Значення і розвиток виробництва технічних культур

Для задоволення внутрішніх потреб у виробництві найбільш популярного рядового пива, наші пивовари закуповують у США та Німеччині так званий гіркий хміль. Зате Україна, поряд з Польщею, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, має найбільш сприятливі умови для вирощування вибагливих ароматичних сортів хмелю, які йдуть на експорт.

Традиційно потужним регіоном, що спеціалізується на вирощуванні  хмелю, є Житомирщина. Область займає в цій справі провідне місце - даючи  близько 76% загальних державних обсягів  виробництва цієї технічної культури. В обласному центрі побудовано єдиний в країні гранулятор, що перетворює зелену масу на сировину сучасних форм. У 1994 році було створено Український державний виробничо-технічний центр хмелярства “Укрхмель”, на який покладені функції координації питань розвитку галузі в Україні шляхом укладання договорів про співробітництво[12].

 

1.3.Технологічні  і екеномічні показники ефективності виробництва технічних культур і методи їх визначення

 

  Валовий збір і врожайність сільськогосподарських культур — найважливіші результативні економічні показники, що використовуються для оцінки стану, розвитку та ефективності окремих галузей рослинництва, всього рослинництва і сільського господарства в цілому. Всі агротехнічні заходи, меліорація земель, природно-економічні умови і рівень організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств знаходять свій конкретний вираз у рівні валового збору і врожайності.

Під валовим збором сільськогосподарських культур, або врожаєм, прийнято розуміти загальний розмір продукції в натуральному виразі, зібраної з основних, повторних і міжрядних посівів, площі багаторічних насаджень та інших сільськогосподарських угідь [1].

Під врожайністю сільськогосподарських культур розуміють середній розмір певної продукції рослинництва з одиниці фактично зібраної площі даної культури. Врожайність вимірюють у центнерах з гектара (ц/га) або з 1 м² закритого ґрунту.

Валовий збір характеризує загальний обсяг виробництва  даної культури, а врожайність  — продуктивність цієї культури в конкретних умовах її вирощування.

Валовий збір і  врожайність пов’язані між собою  завдяки застосуванню показника «посівна площа» в такий спосіб:

Валовий збір = Врожайність × Посівна площа,

або

Врожайність = Валовий збір : Посівна площа.

Звідси  випливає, що розмір врожайності залежить не тільки від розміру валового збору, але й від розміру посівної площі. Оскільки розрізняють кілька облікових категорій посівних площ (весняна продуктивна, фактично зібрана тощо), які не збігаються за своїми розмірами, то постає питання: яку з категорій посівних площ варто використовувати при визначенні врожайності [2].

Сільськогосподарські  підприємства ще до початку календарного року складають виробничо-фінансові плани, в яких з огляду на запланований обсяг агротехнічних заходів, а також беручи до уваги природно-кліматичні умови та досвід і традиції даної місцевості, визначають на майбутній рік план посівних площ, врожайності і валового збору. Ці показники врожаю і врожайності називаються плановою врожайністю і плановим валовим збором.

Перші відомості  про валові збори і врожайність  сільськогосподарських культур  поточного року одержують шляхом узагальнення даних про стан посівів, які збираються задовго до появи врожаю. Ці відомості стають основою формування таких показників, як видовий урожай і видова врожайність. Видовий урожай і врожайність — це розміри врожаю і врожайності, що формуються на різних стадіях розвитку рослин, які передують стадії повної стиглості, і визначаються за станом розвитку рослин на визначені моменти, іноді з урахуванням метеорологічних умов і стану ґрунту. Залежно від часу оцінка видів на врожай і врожайність здійснюється на підставі різних показників, зокрема густоти сходів, ступеня кущіння, розміру колоса тощо. Визначаються показники врожаю і врожайності також за методом окомірної експертної оцінки. Крім того, сьогодні застосовується багатофакторний кореляційно-регресійний аналіз на основі цілого ряду показників погоди, стану рослин і ґрунту. Для оцінки видів на врожай 
і врожайність до початку збирання врожаю використовуються дані систематичного спостереження за станом посівів, що здійснюють метеорологічні станції [3].

Оцінку видів  на врожай не варто плутати ні з  прогнозом врожаю, ні з розрахунками очікуваного врожаю. При визначенні прогнозних показників врожаю і врожайності до уваги беруться можливі зміни в стані посівів під впливом основних чинників, що формують урожай, наприклад запаси продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту в першу декаду після сходів, число стебел на 1 м² на ту ж дату тощо, причому для визначення їх розмірів широко використовуються багатофакторні моделі кореляційно-регресійного аналізу. Очікуваний валовий збір не прогнозується, а розраховується на основі фактичних даних звітності про намолоти з 1 га по неповному або вибірковому колу господарств і загальних розмірів фактично зібраної площі.

