Дослідження впливу різних форм калійних добрив при вирощуванні кукурудзи в умовах ТзОВ «Берегиня» с. Крутнів, Кременецького району, Терно

Всі ці спостереження  можна отримати з найближчої метеорологічної  станції, яка, по можливості, знаходиться  в найбільш наближених до умов проведення досліду природно-кліматичних умовах. Проте деякі спостереження та заміри, які є не досить складними, слід проводити безпосередньо на дослідних ділянках.

 

 

5.2.2. Фенологічні  спостереження

Розрізняють такі фенологічні  фази росту кукурудзи: проростання  насіння, сходи, утворення 3-го лист­ка, кущення, вихід у трубку (11 — 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості.

Після сходів і до утворення  першого надземного стеблового вузла  кукурудза росте дуже повільно. Цей  період продовжується 25- 30 днів і посіви пригнічуються бур’янами . Після утворення 7-8 листків темпи росту поступово збільшуються , досягаючи максимуму (12 -15 см за добу) в період викидання волотей. З початком цвітіння волотей приріст рослин у висоту уповільнюється, а згодом – припиняється.  Приріст зеленої маси кукурудзи продовжується до початку молочної стиглості зерна. Найбільший приріст зеленої маси кукурудзи спостерігається між фазами 14-16 листків - цвітіння - формування качанів і зерна. До кінця цього періоду врожай зеленої маси однієї рослини досягав 75-80 % від максимального, який був на початку мо­лочної стиглості зерна. Починаючи з молочної стиглості зерна, вага зеленої маси кукурудзи знижується у зв'язку з підсиханням листків нижнього і середнього ярусів. Так, вологість зеленої маси у фазі молочної стиглості зерна становила 81 %, а в повній стиглості - 59,2 %.

Густота рослин залежить від багатьох чинників і може коливатися в значних межах. Кількість рослин на 1 га залежить насамперед від вибраного  для вирощування гібриду. Загальний підхід при вирощуванні кукурудзи на силос щодо встановлення норми висіву має бути наступний: густота на 1 га має бути на 5000-8000 тис. рослин більшою ніж для кукурудзи на зерно, або такою ж, як і на зерно.

Необхідно враховувати, що густота посіву впливає і на якість силосу, яка залежить в першу чергу від врожайності зерна. Надмірна густота призводить до того, що багато рослин взагалі не будуть утворювати качанів, їх розміри та кількість зерен в них буде зменшуватись, вихід зерна, якість силосу, енергетична цінність корму будуть нижчими.

 

 

5.2.3. Спостереження  за забур’яненістю посівів

Залежно від видового складу, щільності заселення, тривалості конкурентних взаємовідносин культури з бур’янами врожайність зерна  кукурудзи знижується на 20-70%. Досить шкідливими є багаторічні коренепаросткові бур’яни. При сильній забур’яненості посівів кукурудзи осотом рожевим і польовим, берізкою польовою, гірчаком степовим звичайним урожайність знижується на 50-55%, при середній – на 35-40 і слабкій – на 20-30%. При масі бур’янів 5 і більше кілограмів на 1м2 у зоні Лісостепу України кукурудза не утворює жіночих генеративних органів. Поряд із цим бур’янова рослинність знижує ефективність добрив, збільшує витрати енергетичних матеріалів та хімічних засобів захисту рослин, внаслідок чого загальна шкода від них оцінюється в аграрному секторі України у сумі 2-2,5 млрд грн.

Кукурудза – одна з  найбільш слабких конкурентів бур’янів в агрофітоценозах. Вона пригнічує  їх у 10 раз гірше, ніж озима пшениця, і в 3 рази гірше, ніж соняшник. У посівах кукурудзи, особливо на перших етапах органогенезу, створюються сприятливі умови для проростання насіння різних біотипів бур’янів.

Бур’яни проростають  при порівняно низьких температурах і сходять раніше кукурудзи, а більш теплолюбні – одночасно з нею, тому вони розвиваються інтенсивніше цієї культури і сильно пригнічують її на початкових фазах росту й розвитку. В зв’язку з цим для зниження максимальної кількості бур’янів у цей період проводять до– і післясходове боронування.

 

 

5.2.4.  Ентомологічні  та фітопатологічні спостереження

Кукурудзу ушкоджують понад 25 шкідників, серед яких найбільш небезпечним  є кукурудзяний, або стебловий, метелик. Гусениця його ушкоджує листя, виїдає зерна, тканини стебла, стрижнів і  ніжок качанів, в результаті знижується врожайність, утруднюється механізоване збирання внаслідок обламування і вилягання рослин. На частинах рослин, пошкоджених личинками, розвиваються збудники грибних і бактерійних хвороб. Ушкоджують кукурудзу різні види совок й інші шкідники.

