Контрольная работа по «Релігієзнавство»

       Мета  курсу релігієзнавства, його завдання багатомірні та водночас цілком визначені. Майбутнім педагогам слід виробити чітке наукове уявлення про феномен релігії, закономірності її виникнення, еволюції, з'ясувати зміст релігії як соціального явища, основних функцій її у суспільстві, усвідомити сутність релігійної картини світу, визначити її адекватність сучасним науковим уявленням про навколишній світ, показати внутрішню суперечливість релігійних соціальних доктрин. Неупереджений, об'єктивний погляд на релігію як на складне суспільне утворення може бути забезпечений лише в разі наукового підходу до неї.

         Засвоєння курсу релігієзнавства  сприяє гуманізації освіти, оволодінню  досягнень світової та вітчизняної  культури, вільному самовизначенню  студентської молоді у світоглядних  позиціях, виборі духовних цінностей.  Релігієзнавство вносить вагомий внесок у професійну і загальноосвітню підготовку студентів, розвиває вміння вести педагогічну і науково-дослідну роботу відповідно до вимог сучасної науки.

         Студенти мають оволодіти багатством  змісту релігії та вільнодумства,  його духовними цінностями, виробленими цивілізацією впродовж століть найвидатнішими мислителями; глибше усвідомити зростаюче значення і багатоманітність функцій вільнодумства в сучасних умовах. Для повноти знань істотне значення має розуміння таких положень.

         І. Релігієзнавство — вагомий світоглядний елемент духовної культури, що дає наукові знання про релігію. Без знання релігії та ідей вільнодумства не можна осягнути зміст минулої і сучасної культури, зрозуміти їхню актуальність нині.

         II. Релігієзнавство — один з найважливіших способів наукового сприйняття культури минулого, збагачення духовного світу особи досягненнями всієї попередньої культури. Остання створювалась, як відомо, в умовах неподільного панування релігійного світогляду, часто на його грунті. Нерідко історію минулого не можна зрозуміти поза зв'язком з релігією. Релігієзнавство запозичує свій матеріал з історії релігій, історії культури, етнографії, соціології тощо. Саме порівняння різних релігій в контексті культури дає можливість віднайти їх спільну основу, з'ясувати історію і тенденції розвитку, розкрити сутність і соціальні функції релігії. Релігієзнавство впливає на розвиток історичної пам'яті народу.

         III. Релігієзнавство — засіб виховання людини, її свідомого ставлення до релігії, вільного вибору світоглядної орієнтації між вірою і невір'ям, формування наукового світорозуміння. Релігієзнавство не лише розглядає історію релігії, а й аналізує суттєві світоглядні питання в контексті релігії та вільнодумства і пропонує відповідні варіанти відповідей. Зазначена дисципліна допомагає людині зробити власний світоглядний вибір, обрати той чи інший варіант орієнтації на духовні цінності. Вивчаючи релігієзнавство, студент оволодіває навиками ведення світоглядного діалогу, вмінням слухати та розуміти інших людей, світогляд і релігійна орієнтація яких відрізняються від його поглядів. Це навчає його діалектично мислити. З одного боку, допомагає уникнути догматизму і авторитаризму, з іншого — нігілізму й релятивізму.

         IV. Релігієзнавство, розкриваючи поняття свободи совісті, сутність правових державних конституційних і міжнародних правових норм, тлумачить водночас становлення громадянських прав особи, має орієнтацію в тих соціально-політичних і релігійних процесах, що відбуваються в країні, виявляє загальне та особливе в політиці різних партій і громадських рухів щодо релігії, церкви. Наукове розуміння принципу свободи совісті, знання тих процесів, що відбуваються в наш час у релігійному середовищі, вміння їх аналізувати та оцінювати, сприяє зростанню політичної культури людей.

