Вплив успішності навчання на самооцінку молодшого школяра

Введення
Традиційно в практиці шкільного навчання основна увага приділяється знанням і вмінням. Особистісний розвиток дітей виявляється не настільки значимо для педагогів, оскільки воно не оцінюється і не визначає якість їх роботи. Однак я вважаю, що зв'язок між успішністю навчання і особистісним розвитком дитини існує.
Формування у молодших школярів адекватної позитивної самооцінки у зв'язку з навчальними досягненнями впливає на ставлення до школи і до процесу навчання в цілому, сприяє становленню інтересів, формування життєвої позиції, виступає як значущий етап розвитку особистості учнів, який повинен бути розуміємо педагогом як одна з найважливіших завдань на початковому етапі навчання.
Мета - вивчення зв'язку самооцінки і успішності навчання дітей у молодшому шкільному віці.
Гіпотезою послужило припущення про те, що успішність навчання молодшого школяра визначають особливості і рівень самооцінки.
Завдання:
1. Дати характеристику самооцінки як структурної складової самосвідомості.
2. Описати особливості самооцінки молодшого школяра.
3. Простежити зв'язок між самооцінкою і успішністю навчання в молодшому шкільному віці.
Предмет - зв'язок самооцінки з успішністю навчання в молодшому шкільному віці.
Об'єкт - процес розвитку самооцінки молодших школярів.
Методи:
1) Аналіз літератури;
2) Емпіричні методи дослідження - експеримент, тестування.
3) Методи обробки та аналізу отриманих результатів.
Методики:
1) Методика «Дембо-Рубінштейн», мета - діагностика приватних і загальної самооцінок (самооцінка розумових здібностей, характеру, авторитету у однолітків, вмілості рук, зовнішності, впевненості у собі).
2) Особистісний диференціал, мета - виявлення соціально-психологічних властивостей особистості і її самосвідомості, а також самооцінки та рівня домагань.
3) Тест Векслера, мета - виявлення інтелектуально обдарованих осіб, причин неуспішності, діагностики розумової відсталості, уточнення клінічної картини деяких нервово-психічних захворювань (дитячий варіант).
Також були використані: спостереження, мета - виявлення пізнавальної активності в процесі психодіагностичного обстеження; біс, мета - виявлення індивідуальних проявів ставлення до своїм успіхам і невдачам у навчанні.
Експеримент проводився в Муніципальному освітній установі «Середня загальноосвітня школа № 1» м. Шатури Московської області.

1. Психолого-педагогічний аналіз становлення самооцінки в молодшому шкільному віці
1.1 Історичний екскурс у вивченні самооцінки
У психологічних дослідженнях, як вітчизняних, так і зарубіжних, проблема самооцінки не обділена увагою; найбільш повну розробку її теоретичні аспекти знайшли в радянській психології в працях Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, І.С. Кона, М.І. Лісіна, А.І. Липкиной, В.В. Столина, Є.В. Шорохової, у закордонній - У. Джемса, Ч. Кулі, Дж. Міда, Е. Еріксона, К. Роджерса та інших. Цими вченими обговорюються такі питання, як онтогенез самооцінки, її структура, функції, можливості та закономірності формування. Самооцінка розглядається як найважливіше особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується за активної участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу [3].
Як особистісному утворенню самооцінці відводиться центральна роль у загальному контексті формування особистості - її можливостей, спрямованості, активності, суспільної значимості. Констатується, що прийняті особистістю цінності складають ядро ​​самооцінки, що визначає специфіку її функціонування як механізму саморегуляції і вдосконалення особистості.
Провідна роль відводиться самооцінці і в рамках дослідження проблем самосвідомості: вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідного рівня його розвитку, інтегруюче початок і його особистісний аспект, органічно включений в процес самопізнання. З самооцінкою зв'язуються оціночні функції самосвідомості, вбирають в себе емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе, що відображають специфіку розуміння нею самої себе.
Отже, в дослідженнях вирішуються проблеми, з одного боку, зв'язки особистості і самооцінки, з іншого - самосвідомості і самооцінки. Ці різні підходи до розкриття сутності самооцінки аж ніяк не суперечать один одному, а лише розкривають її складність і багатозначність як психологічного феномена, її включеність у розвиток і функціонування різних психічних проявів особистості [3].