Для оцінки селекційного матеріалу за стійкістю до хвороб та шкідників застосовуються різні  методи: створення штучного інфекційного фону; довгострокова монокультура; загущення посівів; підвищення дози азотних добрив та перестій рослин протягом 14—30 днів після повної стиглості зерна.

На основі вивчення етіології  патогенезу основних хвороб кукурудзи  В.Г. Іваненком запропонована система  суміщення інфекційних та інвазійних фонів, що копіюють природні патосистеми. Вона припускає поєднання провокаційних, штучних інфекційних (сажкові гриби, хвороби листків) та інвазійних фонів (кукурудзяний метелик, попелиці). Запропонована також класифікація стійкості до факультативних (фузаріоз, гельмінтоспоріоз, коренево-стеблові гнилі) та облігатнихпатогенів (сажкові та іржасті гриби), яка передбачає розділення патогенів на групи залежно від здатності використовувати органічні речовини рослин. Отримані результати у системі диалельних та тестерних схрещувань наборів з 4—8 лінії з кожної гетерозисної групи дозволили оцінити певну генетичну різноманітність кожної групи зародкової плазми за допомогою генетичних дистанцій по їх стійкості до різних патогенів.

Для обліку найпоширеніших  хвороб використовують такі методики:

- для обліку   сажки -  використовують обліковий сніп;

-всі види іржі обліковують візуально маршрутним спостереженням;

-дляоблікугнилі або  фузаріоз, нігроспороз-  використовують маршрутниі спостереження.

 Для обліку  шкідників  на посівах в господарстві  «Зоря» використовують такі методи :

- шкідники, які зимують чи перебувають у ґрунті - методом розкопки площадок, відбору ґрунтових проб та аналізу їх у приміщенні..;

- шкідники, які шкодять на поверхні ґрунті використовують ґрунтові пастки (пастка Барбера);

- шкідники, які шкодять на рослинах - методом косіння ентомологічним сачком,  квадратні рамки;

- шкідники з прихованим способом життя  - розрізом рослини;

- гризунів -   визначають за методом маршрутного огляду .

 

 

5.2.5. Якість  урожаю

Якість врожаю кукурудзи  визначають такими методами:

• визначення вологості - стандартним методом висушування;
• схожість, посівна придатність визначаються розрахунковими методами;
• визначення вмісту сухої речовини в аналізованому рослинному матеріалі – термогравіметричним методом;
• визначення вмісту сирої золи – методом мокрого оголення;
• посівна придатність – розрахунковий метод;
• схожість зерна – лабораторний метод. (13).

 

 

 

5.2.6. Ґрунтові  спостереження.

Ґрунт є основним середовищем  існування рослин. Тому саме від  властивостей ґрунту і вмісту в ньому  гумусу та необхідних поживних елементів залежить безпосередньо процес нормального росту і розвитку с/г культур.

Суть ґрунтових спостережень полягає у визначені певних ґрунтових  показників та легкодоступних форм азоту, фосфору, калію, а також гумусу. Тому що саме ці показники є основними параметрами досліджень при вивченні ефективності різних систем удобрення.

Можна спрогнозувати  наступні ґрунтові спостереження:

1. Закладка шурфа та його морфологічний опис.
2. Визначення вмісту гігроскопічної вологи методом висушування.
3. Визначення механічного складу ґрунту методом піпетки.
4. Визначення щільності твердої фази ґрунту пікнометричним методом.
5. Визначення щільності ґрунту буровим методом.
6. Визначення суми увібраних катіонів (ємності вбирання).
7. Визначення капілярної вологоємності ґрунту
8. Визначення максимальної гігроскопічності ґрунту.
9. Визначення актуальної кислотності потенціометричним методом.
10. Визначення гідролітичної кислотності ґрунту методом титрування.

 

 

 

5.2.7. Агрохімічні спостереження.

Агрохімічні спостереження  передбачають детальне вивчення досліджуваних прийомів та факторів на агрохімічні показники ґрунту. Тому агрохімічні спостереження полягають в наступному:

1. Визначення вмісту гумусу за методом Тюріна.
2. Визначення вмісту амонійного азоту колориметричним методом з реактивом Неслера.
3. Визначення легкогідролізованого азоту методом Тюріна і Кононової.
4. Визначення рухомих форм фосфору методом Кірсанова.
5. Визначення рухомих форм калію методом Кірсанова.

Основними показниками, за якими визначається агрохімічний стан ґрунтів поля, є: вміст в орному шарі ґрунту гумусу, азоту (сполук, які легко гідролізуються), рухомого фосфору, обмінного калію та мікроелементів (марганцю, молібдену, цинку, міді, бору, кобальту), кислотність ґрунту, ємність вбирання, сума ввібраних основ, щільність ґрунту, максимально можливі запаси продуктивної вологи (ММЗПВ) в шарі 0-100 см.

