Соціальна робота з похилими людьми

• розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;
• встановлення зв’язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;
• сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.

    Соціальна робота як фахова діяльність виконує  такі основні функції:

• діагностична – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;
• прогностична – розробка послідовного  плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;
• організаторська – діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;
• комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;
• правозахисна – використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;
• превентивна – запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;
• коригуючa – конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;
• соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів [9, c.67].

    Інші  функції (правотворча, дослідницька, навчальна  тощо).

    Згідно 3 статті Конституції України, основні принципами соціальної роботи є:

• повага до гідності особистості: кожна людина е неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до клієнта. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших. Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення;
• пріоритетність інтересів клієнтів: соціальні працівники спрямовують всі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім’ям, групам, спільнотам та громадам для їх вдосконалення, а також з метою розв’язання виниклих конфліктів та подолання їх наслідків;
• толерантність: соціальні працівники повинні виявляти терпимість до різних емоційних проявів клієнтів, за будь-яких обставин зберігати рівновагу, сприймати проблеми і обставини клієнтів незалежно від способу життя останніх, їхньої поведінки, соціального й національного походження, статі тощо;
• довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта: соціальні працівники співпрацюють з клієнтами, намагаючись розв’язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, найкращим чином з метою задоволення інтересів клієнтів; сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги, а також максимальній самостійності клієнтів у розв’язанні їх соціальних проблем; створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом;
• доступність послуг: соціальні працівники надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією чи порадою, без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, майнового стану, сексуальної орієнтації. Право на отримання того чи іншого виду послуг гарантується клієнтам і регулюється відповідним законодавством;
• конфіденційність: соціальні працівники в будь-якій ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження щодо її дотримання. Обов’язок соціальних працівників полягає в нерозголошенні будь-яких відомостей про клієнтів, за винятком тих випадків, коли це робиться з їх згоди чи у встановленому законом порядку;
• дотримання норм професійної етики: соціальні працівники сприяють формуванню та реалізації заходів у межах соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, несуть відповідальність за розвиток та використання професійних норм при розв’язанні практичних завдань соціальної роботи [1].

    Згідно 4 статті Конституції України, основними  різновидами соціальної роботи є:

    Соціальні працівники використовують у своїй  роботі різноманітні засоби і методи:

• соціально-економічні (надання натуральної і грошової допомоги; допомога у використанні пільг, компенсацій та виплат; догляд та побутове обслуговування тощо);
• організаційно-розпорядчі (встановлення регламентів та норм діяльності соціальних служб, консультування клієнтів щодо порядку отримання послуг; ці методи  спираються на нормативно-правові документи, регламентуючі акти);
• психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо - підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомендації, моральне заохочення та інші форми роботи) [3].

    Загальними  підходами до процесу надання  допомоги, якими керуються соціальні  працівники у своїй діяльності, є:

• пряме втручання (догляд, соціально-психологічне консультування, навчання, зміна поведінки клієнтів);
• опосередковане втручання, спрямоване на зміну середовища, в якому перебувають клієнти (планування, адміністрування, збирання даних, управління, дослідження);
• комбіноване втручання (сприяння роботі групи, мобілізація, представництво інтересів, консультування, взаємодія з іншими фахівцями).

    Практична соціальна робота може здійснюватися  на трьох рівнях:

• індивідуальному - вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах і подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і завдань співпраці, здійснення запланованого, оцінка досягнутого;
• груповому – надання допомоги клієнту через передачу досвіду інших для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки;
• в громаді - передбачає розвиток соціальних зв’язків у селі, мікрорайоні, колективі тощо, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення.

    Закон України “Про основні засади соціального  захисту ветеранів праці та інших  громадян похилого віку в Україні” в ст. 1 сказано, що держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб надання різних видів допомоги шляхом:

• реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок із урахуванням стану здоров’я;
• забезпечення пенсіями і допомогою;
• надання житла;
• створення умов для підтримання здоров’я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки;
• організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також відповідних спеціалістів;
• Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування, зобов’язані розробляти цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку [1].

    Указом  Президента України Л.Д. Кучми від 10 грудня 1997 року затверджено державну програму “Здоров’я літніх людей”, відповідно до якої волонтерського руху серед людей похилого віку доручено організаціям ветеранів України за сприяння місцевих владних структур. При цьому не слід вважати, що волонтерський рух підніматиме діяльність державних установ соціально-побутової та медичної допомоги особам похилого віку. Головним завданням волонтерського руху є розширення можливостей для цієї категорії людей якомога довше зберігати соціальну метивність, бо наявність мети і прояв турботи щодо конкретної людини є могутнім чинником життєстійкості [3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 2. Дослідження соціальної роботи з людьми похилого віку 

    2.1. Вимоги до професіоналізму соцпрацівника, що працює з людьми похилого віку

    В даний час спостерігається повсюдна тенденція: все молодше стають особи, що присвячують себе догляду за старими  людьми і роботі з ними. З цих позицій догляд за старими людьми - це зустріч різних поколінь, повага до віку з боку молодих співробітників, терпимість їх до принципів і сформованим переконанням старої людини, його життєвим настановам і цінностям.

