Соціальної роботи з безробітною молоддю України

     Найближчим  часом Україна повинна віднайти своє місце у системі міжнародного поділу ринку праці та стати активним продуцентом конкурентоспроможної продукції. Проблеми українського ринку праці неможливо вирішити без впровадження державного регулювання зайнятості, яке містить активну і пасивну складові політики зайнятості.

     Основними напрямами активної політики зайнятості є:

• створення нових робочих місць;
• професійна підготовка і перепідготовка робочої сили;
• організація інтервенційних г громадських робіт.

     Заходи  активної політики зайнятості фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

     Основним  елементом пасивної політики зайнятості є надання відповідної допомоги з безробіття, яка виконує не лише компенсаційну, а й стимулятивну функції. Програми пасивної політики зайнятості фінансуються зі спеціальних страхових фондів [10, c. 288]. 

     Висновок  до І розділу

     Безробіття  в Україні продовжує рости, незважаючи на те, що йде пряма брак робочої сили, яку безпосередньо намагаються набирати з дружніх нам Китаю, країн СНД. Це обумовлено, перш за все, дешевої вартістю робочої сили, відсутністю соціальних і трудових гарантії. Проблема безробіття вже давно переросла з економічної в політичну і соціальну.

     Безробіття  зумовлюють різні фактори: науково-технічний  прогрес зумовлює скорочення, перш за все працівників ручної праці; структурні зміни в економіці  викликають зменшення числа зайнятих в окремих галузях виробництва; підвищення продуктивності праці також веде до зменшення числа зайнятих; скорочення живого праці сприяє дію закону економії часу.

     Виділяють різні види і форми безробіття: структурне безробіття, приховану (латентну), застійне безробіття.

     Соціальні інститути держави повинні направити свою діяльність, перш за все на захист «свого» працівника від свавілля роботодавця і державних структур. Необхідно також здійснювати систематичну підтримку безробітним, як у пошуку роботи на ринку праці, так і власне у соціальному захисті.

     У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою безробіття були відкриті служби зайнятості. Служба зайнятості має розгалужену мережу. У республіках, краях, областях, районах та містах створені служби зайнятості, підпорядковані у своїй діяльності вищих органів служби зайнятості та відповідним органам виконавчої влади. Вони фінансуються за рахунок коштів фонду зайнятості. І вже на основі діяльності цих служб проводиться робота з безробітними з наданням матеріальної, психологічної підтримки.

     На  прикладі аналізу роботи служби зайнятості проглядаються основні напрямки соціальної роботи з безробітними: консультаційне, діагностичне та корекційна. Дані напрями присутні, як мінімум, на двох рівнях соціальної роботи:

     1) цільовий захисту найбільш потребуючих та соціально вразливих категорій молоді, різних «груп ризику»;

     2) соціальної роботи з усіма  групами трудящих з метою профілактики  конфліктних і проблемних ситуацій.

     У рамках діючих програм набирає чинності комплексна соціальна служба для  трудящих, забезпечена професійно підготовленими кадрами фахівців – соціальних педагогів та соціальних працівників.

     Можна створювати служби, готувати фахівців по роботі з населенням, але все  це не буде ефективно до тих пір, поки держава не буде займатися даною проблемою не за методом «латання дір» у соціальній політиці, а за методом безпосереднього захисту своїх соціально-вразливих громадян. 
 

Розділ  ІІ. Основні напрямки соціальної роботи з  безробітним населенням 

2.1. Зайнятість молоді  на ринку праці  України: сучасні проблеми та шляхи їх розв’язання 

     Масове  безробіття серед молоді, в силу специфіки, не усталеною ще психіки, надмірних амбіцій новоспечених фахівців, юнацького максималізму і  реактивності, є ще більш глибокою проблемою. Молоді спеціалісти –  це гордість і надія будь-якої розвиненої держави, а якщо ця «надія» не має відповідної соціальної захищеності, «не пристроєність» молоді перетворюється в одну з найбільш значущих загроз економічній безпеці та соціальної стабільності країни. Безробіття серед молодого населення веде:

     • до поглиблення бідності та зубожіння  бюджетів молодих сімей (як наслідок – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення кількості  безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

     • зниження соціальної захищеності і неадекватна оцінка молодіжного праці сприяє падіння національного патріотизму, призводить до відтоку молодих фахівців в розвинуті капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку у сфері неформальної економіки і тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

     • посилюється криміногенна ситуація в країні: збільшується кількість  економічних і кримінальних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних та інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродження нації.

