Теорія потягу (психоаналітичний підхід)

  Розглянувши основні теорії, що пояснюють природу  агресивності, визначимо основні  поняття.

  Р.Берон  і Д.Річардсон вважають, що агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій  живій істоті, що мають усі підстави уникати подібної поведінки з  собою. Дане комплексне визначення містить  у собі наступні положення:

  1.   Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

  2.   В якості агресії може розглядатися тільки таке поводження, що має на увазі заподіяння шкоди або збитку живим організмам;

  3.   Жертви повинні мати мотивацію уникнення подібного звертання із собою [5;214].

  Під агресією, по А.Фромму, варто розуміти будь-які дії, що заподіюють або мають  намір завдати шкоди іншій  людині, групі людей або тварині, а також заподіяння збитку взагалі  всякому неживому об'єктові [6;320].

  Агресивність, по Р.С.Немову, розуміється як ворожість - поведінка людини у відношенні інших людей, що відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, нанести  шкоду [7;190].

  “Психологічний  словник” за редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: Агресія - мотивоване деструктивне поводження, що суперечить нормам і правилам співіснування  людей у суспільстві, що наносить шкоду об'єктам нападу (одушевлений  і неживим), що приносить фізичний збиток людям або викликають у  них психологічний дискомфорт (негативні  переживання, стан напруженості, страху, пригніченості) [8;79].

  Прояв агресії досить різноманітний.

  Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

  ·     цільова агресія;

  ·     інструментальна агресія.

  Перша виступає як здійснення агресії як заздалегідь спланований акт, ціль якого - нанесення шкоди або збитку об'єктові. Друга відбувається як засіб  досягнення деякого результату, що сам по собі не є агресивним актом.

  Структуру агресивного прояву запропонували  у своїх роботах Заградова  Й., Осинський А.К., Левітів Н.Д.:

  По  спрямованості:

  ·     Агресія, спрямована зовні;

  ·     Аутоагресія - спрямована на себе.

  По  меті:

  ·     Інтелектуальна агресія;

  ·     Ворожа агресія.

  По  методу вираження:

  ·     Фізична агресія;

  ·     Вербальна агресія.

  По  ступеню виразності:

  ·     Пряма агресія;

  ·     Непряма агресія.

  По  наявності ініціативи:

  ·     Ініціативна агресія;

  ·     Оборонна агресія.

  Тепер визначимо, що така агресивна дія  й агресивна поведінка, агресивність, тому що часто в ці поняття вкладають  той самий зміст.

  Агресивна дія - це прояв агресивності, як ситуативної  реакції. Якщо ж агресивні дії  періодично повторюються, то в цьому  випадку варто говорити про агресивну  поведінку.

  Сама  ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередній  перед або під час агресивної дії.

  Так само хочеться відзначити, що кожна  особистість повинна мати визначений ступінь агресивності, тому що агресія  є невід'ємною характеристикою  активності й адаптивності людини.

  В. Клайн вважає, що в агресивності є визначені здорові риси, що просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам [2;47].

  Р.С.Хоманс вважає, що агресію може викликати  ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості [2; 120].

  Стан  фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними  негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем.

  Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

  Румянцева Т.Р. вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповідно до цієї точки зору, в  визначенні поведінки як агресивного, вирішальне місце повинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих  або інших дій. Поняття норми  формується в процесі соціалізації дитини. Звідси, поведінку будемо назвати  агресивною при наявності двох обов'язкових  умов:

  1. Коли мають місце згубні для  жертви наслідку;

  2. Коли порушені норми поведінки  [11; 23].

  Важливу роль у становленні агресивної поведінки  відіграють навчання і виховання. Психологи  визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний із процесом соціалізації. Соціалізацією агресії  можна назвати процес навчання контролеві власних агресивних спрямувань і  вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В  результаті соціалізації багато хто  вчаться регулювати свої агресивні  імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

  Інші  ж залишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресію  більш тонко: через словесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

  Треті нічому не навчаються і виявляють  свої агресивні імпульси у фізичному  насильстві.

  І тут важливу роль відіграє ранній досвід виховання дитини в конкретному  культурному середовищі, сімейні  традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини.

  На  думку психологів піддатливість  до агресивних дій формується в міру нагромадження недоліків у процесі  соціалізації. Виділяють два ступені  соціалізації:

  ·     засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки;

  ·     засвоєння субкультурного досвіду меншого обсягу, але утримуючи норми поведінки, що допускають агресивність.

  Таким чином, піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо  збалансованій соціалізації.

 
2. ПРОЯВ АГРЕСІЇ В КРИзові ПЕРІОДИ   

2.1 Дитяча агресивність. Вікові особливості  прояву дитячої  агресивності

  Агресивні дії в дитини можна спостерігати вже із самого раннього дитинства. В  перші роки життя агресія виявляється  майже винятково в імпульсивних приступах упертості, що часто не піддаються керуванню дорослими. Виражається  це, найчастіше, спалахами злості або  гніву, що супроводжуються лементом, бриканням, кусанням, забіякувастю.