Врожай і врожайність на корені перед початком збирання — це фактично вирощений, але ще не зібраний врожай. Біологічний процес формування врожаю при цьому вже завершено, однак економічно виробництво ще не закінчено, оскільки врожай треба зібрати. Звичайно, в процесі збирання врожаю можливі його втрати.

Показник врожаю і врожайності на корені може бути визначений за трьома методами:

1) експертно, тобто шляхом ретельного огляду посівів перед збиранням урожаю; цей метод іноді називають суб’єктивним;

2) об’єктивний метод, або інструментальний, тобто шляхом вибіркового накладання метрівок, збору й обліку з них урожаю або шляхом вибіркових обмолотів з перерахуванням збору на всю площу, а також шляхом вибіркового визначення числа рослин на 1 га і маси продукції з 1 рослини, добуток яких і є врожайність;

3) методом балансових розрахунків, або просто розрахунковим методом, тобто додаванням до фактичного збору розміру втрат, що визначаються вибірковим методом шляхом накладання петрівок [4].

Слід зазначити, що в перші роки після масової  колективізації сільського господарства (1933—1939 рр.) з появою звітності колгоспів і радгоспів для перевірки достовірності їх звітів проводилися контрольні виміри врожаю і врожайності шляхом вибіркового накладання метрівок на посіви перед їх збиранням. Таким чином визначався так званий нормально-господарський врожай і нормально-господарська врожайність, під яким розуміли відповідно врожай і врожайність на корені, за винятком так званих нормальних, неминучих втрат при даному рівні розвитку агротехніки та організаційно-господарських умовах сільськогосподарського виробництва.

Фактичний урожай — це фактично зібраний та оприбуткований урожай із зібраних основних, повторних і міжрядних посівів сільськогосподарських культур. По зернових та олійних культурах він визначається за двома варіантами: у первісно-оприбуткованій вазі (бункерній вазі) і фізичній вазі після доробки, тобто очистки і сушіння. Облік у первісно-оприбуткованій вазі ведеться під час збирання врожаю. Він необхідний для контролю за рухом усієї маси продукції з моменту її отримання до закладання на збереження і реалізацію.

В аналітичних  цілях обчислюють такий показник врожаю, як чистий збір — фактичний урожай у масі після доробки за відрахуванням насіння на всю засіяну площу даної культури. Цей показник застосовується для порівняння врожайності сільськогосподарських культур з різними нормами висіву.

Фактична врожайність  сільськогосподарських культур (фактичний збір з 1 га) визначається діленням фактичного валового збору з основних, повторних і міжрядних посівів на фактично зібрану площу. Відзначимо, що показник урожайності з 1 га весняної продуктивної площі (у_вп) дорівнює добутку врожайності з 1 га фактично зібраної площі (у_збп) і коефіцієнта зібраної площі (К_збп), що визначається відношенням зібраної площі до весняної продуктивної площі, тобто                                                                                

Фактичний валовий  збір і фактичну врожайність визначають по кожній культурі та групах однорідних культур (зернових, овочах), по кожному сільськогосподарському підприємству та його підрозділах, по окремих адміністративно-територіальних одиницях, економічних районах і природно-економічних зонах, категоріях господарств і в цілому по країні [5].

При визначенні валового збору і врожайності  окремих культур існують певні  особливості, пов’язані з обліком  їх посівних площ, видом та якістю продукції, з наявністю сполученої продукції.

Для  цукрових буряків  важливе значення має показник урожайності, що характеризує чистий збір з розрахунку на 1 га весняної продуктивної площі. Його обчислюють, віднімаючи від фактичної  урожайності (за масою після доробки) витрати насіння на 1 га весняної продуктивної площі. У процесі аналізу даних про урожай і урожайність оцінюють рівень виконання планових завдань урожайності і валового збору, досліджують динаміку урожайності, а також визначають вплив природнокліматичних і економічних факторів на її рівень для виявлення резервів підвищення урожайності і збільшення виробництва продукції рослинництва. Рівень виконання плану валового збору і урожайності визначають способом різниць і за допомогою індексів Спосіб різниць використовують при аналізі виконання плану по окремих сільськогосподарських культурах, індекси – при аналізі виконання плану по групі однорідних культур (зернових, овочевих, баштанних, кормових тощо)

Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат   на   виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а із ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При  обчисленні   собівартості   продукції   важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються, як   відомо,    витрати   підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування [6].

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Продуктивність праці вимірюється  відношенням обсягу виробленої продукції  до затрат праці (середньооблікової  чисельності персоналу). Залежно  від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або  кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q / Т    

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу;

Q — обсяг виробленої продукції.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку):

Тр = Т / Q  

де Тр — трудомісткість на одиницю  продукції.

Чим більший виробіток продукції  за одиницю часу, або чим менші  затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Найпоширенішим і універсальним  показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального  виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку  залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

• виробіток  на один відпрацьований людино-день —  денний;

• виробіток  на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток  ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи [7].

Сутність  натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).