Екологічний стан поля визначається рівнем антропогенного забруднення  радіонуклідами (цезій-137, стронцій-90), важкими металами (рухомі форми кадмію, цинку, міді, свинцю, ртуті), залишками ДДТ та іншими високотоксичними пестицидами. Такі фактори, як клімат, солонцюватість, засоленість, затопленість та заболоченість істотно впливають на агрохімічний та екологічний стан ґрунтів, що спонукає враховувати їх при еколого-агрохімічній паспортизації полів та земельних ділянок.

Основними джерелами  вхідної інформації є ґрунтовий  нарис, карти ґрунтів, дані агрохімічного  обстеження ґрунтів, матеріали радіаційного обстеження, результати аналізів на забрудненість  ґрунтів важкими металами та залишками  пестицидів. Вибрані та опрацьовані дані щодо конкретного поля вписуються у відповідні графи паспорта

Агрохімічна оцінка ґрунту поля в балах визначається за показниками  вмісту гумусу в орному шарі, азоту, який легко гідролізується, рухомого фосфору та обмінного калію, а також рухомих форм мікроелементів (бору, молібдену, марганцю, кобальту, міді, цинку тощо). Оцінка проводиться окремо за кожним із показників за 100-бальною шкалою, де за 100 балів береться агрохімічний показник еталонного ґрунту. Ґрунти з вищим вмістом гумусу, елементів живлення і вологи отримують оцінку також у 100 балів, а з меншим — нижчу за 100 балів[12].

 

 

 

5.3. План та  техніка закладки дослідної ділянки

На формування методики досліду впливає ділянка (поле), яке планується відвести під дослід. Ділянка, яка відводиться під дослід, може мати обмежену і необмежену площу.

Перше ознайомлення з ділянкою передбачає вивчення агрохімічних та інших властивостей ґрунту.

Крім карти  ґрунтів, паспорта поля, вивчення агрохімічних і інших результатів аналізу ґрунту ділянки вивчають її історію. Історія ділянки дає можливість знати використання ділянки в останні 3-5 років, застосування органічних і мінеральних добрив у великих нормах, рівень ґрунтових вод, розташування доріг, канав, будівель і присадибних ділянок у минулому, фітосанітарний стан. Тривалу післядію неоднорідності родючості ґрунту виявляє вапнування і гіпсування, внесення органічних добрив і компостів, фосфорних добрив, поглиблення орного шару.

Для дослідження  грунтів проводять детальне їх обстеження. Ця робота є обов'язковою при виборі ділянок для стаціонарних дослідів. Уточнення типів і підтипів грунтів проводять шляхом закладання розрізів і прикопок. Розрізи закладають на місцях майбутніх захисних смуг, господарських посівах, які межують з територією майбутнього досліду. На території майбутнього досліду роблять прокопки і відбирають зразки ґрунту Важливо встановити межі ґрунтових відмін. Частину відібраних зразків зберігають для виконання аналізів у майбутньому. Проводять нівелювання поля.

У період вивчення ділянки особливу увагу звертають  на мікрорельєф (наявність блюдець, западин) та наявність слідів ерозійних процесів. За результатами вивчення історії ділянки, дослідження ґрунтів, даних фізико-хімічних і агрохімічних аналізів приймають попереднє рішення про розміщення досліду на ділянці і проведення підготовчих робіт (зрівнювального посіву) з метою вирівняння неоднорідності родючості ґрунту.

Дослід не розташовують біля польових доріг, не ближче 100 м від житлових будівель, тваринницьких приміщень, водойм. Віддаль від великих тваринницьких комплексів повинна перевищувати 4 км, від полезахисних смуг, лісових масивів -    50 м і більше.

Історія ділянки (поля), аналіз результатів дослідження  грунтів, дані фізико-хімічних і агрохімічних аналізів дають можливість уточнити методику вивчення неоднорідності родючості ґрунту і проведення досліду.

Результати досліду, проведеного  на типових для даного господарства, зони або району ґрунтах, у виключних  умовах агротехніки не можуть бути перенесені у звичайні умови с/г виробництва. Із цього, однак, не випливає, що досліди повинні проводитися на рівні агротехніки, характерному рядовому господарству в даний час; правильніше приймати більш високу агротехніку, на яку можна розраховувати до часу втілення у виробництво прийому, що вивчається в досліді.

Другою умовою до дослідної  ділянки є однорідність її ґрунтового покриву, що забезпечує достатню точність результатів досліду. Це не означає  відмову від постановки польових дослідів на строкатих, комплексних  ґрунтах, а вказує на необхідність в подібних випадках більш прискіпливо вибирати ділянку і намагатися, щоб він був достатньо вирівняний для таких умов.