на суспільство можна розглядати  в багатьох аспектах[5; 150]. 

 Сама по собі  виробнича організація як складна  система, виступає у виді:

 юридично (законодавчо)  оформленого суб'єктно-об'єктного  органа;

 господарського  об'єкта;

 соціального організму;

 організаційної  структури;

 просторово-технічного  організму. 

 Як цілісна  система, об'єкт і суб'єкт різних  взаємин, виробнича організація  виступає як юридична особа,  що має у власності, господарському  веденні або оперативному управлінні  відособлене майно, здійснює майнові  права і відповідає за своїми  обов'язками цим майном. 

 Як система  зі складною внутрішньою структурою  виробнича організація може виступати  у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого  виду структур, що характеризують  взаємодію різноманітних факторів  і елементів організації для  досягнення її цілей. 

 Для досягнення  ринкового успіху і для ефективного  функціонування будь-яке підприємство  має потребу в ефективній системі  управління. 

 Конкретні функції  управління тісно зв'язані зі  специфікою підприємства й основних  сфер його діяльності (загальне  управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[7; 118]. Наприклад, реалізація функцій  в області маркетингу включає:

 організацію збору  й обробки маркетингової інформації;

 вибір цільових  ринків і їхнє сегментування;

 застосування  маркетингових рішень по продукту;

 вибір і взаємодія  з каналами товароруху;

 просування товару;

 вибір і реалізація  цінової політики;

 планування й  аналіз ефективності маркетингової  діяльності. 

 При управлінні  НДДКР (інноваціями) реалізуються  наступні конкретні функції управління:

 організація інноваційного  процесу;

 вибір і реалізація  стратегії НДДКР;

 оптимальний розподіл  ресурсів на НДДКР;

 упровадження  результатів НДДКР;

 захист результатів  НДДКР. 

 До задач планування  виробництва відносять:

 вибір технологічного  процесу;

 планування програми  виробництва;

 планування послідовності  виробництва (оперативне планування);

 формування виробничих  систем;

 зміст і експлуатацію  устаткування;

 організацію матеріально-технічного  постачання. 

 Фінансове управління  підприємством включає:

 придбання фінансових  засобів;

 структурування  капіталу і майна;

 управління платіжними  засобами і проведення платіжного  обороту;

 фінансове планування  і фінансовий контроль. 

 Таким чином,  конкретні функції управління  фірмою можна розглядати як  системні компоненти її менеджменту. 

 У соціально-економічних  системах управління застосовують  властиві тільки їм методи  управління, під якими розуміють  способи реалізації функцій управління  або способи впливу суб'єкта  на об'єкт управління. Їх поділяють  на три великі групи методів:

 адміністративно-правові;

 економічні;

 соціально-психологічні. 

 Адміністративні  методи управління засновані  на відносинах владності, юридично  відокремлених при формуванні  систем управління. Вони містять  у собі опору на законодавчі  і різного рівня підзаконні  акти, на норми і нормативи,  що офіційно діють у межах  усього простору управління. Найбільш  типові прояви таких методів  управління на рівні підприємства  у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і  вказівок. 

 Економічні методи  управління засновані на можливості  використання економічних відносин  елементів соціально-економічної  системи з метою її більш  ефективного функціонування і  розвитку. Так, для підприємств  (фірм) сюди відносять форми організації  заробітної плати і матеріального  стимулювання, підхід до персоналу  як співвласникам підприємства, способи участі працівників у  прибутку підприємства і т.д. 

 Соціально-психологічні  методи управління враховують  соціальні і психологічні статуси  людей, що визначають їхні формальні  ролі в структурі і процесах  управління. Наприклад, на роль  керівника підрозділу доцільно  призначати особу, що має статус  неформального лідера з визначеними  параметрами характеру і темпераменту, застосування як вплив на колектив  підприємства таких категорій,  як імідж фірми, гордість за  її якісні і масштабні характеристики  і т.п.

 Висновки 

 Підбиваючи підсумок, треба навести показники, які  можна використати для аналізу  внутрішнього середовища підприємства  чи організації. 

1. Загальні характеристики  підприємства:

 імідж підприємства, наявність чітко визначених цілей  та стратегій;

 рівень самостійності  підприємства (форма власності);

 конкурентоспроможність  підприємства, можливість конкуренції  з вітчизняними та зарубіжними  організаціями;

 «оптимальність  розмірів» підприємства (рівень  концентрації);

 складність і  гнучкість виробничої системи  (рівень спеціалізації та можливості  виробничої диверсифікації);

 профіль виробничого  потенціалу (цільова оцінка);

 фаза «життєвого  циклу» підприємства та його  окремих частин;

 капітало-, науко-, трудомісткість та ін. продукції;

 додана вартість  продукту. 

 Виробничий потенціал  підприємства відповідає максимально  можливому випуску продукції  за пише сприятливих виробничих  умов або за мінімального впливу  несприятливих обставин.

 Список використаних  джерел 

1. Дзюбик С. Основи  економічної теорії: Навчальний  посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с. 

2. Дратвер Б. Основи  економічної теорії: (Матеріали для  вивчення курсу): Навчальний посібник  на допомогу студентам-заочникам/  Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України,  Кіровоградський держ. пед. ун-т  ім. В.К.Винниченка . - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. - 87 с. 

3. Крупка М. Основи  економічної теорії: Підручник/ Михайло  Крупка, Петро Островерх, Сергій  Реверчук,; Львівський нац. ун-т  ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343с. 

4. Основи економічної  теорії: Політекономічний аспект: Підручник  / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с. 

5. Основи економічної  теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко,  Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко  и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка;  М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с. 

6. Основи економічної  теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав  Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина  Вербицька та ін.; За заг. ред.  Петра Круша, Валентини Депутат,  Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с. 

7. Рудавка С. І.  Основи економічної теорії: Навчальний  посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б.  Ольшевський; За ред. С. І.  Рудавки. - 3-є вид. перероб. і  доп.. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с. 

8. Уразов А. Основи  економічної теорії: Навчальний  посібник/ Анатолій Уразов, Петро  Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія  управління персоналом, Житомирський  ін-т МАУП . - К.: МАУП, 2005. – 323 с.