         Вагома роль курсу релігієзнавства  в утвердженні гуманістичних  загальнонародних духовних цінностей,  забезпеченні громадянської і  міжконфесійної злагоди та взаєморозуміння,  гармонізації міжнаціональних і  міжконфесійних відносин. Засвоєння студентами теоретичних принципів і положень релігієзнавства вказує напрям до пошуку шляхів збереження цивілізації і виживання людства в ядерну епоху, формування нового ставлення до природи в умовах наростання екологічної кризи. Викладені в курсі релігієзнавства ідеї закликають до милосердя, участі у благодійницькій діяльності. Вони спрямовані проти бездушності, жорстокості і насильства, спонукають до спільних дій у соціальному оздоровленні суспільства, його моральному і духовному відродженні.

         Трансформація українського суспільства  на загальноцивілізаційних засадах  покликала до життя чимало  плідних ідей, зокрема обгрунтованих  критичних суджень. Вони несуть  у собі творче начало, є своєрідним  імпульсом для поглиблення наукових  пошуків, вільних від догматизму та спрощених підходів. Водночас суспільні дискусії не обійшлись без легковажних ставлень до фундаментальних оцінок релігії і вільнодумства, виявились і спроби утвердити однозначну інтерпретацію їх історії.

         У вищих навчальних закладах вивчається багато суспільних дисциплін — філософія, історія, економіка, право, культурологія, соціологія, політологія, етика, естетика і т.д. Релігієзнавство конкретизує суспільно-політичні і гуманітарні знання студентів щодо аналізу релігії. Воно передбачає напружену працю студента, вивчення літературних джерел, набуття ґрунтовних знань, оволодіння мистецтвом аналізу вічноплинного життя у його діалектичних суперечностях. 
 

№ 5. -  Дайте відповідь на запитання: « Що визначає право громадян на свободу совісті?» 

       Будучи  формою суспільної свідомості, релігія  тісно пов'язана з правом. Цей  зв'язок існує як на рівні релігійних і правових нормативних систем, так  і на рівні формування загальнодержавної  волі та її закріплення в системі  законодавства, що регулює діяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметом не тільки релігієзнавчого, а й юридичного аналізу. Вона набуває подальшої актуалізації за умов демократизації суспільно-політичного процесу в Україні, пов'язана з практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних взаємин між сакральними і секулярними видами духовної культури, паритетності між релігійними і вільнодумними ідеями. Тому пропонуються до розгляду такі питання:

       1. Поняття свободи совісті як  конституційно-правової категорії.

       2. Особливості українського закону  про свободу совісті та релігійні  організації. 

       Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії. В сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті е однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. За висловом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є най­більш цінною з усіх свобод".

       Її  ядром слід вважати совість. Совість  — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними моментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона охоплює індивідуалізовані, суб'єк-тизовані, включені до мотиваційної і емоційно-во- льової структури особи вимоги щодо її поведінки з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.

       Совість виховується і формується суспільством передусім через вплив безпосереднього  соціального середовища, в якому  знаходиться індивід. Чинники соціуму  формують людину як моральну істоту. Отже, відбувається первинна соціалізація особи, тобто людина сприймає й засвоює соціальні норми, правила поведінки, необхідну інформацію для реалізації усіх життєвих потреб.

       Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується дане питання у різних політичних регіонах.

       Тісне поєднання офіційної релігії та державного апарату породжує різні варіації клерикальної держави. В одних країнах (Саудівська Аравія, Пакистан) клерикальний вплив поширюється на різні сфери суспільного буття. Наприклад, в Саудівській Аравії державною релігією є іслам ваххабістського типу (засновником вважається релігійний реформатор Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який жив у XVIII ст.), щодо атеїзму, то він заборонений і переслідується за законом. Мусульмани зобов'язані виконувати всі приписи Корану, судова влада здійснюється шаріатськими судами. У цьому регіоні поширене мусульманське право, яке підкоряє світську владу впливу релігійної влади.

       Інший варіант клерикальної держави створено в Ізраїлі. Державною релігією є  ортодоксальний іудаїзм, який змішується з сіоністською ідеологією. Ізраїльське  громадянство надається тільки євреям, а євреями, згідно з законом від 10 березня 1970 р., визнаються особи, що народилися від матері єврейської національності і сповідають іудаїзм або навернені в іудейську релігію. Раввінат Ізраїлю має великі повноваження у галузі політики, управління державою, регулюванні сімейно-шлюбних відносин. Останні розглядаються судами за біблійно-талмудистськими принципами.