    Догляд  за старими людьми - це уважне і дбайливе спостереження за іншими, уміння увійти в світ їх переживань з одночасним сприйняттям і перевіркою власних відчуттів. Це вміння сприймати старих людей такими, якими вони є.

    Догляд  за старими людьми - це тактовні, заплановані дії, довіру і допомогу в процесах адаптації старої людини до змінених життєвих умов [10, c.33].

    Догляд  за старими людьми - це, нарешті, супровід вмираючих, надання допомоги членам сім'ї в цей тяжкий момент.

    Тільки  сприйнявши ці принципи і поклавши їх в основу професіоналізму, можна витримати всі психічні та фізичні навантаження, пов'язані з доглядом за старими людьми.

    Важливо зрозуміти ще одна обставина: у старому  людину ми бачимо його сьогоднішній вигляд і практично не можемо уявити його собі дитиною, чоловіком чи жінкою у розквіті років, красивою, сильною і самовпевненим або, навпаки, м'яким, великодушним, спрямованим у майбутнє. А між тим важливо, бачачи перед собою старого і хворого, а часто і дементний (недоумкуватого) людини, відтворити її образ, згадати, що він несе в собі дитинство та юність, молодість і зрілість.

    Нерідко деякі аспекти поведінки старих людей, які викликають неприйняття  і здивування у молодих людей, здаються їм незвичайними або аморальними, насправді знаходяться в рамках культурної норми минулого покоління і не свідчать про погіршення розумових здібностей людини. При зіткненні з негативними сторонами старості є небезпека виникнення геронтофобія у молодих соціальних працівників, більше того, вони можуть перейнятися вираженої фобією до свого власного майбутнього старінню [18, c.247].

    Дослідження угорського психолога Н. Хун показали, що найгірші оцінки і негативну думку  про старих людей мають медичні  сестри, що працюють у будинках для  престарілих та у геронтопсіхіатріческіх лікарнях. Потрібно відзначити, що спеціальних досліджень толерантності (терпимості) населення до безпорадним старим людям практично немає. У будинках для престарілих м. Софії було виявлено поблажливо-заступницьке ставлення до довгожителів з боку медичних працівників та обслуговуючого персоналу. Але зневажливого, тим більше образливого ставлення до старих людей не виявлено в жодному випадку. Однак була встановлена одна варта уваги особливість. На запропоноване запитання, хотіли б вони дожити до 100 років, всі співробітники будинків для людей похилого віку відповідали негативно, більше того, всі вони сприймали таку перспективу як трагедію для себе особисто і особливо для своїх близьких [12, c.134].

    Найголовнішим у соціальній роботі повинно стати  вміння встановлювати контакти з найбільш некомунікабельними старими людьми. Соціальним працівникам необхідно опанувати мистецтвом спілкування зі старою людиною, тому що в противному випадку виникають різні міжособистісні непорозуміння, нерозуміння і навіть відкрита обопільна ворожість.

    На  думку самих старих людей, їхні вимоги до соціальних працівників такі: насамперед доброта і чесність, безкорисливість  і співчуття. Уміння слухати - одне з  головних якостей соціального працівника, а сумлінність, відповідальність і  вимогливість до себе повинні визначати його професійний статус.

    Оволодіння  навичками спілкування зі старими  людьми - не просте завдання; крім уміння вислухати старої людини з розумінням його потреб, необхідно в той же час зібрати і об'єктивну інформацію про нього, проаналізувати і оцінити ситуацію, в якій він знаходиться, визначити, в чому полягають його об'єктивні труднощі, а що є результатом суб'єктивних переживань. Важливо не дати старій людині бути провідним у розмові і в подальших контактах [21, c.176].

    Варто дуже доброзичливо і з повагою перемикати бесіду, спрямовуючи її у потрібне для соціального працівника русло. Важливим є і вміння гідно закінчити розмову, не образивши старої людини і переконавши його своєю поведінкою, що всі його проблеми будуть враховані і по можливості задоволені. Ніколи не треба категорично відмовляти у проханнях чи стверджувати, що всі прохання будуть виконані. Найвищим показником професіоналізму соціального працівника є довіра старої людини, прийняття рад, всі зусилля повинні бути спрямовані на активізацію старої людини, спонукання його самостійно вирішити особисті проблеми [10, c.35].  

    2.2. Дослідження проблем людей похилого віку і особливості їх вирішення в соціальній роботі

    Для виявлення проблем літніх людей  було проведено анкетування, в якому взяли участь 32 людей похилого людини у віці від 56 до 81 року, з них 8 чоловіків (25%) і 24 жінки (75%).

    За  результатами анкетування можна  зробити наступні висновки:

    Одинокопроживаючих літніх людей 18 чоловік (56%), проживають з іншими людьми (діти, внуки, родичі) 14 осіб (44%).

    Сімейний  стан: 3 людей похилого людини (9%) ніколи не були в шлюбі, варіант "одружений / заміжня" обрали 15 чоловік (47%), "Вдівець / вдова"- 8 осіб (25%), "Розлучений (а)" - 6 осіб (19%) (рис.2.1. додаток А).