Боротьба православ’я з католицизмом у XVI –XVII століттях. Її вплив на культуру України

Міністерство інфраструктури та транспорту України

     УкрДАЗТ

Кафедра «Історія української культури»

Реферат на тему :

Боротьба  православ’я з католицизмом у XVI –XVII століттях. Її вплив на культуру України  

                                    Виконав :

                                                   Студент групи 9-1ТЕ

                                            Шумик Анатолій                                                            Михайлович

                       Перевірив 

                        ст. викладач:

                                  Слабко К.С 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Православ’я і католицизм та головні відмінності між ними.

Католицизм і православ'я  мають досить істотні відмінності  на рівні догматики, культу та церковної  організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри

Особливо це стосується таких релігій які містять у собі такі елементи, що забезпечують їм поширення за межами традиційного культурно-етнічного та релігійного ареалу, в якому вони сформувались. Потрапляючи на інший ґрунт вони стають об'єктом інтерпретації, як на рівні індивідуальному так і на рівні суспільної свідомості. Це з неминучістю призводить до виникнення нових гілок даної релігії. В християнстві таким прикладом є існування православ’я і католицизму. Спробуємо з’ясувати, що ж є спільного і відмінного в цих християнських напрямках.

Особливості віровчення православ'я

Основні положення  православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) і "Священному Переданні (переказі) " (матеріали помісних і вселенських соборів ІV-VІІІ ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати  викладено в Символ віри. (Нікеоцаргородський Символ віри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого Духа тільки від Бога-отця, боговтілення, спокутування, воскресіння, вознесіння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення і чекання воскресіння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає  ні збільшення ні скорочення кількості  догматів, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тільки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усі  догмати, які були прийняті після VІІ Вселенського собору і католицький догмат про "філіокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православні вважають Іоанна Дамаскіна (VІІІст.).

Християнський Захід  знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли і варварські королівства у вигляді Римської Літургії і латинської літургічної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів  які попали в орбіту християнства були дуже різні і не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Ні одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сході сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися і проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий і вони заговорили на мовах народів, які перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній  Римській імперії і пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархії, які носили титул патріархату і претендували на керівництво загально церковними справами: єрусалимський антіохійський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч і був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище і навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медіоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство і язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська імперія розпалась на Східну і Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) і Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрімації (главенства) панської влади над світською. Почалися політична і догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних  та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському  соборі Римська церква внесла зміну  в Символ Віри (Філіокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

VІІ (ІІ Нікейський  собор) останній який визнає  Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Константинів дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя  це більше загострилися і 1054 на Константинопольському соборі  остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну  римо-католицьку (латинську) і східну  православну (ортодоксальну) греко  католичну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиські тенденції. Поступово патріархії перетворились на автокефальні церкви Автокефалія - від грецького (avtos-сам, кефалі-голова) - тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицької церкви де з самого початку склалась суворо централізована ієрархія на основі супріматіі Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

Догматичні, культові та організаційні особливості католицизму

Віровчення католицької  церкви ґрунтується на Святому Письмі і Святому переказі Католицька церква, як відомо, вважає богонатхненною усю  Біблію (Вульгату) а Святий переказ - джерелом віровчення, рівноцінному Святому Письму.

Право тлумачити  Святе Письмо, католицька церква визнає тільки за ієрархією католицької  церкви.

Визнаючи Нікео-Царгородський (Константинопольський) Символ віри (Symbolum, Credo) і його 12 членів католицький символ віри вже в ранньому середньовіччі було винесено зміни, які не вказані на Сході. Вже в ІV ст. Символ було перекладено на латинь. При Карлі Великому (франкському) цей символ був декретовано булою папи Клімента VІ cт. «Унігенітус» 1349р. і підтверджено І і ІІ Ватиканськими соборами. На основі «запасу добрих справ» розглянулась практика надання, а з ХІІІ ст. продажу «індульгенцій».

Індульгенція (від  лат. - іndulgentіa - милість) - папська грамота, яка свідчила про відпущення здійснених та це ж здійснення гріхів.

Для католицизму  притаманне надзвичайне панування  Богородиці - Діви Марії. (Мадонна) яке  набувало рис екзальтації. Її шанують  як «заступницю» перед Богом, як особливо добре знає біди людей, особливо жінок. Католицизм утворив цілий напрям теології маріологію.

В 1854р. проголошено  догмат про «непорочне зачаття Діви Марії» (легенда поширюється, ХІІ  ст.). В 1950р. прийнято догмат про тілесне  вознесіння Богородиці після смерті на небо, а в 1964р. Павло VІ ст. проголосив Діву Марію «матерію церкви».

Особлива роль католицизмі  належить папі Римському. Він вважається не тільки головою католицької церкви але й вищою інстанцією в справах віри, вищим авторитетом.

В 1870 р. І Ватіканський собор проголосив догмат про непогрішимість папи у справах віри, колі він  говорить с кафедри (ex cathedra), тобто  виконує обов`язки пастиря всіх християн (І ст. 20 Вселенський) поширений у всій Західній Європі.