       В інших країнах формально декларується свобода віросповідання, але водночас існують привілейовані релігії  й релігійні течії: у арабських  країнах це іслам; в латиноамериканських  і західноєвропейських — католицизм; в Греції і Росії — православ'я. Визнання особливого становища тієї чи іншої церкви зафіксовано у конституціях 42 держав; законодавство 32 країн обумовлює зайняття вищих постів у державі прийняттям релігійної присяги; у 22 країнах, згідно з конституціями, пост глави держави можуть займати тільки особи, що належать до офіційної церкви. Таким чином, в означених країнах не відповідають дійсності механізми конституційного закріплення і правового регулювання принципу свободи совісті. 
 
 

№ 6. - Дайте відповідь на запитання: « Які рівні має світогляд, до якого рівня належить релігійна свідомість і чому?» 

       Релігія — винятково складне явище  суспільного життя і за змістом  і за способами життєдіяльності. Релігія — єдине явище суспільного  життя, що стверджує і намагається обгрунтувати існування надприродного: /Бога, богів, дияволів, духів, чудес. Специфічним поглядом насвіт, природу, людину крізь призму надприродного релігія істотно відрізняється від науки, яка вивіряє вірогідність теоретичних висновків суспільною практикою. Нарешті, релігія багатоманітно вплетена у структуру соціального життя, торкається життєвих інтересів різних прошарків і груп людей. Тому релігію сприймають, розуміють, тлумачать по-різному бідні й багаті, служителі культу та пересічні віруючі, православні і мусульмани, вчені та митці. Усе /снування людини наука поділяє на суспільне буття і суспільну свідомість. Суспільне буття (як буття взагалі) і суспільна свідомість (як і свідомість загалом) — явища, які

         Суспільна свідомість, незважаючи на її неосяжність і невичерпну багатоманітність, вичерпують сім її форм: філософія, наука, мистецтво, мораль, політика, право і релігія.

         Форма суспільної свідомості  — це форма усвідомлення людиною  свого суспільного буття. Коли  людина усвідомлює його у формі законів природи — це наука; у формі оцінки добра та зла — мораль; загальних категорій — філософія, художніх образів — мистецтво тощо.

                  Оскільки релігія — одна із форм суспільної свідомості, їй притаманні ті загальні особливості, що властиві загалом суспільній свідомості й виявляються у всіх її формах.

         Загальні особливості релігії  такі:

• релігія відображає суспільне буття, вона вторинна щодо нього; зі зміною суспільного буття змінюється і сама релігія;
• релігія, залежна від суспільного буття, водночас перебуває у взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими формами суспільної свідомості;
• релігія справляє зворотний вплив на буття.

         Поряд із загальними особливостями  релігія, як і всі інші форми  суспільної свідомості, має і  свої специфічні особливості. Вона є світоглядною формою суспільної свідомості, як і філософія, визначає світорозуміння людини.

         Релігія найбільш віддалена від  суспільного буття. Це найбільш  стала форма суспільної свідомості, яка найменше піддається змінам, адекватним змінам у суспільному бутті.

         Лише всебічне врахування загальних  і специфічних особливостей релігії  дає можливість її наукового  вивчення, тлумачення, прогнозування  можливих процесів її еволюції.

         Релігія, як і будь-яка інша  форма суспільної свідомості, має  свої об'єкт і форму відображення.

         Об'єкт релігійного відображення. Оскільки релігія — світоглядна форма суспільної свідомості, вона може відображати все суспільне буття.

         Як світогляд релігія не обмежена нічим, для світогляду немає заборонених тем. Релігія значною мірою — це фантастичне відображення у свідомості людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в буденному їх житті.

         Отже, об'єктом релігійного відображення  є умови життя людей, передусім  ті суспільні відносини, що  безпосередньо зачіпають інтереси  людей.