Отчет по практике в ЧСП "Нива"

 

Отже,  проаналізувавши  дані  таблиці  4.4,  можна  зробити  висновок,  що  економічна  ефективність  виробництва  ВРХ є  нерентабельним,  хоча і  спостерігається  підвищення  середньодобового  приросту.  Також  зростає  повна  собівартість  1 ц  ВРХ.  Фактична  ціна  реалізації  підвищується,  але  галузь  все одно  залишається  збитковою,  тому  слід  ліквідувати даний вид діяльності  на  підприємстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця  4.5

Показники  ефективності  виробництва  молока  у  ПСП  «Нива»

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення  2011 р. до 2009 р. (+; -)
Середньорічне  поголів’я  ВРХ, голів	376	346	359	-17
в  т. ч.  поголів’я  корів,  голів	166	204	242	76
Виробничі  витрати  тваринництва,  тис. грн.	1626,6	2443	3072,2	1445,6
в  т. ч.  молочному  скотарстві,  тис. грн.	731,2	1054	1257,5	526,3
Одержано  прибутку  в  тваринництві,  тис. грн.	145,2	346	647	501,8
в  т. ч.  від  реалізації  молока	291,8	893	1191,3	899,5
Валовий  надій  молока, ц	7390	8857	9420	2030
Реалізовано  молока, ц	7151	8218	8770	1619
Питома  вага  молочного  стада, %
в  сумі  виробничих  витрат  тваринництва	45	43,1	40,9	-4,1
в  сумі  прибутку  всіх  галузей  тваринництва	200,1	258,1	184,1	-16
Щільність  поголів’я  корів  на  100 га с-г  угідь, гол.	9,3	11,5	13,6	4,3
Надоєно  молока  на 1  середньорічну корову, кг	4451,8	4341,7	3892,6	-559,2
Виробництво молока на 100 га с-г  угідь, ц	415,9	497,9	530,3	114,4
Повна  собівартість  на  1 ц,  грн.	112,2	119	151,7	39,5
Фактична  ціна  реалізації  1 ц, грн.	156,8	253,8	298,4	141,6
Прибуток ( збиток)  на  1  ц  ВРХ, тис. грн.	39,5	100,8	126,5	87
Рівень  рентабельності,  %	39,9	84,7	94,5	54,6
Прибуток  на  1  середньорічну  корову,  грн.	1757,8	4377,5	4922,7	3164,9

 

         Отже,  з таблиці  4.5  спостерігається  зменшення  поголів’я  ВРХ,  проте  кількість  корів  збільшилась.  Також  збільшились  виробничі  витрати  в  молочному  скотарстві  але  підвищився  і  прибуток.  Зросли  валовий  надій  молока  і  кількість  реалізованої  продукції.  Збільшилась повна собівартість 1 ц молока,  а тому  і фактична  ціна  реалізації.  В цілому  виробництво молока  є рентабельним. 

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ґрунтується на комплексному підході до визначення його кінцевих результатів з урахуванням залучених ресурсів та ступеня їх використання.

Економічна ефективність виробництва продукції скотарства залежить від ряду факторів:

1)кількість тварин – чим більше поголів’я тим більше валової продукції, тим менші постійні і змінні витрати в розрахунку на одну голову %;

2)якісні параметри тварин: маса однієї тварини, вікова структура стада, порідний склад. Рекомендована маса корови – 500 і більше кг., первістки – до 400 кг, телиці в 18-20 місячному віці – 300-500 кг, народженні телята – до 30-32 кг.