На Толедському  церковному соборі у 589 р. в Символ віри було привнесено філіокве (лат. fіlіoque й від сина). Добавлення стверджувало, що Дух святий сходить не тільки від Бога отця, а й від Бога сина. Остаточно цей догмат був закріплений в католицизмі в ХІ ст. що і стало приводом до розколу у 1054р.

В 1439р. на Флорентійському  соборі було внесено догмат про чистилище.

Згідно з католицьким  віровченням чистилище - місце між  раєм і пеклом де душі грішників  які не отримали прощення в земному  житті, але які не мають смертних гріхів, перед тим як потрапити  до раю горять у вогні чистилища. Час перебування душі в Чистилищі може бути скорочена «добрими справами» тих хто залишився на землі (мотиви, жертви, матеріальні внески тощо). Догмат був підтверджений у 1562 Тридентським собором.

З цим вченням пов`язано також вчення про «запас добрих справ». Згідно з яким клір має можливість полегшити долю душі за рахунок «запасу добрих справ» тобто сукупності заслуг здобутих подвигами Христа, Богоматері, святих та віруючих.

Це вчення було сформовано схоластами в ХІІІ ст. Разом з  визнанням першості папи на усією  християнською церквою католицизму  притаманні й інші канонічні відмінності  від православ`я: безшабашність (целібат), обов`язкова для всього духовенства, нерозривність церковного шлюбу. (від лат. caelebs - нежонатий) - введено Григорієм VІІ (1073-1085) підкріпленої 1967р.

Культ католицизму  теж має деякі особливості, хоча використовуються ті ж предмети і об`єкти культу. Храми, ікони, театралізовані дійства в яких більш ніж у православ`ї і протестантизму проявляються і використовуються різні види і жанри мистецтва.

Зберігається культ  ангелів і святих мощей, реліквій. Проте католицька церква надає більшого значення і активніше проводить канонізацію (зарахування до святих) і беатифікацію (піднесення до рангу блаженних). Право канонізації і бестифікації (початкова ступінь канонізації) поступово була зосереджена в руках папи. В католицизмі дуже розвинутий культ мощей і святих.

Католицизм як і  православ`я визнає 7 таїнств. Головним богослужінням є літургія (меса), під час якої здійснюється обряд причащання (євхаристії). До недавнього часу мирян причащала тільки хлібом (облатка) (гостії - від лат. - жертва) з зображенням хреста.

Хрещення в католицизмі  відбувається шляхом занурення і  обливання. Миропомазання здійснюється у 7-12 років обов`язково єпископом (конфірмація).

У католицизмі існує  строгий поділ на клір і мирян. Крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), в католицькій церкві і ієрархії виділяється особлива група - кардинали.

Кардинал (від лат. cardіnalіs - головний) призначається папою  з погодження консисторії - зібрання кардинальської колегії. Символом кардинала  з ХІІІст. є червона шапка. (У  папи - тіара - потрійна корона яка символізує троїстість прав пари як судді, законодавця і священнослужителя). Іоан Павло І і ІІ відмовились від коронації). На папський престол обирається на все життя на спеціальному зібранні колегії кардиналів (конклав) один з його членів. Папа вважається вищих ієрархів, вікарієм Ісуса Христа, наступником св. Петра, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом і митрополитом римської провінції, сувереном міста - держави Ватикан».

Вікарій (лат. vіcarіus - замісник, намісник) Прімас - (лат. - перший) титул голова церкви.

До вищої ієрархії віносносять тих кого призначає  папа (вікарії, легати) до нижчої тих чия влада виходить від єпископа.

Адміністративним  центром католицизму є Ватікан. (Vatіkano - пагорб в Римі) де розташовані  палац, собор Петра (територія 44га). На основі Лютеранського конкордату з Мусолліні, Ватикан - держава, яка  має терит., юрисдикцію, кордони і  уряд - курію. (3 тис. службовців і 1тис. підданих).

До католицької  церковної організації належать також чернечі ордени і конгреції, серед яких найбільшими є єзуїти - 25 т., Францисканці - 20 т., салціанці - 20 т., християнські брати - 16 т., бенедиктинці - 10 т., домініканці - 8 т. Всього католицька церква має 1,5 млн. ченців і чорниць. У тому числі 400 т. священників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Боротьба православ’я з католицизмом  в XVI ст. - XVII ст.

У другій половині XVI ст. - першій половині XVII ст. православна релігія і українська національна культура стають надзвичайно важливим об'єктом наступу польських урядових кіл, магнатства і шляхти та католицької церкви. Проти цих ідеологічних основ української народності ведеться боротьба, скоординована з державним та економічним наступом, який ставив українську народність на межу виживання. Малося на меті колонізувати українську еліту, позбавити народ власної мови, денаціоналізувати його, знищити українську православну релігію і культуру, окатоличити Україну і в кінцевому результаті перетворити її в одну з покірних провінцій Речі Посполитої.