  Згідно  Б.Споку, в однорічному віці нормальними  явищами можуть вважатися: замахування  дитини на матір за те, що вона зробила  щось неприємне йому [12; 46].

  Як  відзначає Є. Гаспарова, на другому  році життя зростає активність дитини. З розширенням можливостей самостійних  дій зростає незалежність у поводженні дитини. Часом це прагнення до незалежності - знамените “Я сам!” - виливається  в перші спроби маленької людини настояти на своєму, всупереч бажанню  батьків [13;59].

  До  трьох років скарги на упертість  сина або дочки звучать наполегливіше. У цей період діти 2х - 3х років  попадають у дитячі сади, де починає  формуватися досвід взаємодії з  однолітками як процес більш-менш тривалої підтримки і розгортання дій, спрямованих на інших.

  У цей період агресія носить інструментальний характер. Конфлікти між дітьми найчастіше виникають у ситуації мати річ, звичайно іграшку. Прояв агресивності в цьому  віці, головним чином, залежить від  реакції і відношення батьків  до тих або інших форм поведінки. Якщо батьки і вихователі відносяться  нетерпимо до будь-яких проявів відкритої  агресії, то в результаті можуть формуватися  символічні форми агресивності, такі як ниття, фиркання, упертість, неслухняність і інші види опору, а також прояву непрямої агресії.

  В цьому віці підсилюється “дослідницький інстинкт”, і в цей же час маля зіштовхується з цілою системою нових, для його досвіду, заборон, обмежень і соціальних обов'язків. Потрапляючи  в конфліктну ситуацію між спонтанним інтересом і батьківським “не  можна”, дитина мимоволі випробує найсильнішу  депривацію - обмеження можливості задоволення своїх потреб. Іншими словами, приводить до стану фрустрації. Дитина сприймає цю ситуацію як акт  відкидання з боку батьків. Неможливість вирішення цього конфлікту приводить  до того, що в ньому просипається злість, розпач, агресивні тенденції.

  Однак, якщо раніше батьки на агресивність дитини реагували ласкою, то тепер вони частіше прибігають до погроз, позбавленням задоволень, ізоляції.

  А. Фромм, вказує на існування феномена “перенесення”, що у три-чотири роки є однієї із самих звичайних прикмет  агресивності. Суть його в тім, що дитина не насмілюється в цьому віці відкрито виливати свою злість на матір і  переносить гнів і агресивність на інший, більш необразливий об'єкт. Дитина не може узяти верх над матір'ю  з батьком насамперед тому, що вони дорослі і мають реальний авторитет. До того ж дитині вже прищеплене почуття поваги і слухняності, нехай  навіть із застосуванням погроз і  покарань [6; 160].

  Дитина  до актів насильства може відносити  досить широкий спектр дій, у який включаються навіть такі, як позбавлення  ласощів, іграшки, вербальні переконання, вимовлені підвищеним тоном.

  До  шести-семи років до інструментальної агресії починає домішуватися агресія, адресована на інших людей особисто. Відбувається зміна форм агресії: частота  просто фізичного нападу зменшується  за рахунок росту більш “соціалізованих” форм (образа, боротьба). 

2.2 Причини виникнення  та шляхи усунення  агресії в період  кризи трьох років

  Обговорюючи проблему агресивності в молодшому  дошкільному віці не можна не відзначити, що цей вік збігається з кризою трьох років.

  В.В.Лебединський відзначає, що періоди вираженої  агресивності дитини. Його гармонічні відносини, що порушують, з навколишнього  і нормального афективного розвитку, що спостерігаються в процесі, в  основному збігаються з переживаннями  вікових афективних і особистісних криз [13;204].

  Е. Клер у роботі “Про особистості  трирічної дитини” виділила кілька важливих симптомів цієї кризи: негативізм, упертість, норовистість, свавілля, знецінювання дорослих, протест-бунт, прагнення до деспотизму [13;102].

  Розшифруємо ці поняття.

  Негативізм  – це такі прояви в поведінці  дитини, коли вона хоче зробити що-небудь тільки тому, що це запропонував хтось  з дорослих, тобто це реакція не на зміст дії, а на саму пропозицію дорослих.

  Упертість - така реакція дитини, коли вона наполягає  на чому-небудь не тому, що йому це сильно захотілося, а тому що вона це зажадала, тобто реакція на своє власне рішення.

  Норовистість  носить, на відміну від негативізму, безособовий характер. Вона спрямована проти норм виховання, встановлених для дитини.

  Свавілля  укладається в прагненні дитини до самостійності. Спостерігається  самостійність у намірі, у зачатку.

  Знецінювання  дорослих.

  Протест-бунт, що виявляється в частих сварках  з батьками. “Вся поведінка дитини набуває рис протесту, начебто  дитина знаходиться в стані війни  з навколишніми, у постійному конфлікті  з ними,” - писав Л.С.Виготський [14;304].

  У родині з єдиною дитиною зустрічається  прагнення до деспотизму. Дитина виявляє  деспотичну владу стосовно усього навколишнього  і вишукує для цього безліч способів.