Від дотримання цих показників залежить розвиток і здоров’я тварини, що в свою чергу впливає на продуктивність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5. Організація роботи машинно-тракторного парку, автопарку, ремонтної майстерні та інших обслуговуючих та переробних підрозділів

 

Машинно-тракторний парк сільськогосподарського підприємства ПСП «Нива» використовують як самостійно, так і в складі різних внутрішньогосподарських підрозділів. Форми його використання є такими:

1. У складі механізованих ланок, які вирощують окремі сільськогосподарські культури (картоплю, кукурудзу, цукрові буряки та ін.). Проте роботи з вирощування однієї культури не можуть забезпечити повну зайнятість машинно-тракторного парку протягом року, тому ці машини використовують і на інших роботах. Тільки у тваринництві такі ланки працюють цілий рік.
2. У складі механізованих загонів, які обслуговують одну сівозміну або її частину, де вирощують кілька сільськогосподарських культур. У цьому випадку досягають більш повної зайнятості техніки протягом року, однак бувають періоди, коли трактори загону працюють на інших роботах.
3. Механізована бригада — таке саме формування, як і загін, проте більше за розміром і обслуговує цілу сівозміну або дві невеликі сівозміни. Таких бригад може бути кілька у господарстві, і працюють вони у рослинництві.
4. Тракторна бригада — створюється одна на господарство і обслуговує всі галузі підприємства. Земля за нею не закріплюється. Особливо це стосується невеликих господарств, наприклад, на Поліссі, де невеликі населені пункти і має місце дрібноконтурність землі.
5. Тракторно-рільничі, тракторно-овочівницькі, тракторно-садівницькі та інші бригади. В цьому випадку  трактористи-машиністи нарівні з працівниками на ручних роботах, які входять до складу бригад, відповідають за урожай, техніку, використання землі, яка за ними закріплюється. Земля, засоби виробництва і працівники перебувають під єдиним керівництвом, що забезпечує кращі результати роботи, ніж при організації окремих тракторних бригад.
6. Цех механізації за цехової організаційної структури господарства. Такі цехи здійснюють підготовку техніки до роботи (ремонт, технічне обслуговування, агрегатування). Трактористи-машиністи входять до складу інших цехів (рослинництва, тваринництва та ін.) і одержують техніку для виконання технологічних операцій при виробництві продукції, а після цього повертають її в цех механізації.

При кожній організаційній формі використання машинно-тракторного  парку на підприємстві ПСП «Нива» застосовують різні методи виконання робіт. Поширене, зокрема, виконання робіт окремими, незалежними один від одного агрегатами. Більш досконалим вважається використання тракторів і комбайнів груповим методом, коли на одному полі працюють кілька агрегатів. Це полегшує процес технічного, технологічного і побутового обслуговування техніки і людей. Так, організовують збирально-транспортні загони, які у своєму складі мають ланки різної спеціалізації. Наприклад, для збирання зернових культур створюють ланки: підготовки полів до збирання, збирально-транспортні, збирання незернової частини урожаю, післязбирального обробітку грунту, технічного та культурно-побутового обслуговування. У цьому випадку досягають високої продуктивності техніки, скорочуються строки збирання врожаю.

Прогресивним є використання машинно-тракторного парку потоково-цеховим методом. Техніка і механізатори при цьому зосереджуються на виконанні головного на даний час технологічного процесу. Польові роботи виконують послідовно, а не одночасно, в короткі терміни, тобто цикл за циклом. Обов'язково закріплюють за двома трактористами-машиністами два трактори (загального призначення і просапного), відповідний шлейф машин, а іноді і комбайн. Це дає змогу забезпечити двозмінну роботу. При використанні одного трактора протягом двох змін інший не працює.

Підвищенню продуктивності техніки сприяє організація роботи тракторів і комбайнів за погодинними графіками, коли встановлюють завдання щодо кількості робочих проходів або кругів за годину змінного часу. Трактористи-машиністи можуть здійснювати самоконтроль своєї роботи за годинником.

Викладені форми і методи використання техніки стосуються великих за земельною площею господарств. У невеликих фермерських господарствах ефективніше використання малої техніки, передусім тракторів і комбайнів. Промисловість почала виробляти відповідні мінітрактори, проте ще в недостатній кількості. Щодо збиральної та іншої техніки, то таким господарствам краще користуватися послугами машинно-технологічних станцій.

Для характеристики рівня  і ефективності використання машинно-тракторного  парку застосовують різні показники, які можуть бути натуральними і вартісними.