     Вирішити  проблему збільшення зайнятості можна, але підходити до цього рішення  слід комплексно:

     1. По-перше, держава має подбати  про створення атмосфери соціальної стабільності і захищеності для розглянутого шару населення (адже молодь – це майбутнє нації):

     • переглянути і доопрацювати законодавчу  базу;

     • відкоригувати політику в галузі працевлаштування;

     • знайти можливості додаткового фінансування державних програм і заходів у напрямку зайнятості;

     • розробити систему заохочень, пільгового інвестування і оподаткування регіонів з низьким рівнем безробіття (тим  самим стимулювати місцеву адміністрацію  в пріоритетності вирішення проблеми зайнятості) і ін

     2. По-друге, органи місцевої адміністрації повинні активно стежити за становищем на ринку праці свого регіону:

     • сприяти створенню необхідної кількості  державних і комерційних спеціалізованих  інститутів, що займаються працевлаштуванням, професійним консультуванням, психологічною підтримкою (зокрема, спеціалізованих агентств для молоді, кадрових агентств, центрів соціально-психологічної допомоги молоді, бірж праці тощо);

     • стежити за діяльністю державних  служб зайнятості та Міської біржі  праці, надаючи необхідну фінансову допомогу та організаційно-правову підтримку (при виплаті посібників, оплату стажувань, фінансуванні та організації професійно-консультаційних масових заходів тощо);

     • формувати державне замовлення для  вузів на такі спеціальності, які  відповідають вимогам часу і умов сформованого ринку праці;

     • забезпечити тісний взаємозв'язок у  системі: місцеві органи самоврядування – вузи – ринок праці;

     • стимулювати підприємства і приватних  підприємців у збільшенні кількості  молодих фахівців при формуванні кадрового потенціалу фірм (проводити на базі бірж праці та кадрових агентств консультаційно-роз'яснювальні семінари з роботодавцями; виділяти необхідні фінансові кошти на початковому етапі апробації молодого фахівця, ввести квотування чисельності молодих спеціалістів на підприємствах, організовувати курси з планування кадрової політики для приватних підприємців).

     3. По-третє, необхідна перебудова  в освітній діяльності сучасних  навчальних закладів, сьогоднішній  вуз повинен випускати якісно  іншого фахівця:

     • випускник повинен мати чітку професійну спрямованість (для цього необхідно ввести в будь-який вищий навчальний заклад спеціальну дисципліну / курс – «Планування професійної кар'єри»);

     • випускник повинен бути впевнений  у затребуваності своїх знань (спеціальності повинні підбиратися не тільки з метою комерційної вигоди на сьогоднішній день, але і з урахуванням перспективних тенденцій на ринку праці; ввести в практику післядипломну стажування на підприємствах протягом, приблизно, шести місяців);

     • вуз повинен бути націлений не на набір, а на випуск, тобто на базі будь-якого сучасного вузу повинна працювати своя кадрова служба по роботі з випускниками (або укладений договір зі спеціалізованими агентствами), забезпечуватися стійкі взаємозв'язки з діючими підприємствами-роботодавцями, організовуватися курси додаткової спеціалізації і підвищення кваліфікації, практикуватися розподіл на підприємства хоча б найбільш перспективних випускників.

     Природно, система заходів щодо зниження безробіття серед молодих фахівців не вичерпується наведеним переліком, існує величезне поле для творчого пошуку шляхів виходу з ситуації, на ринку праці ситуації. Ще раз підкреслимо, що лише підійшовши до вирішення проблеми зайнятості комплексно, можна буде помітити певні «просвіти» в «темних тунелях рядів безробітних». Як говориться – в єдності наша сила.

     Серед соціальних проблем молоді в Україні  однією з найважливіших є проблема її недостатньої зайнятості, яка обумовлена низкою причин: невідповідністю між  попитом і пропозицією праці, низькою адаптованістю молоді на ринку праці, відсутністю досвіду роботи, підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці.

     Основним  показником, що характеризує зайнятість на ринку праці, є рівень зайнятості, який визначається як відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

     У таблиці 1 проаналізовано динаміку названого  показника за віковими групами населення за 2007-2009 роки. 

  Джерело: Офіційний  сайт Держкомстату  України (10)

     З наведеної таблиці видно, що серед  молодих людей віком 25-29 років  зайнятих у 2009 році налічувалось 72,2 %, тоді як серед осіб 40-49 років цей показник досягає значення 77,0 %.

     Рівень  зайнятості за всіма віковими групами  за три останні роки має тенденцію  до зниження, але найбільше ця тенденція  проявляється у віковій групі 25-29 років. Якщо у 2007 році рівень зайнятості даної групи становив 76,5%, то в 2009 році він зменшився на 4,3 відсоткових пунктів і дорівнював 72,2 %.

     Аналіз  рівня безробіття молоді проаналізуємо  за даними таблиці 2.

       Найвищий рівень безробіття у  2009 році спостерігався у вікових  групах 15-24 та 25-29 років, він дорівнював, відповідно, 17,8 % та 10,4 % при середньому рівні безробіття всього населення 8,8 %

     Таблиця 2. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами, %