Натуральні показники  є такими:

• змінний, денний і річний виробітки на еталонний або фізичний трактор, комбайн (ум. га, га);
• коефіцієнт інтенсивності використання тракторів або інших машин (відношення фактичного змінного виробітку до нормативного);
• коефіцієнт використання тракторного парку або інших машин (відношення кількості машино-днів у роботі до кількості днів перебування в господарстві);
• коефіцієнт змінності (відношення кількості відпрацьованих машино-змін до кількості машино-днів);
• коефіцієнт технічної готовності (експлуатаційної надійності) тракторів та інших машин (відношення фактично відпра-  цьованих машино-днів до можливої кількості їх з урахуванням днів простою з технічних причин);
• кількість відпрацьованих машино-днів або машино-змін на одну машину за рік;
• витрати палива на один умовний або фізичний гектар за видами робіт.

Використовують такі вартісні показники: собівартість 1 ум. га тракторних робіт; собівартість 1 га фізичних робіт по окремих видах; сума витрат на одну машину за рік; структура витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку; вартість валової продукції на 1 грн. вартості техніки, 1 ум. га, 1 етал. трактор, 1 грн. експлуатаційних витрат.

Обсяги механізованих  робіт, що їх виконують машини на тракторній тязі та змонтовані на тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах (обсяг робіт, що відповідає оранці 1 га в еталонних умовах). У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні й земляні роботи.

Слід зазначити, що можна  взагалі обійтись без такої одиниці, як умовний еталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів  у господарстві доцільніше здійснювати  в нормо-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається як відношення фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують усі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, усебічного обґрунтування оперативних планів, удосконалення оперативного керівництва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулювання праці механізаторів.

За кількістю виконаних  нормо-змін за певний час (зміну, день, місяць, сезон, рік) можна об’єктивно оцінити роботу кожного тракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин  і рівень їх використання. За допомогою  нормо-змін порівнюють рівень використання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах, оскільки норми виробітку диференціюються залежно від природних умов.

Однаковою мірою це стосується і зернових комбайнів. Планування й  облік їх роботи в нормо-змінах дають  змогу усунути вплив нормоутворювальних факторів (урожайність і соломистість культур, їхні види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів) на виробіток комбайнів, роблять порівнянними всі види робіт, які вони виконують, і сприяють більш об’єктивному обґрунтуванню нормативів планових витрат на 1 га посівів за різної врожайності, оскільки затрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаються незначною мірою. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктів через різницю в енергоємності виконуваних робіт.

Планування витрат на використання техніки. Собівартість механізованих  робіт складається з прямих і  накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість паливно-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових  і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

У плані механізованої  бригади ліміт фонду оплати праці  в рослинництві визначають на основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на норматив витрат на оплату праці механізаторів з  розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві — на 1 га обробленої площі). Норматив витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ставок, так і підвищену та заохочувальну оплату за роботи з пестицидами, на збиральних роботах, інші доплати. Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат.

 

 

РОЗДІЛ 6. Результати виробничо-фінансової діяльності. Можливості їх підвищення, розподіл прибутку в підприємстві

В міру одночасного зростання  сили впливу операційного і фінансового  важелів незначна зміна фізичного  обсягу реалізації і виручки призводить до значної зміни чистого прибутку на акцію.

Операційний аналіз –  невід’ємна частина управлінського обліку. Його дані складають комерційну таємницю підприємства.

Такий операційний аналіз сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні та змінні.

Змінні витрати (витрати  на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Постійні витрати (видатки  по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративного  персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні  обсягу виробництва продукції.

Змішані витрати включають  елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змішаних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.

Фінансовому менеджеру  обов’язково слід пам’ятати про  характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції).

Загальна стiйкiсть  пiдприємства передбачає насамперед рух  його грошових потокiв, який забезпечує постiйне перевищення доходiв  над витратами.

Саме така ситуацiя  виражає змiст фiнансової стiйкостi пiдприємства.

Фiнансова стiйкiсть  вiдображає такий стан його фiнансових ресурсiв i такий ступінь їхнього використання, при якому пiдприємство вiльно маневруючи грошовими засобами здатне забезпечити безперебiйний процес виробництва i реалiзацiї продукцiї, а також затрати на його розширення й оновлення.