Нарешті, ще один погляд на природу і формування самооцінки полягає в тому, що індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності. Індивід відчуває задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і саме її робить добре. У цілому картина виглядає таким чином, що люди докладають великі зусилля для того, щоб з найбільшим успіхом «вписатися» в структуру суспільства [9].
Самооцінка у вітчизняній психології вивчалася у зв'язку з проблемою розвитку і формування самосвідомості. Ці дослідження сконцентровані навколо двох груп питань. З одного боку, в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості. З даного питання можна виділити роботи таких психологів, педагогів як Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, С.С. Рубінштейн, М. Н. Скаткін. в іншій групі досліджень розглядаються більш спеціальні питання перш за все пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками оточуючих. Можна виділити публікації А.І. Липкиной, Є.І. Саванько.
Думка людини про себе реалізується в поведінку, у відносинах з іншими людьми, в його очікуваннях. Вони створюють основу сталого особистісного утворення - «Я - концепції».
«Я - концепція» об'єднує всі знання людини про себе і те, як він оцінює себе [11]. У «Я - концепції» виділяють три основних компоненти - когнітивний, оцінний і регулятивний.
Когнітивний компонент «Я - концепції» - характеризує зміст уявлень людини про себе. Це уявлення людини про свої здібності, стосунки з оточуючими, зовнішності, інтересах і т.п. [1].
У молодшому шкільному віці створюються сприятливі умови для інтенсивного розвитку когнітивного компонента, для інтелектуалізації ставлення до себе. Лінійне відображення в самооцінці дитини відносини дорослих починає долатися, опосередкована власним знанням себе. У процесі навчання дитина опановує понятійними формами мислення і значно просувається в інтелектуальному відношенні. Мислення в поняттях, зазначав Л.С. Виготський, приносить дитині «розуміння дійсності, розуміння іншого і розуміння себе» [4].
Другий компонент - оцінний - відображає ставлення людини до себе в цілому або до окремих сторін своєї особистості, діяльності і проявляється в самоповазі, самооцінці та рівні домагань
Даний компонент включає в себе самооцінку. Самооцінка - одна зі складових самосвідомості людини, вона пов'язана зі ставленням до себе або окремим своїм якостям. Самооцінка розглядається рядом параметрів. За рівнем вона може бути - висока (завищена), середня (адекватна), низька (занижена). За співвідношенням з реальною успішністю, вона може бути - адекватна і негативна (низький рівень самоповаги, вона формує негативне ставлення до своєї особистості).
Третій компонент «Я - концепції» - регулятивний. Він визначає можливість саморегуляції, здатність людини приймати самостійні рішення, керувати своєю поведінкою, контролювати його, відповідати за свої вчинки.
Самооцінка функціонує в двох основних формах - як загальна і приватна (парціальна, або конкретна). Дослідники одностайні в тому, що приватні самооцінки відображають оцінку суб'єктом своїх конкретних проявів і якостей: вчинків, дій, відносин, можливостей, фізичних даних. Вони можуть носити як ситуативний, так і узагальнений характер. Особливе місце серед них займають так звані оперативні самооцінки, що відображають безпосередній облік особистістю обставин, що змінюються. Характеристики приватних самооцінок, особливості їх вікової динаміки в психологічній літературі отримали досить повне освітлення [10].
Менш дослідженою є природа загальної самооцінки. Її розглядають як одновимірну змінну, що відображає прийняття чи неприйняття особистістю себе, тобто позитивне або негативне ставлення до всього того, що входить у сферу «я». Таке розуміння загальної самооцінки зводить її сутність до емоційно-ціннісному відношенню особистості до себе; її когнітивний компонент, особливості його розвитку та функціонування випадають з поля зору дослідників. Сходить це розуміння до У. Джемс, вперше виділено дві форми функціонування загальної самооцінки - достаток і невдоволення собою [1].
Питання про співвідношення загальної і приватних самооцінок не вирішується в дослідженнях однозначно: одні автори розглядають загальну самооцінку як похідну від сукупності приватних самооцінок, інші підкреслюють незвідність цілісного ставлення до себе до цієї сукупності. Дослідження свідчать про те, що при недиференційованої системі приватних самооцінок їх зв'язок із загальною самооцінкою носить прямий характер, при диференційованій - вони стають відносно незалежними у функціональному відношенні.
Розуміння загальної самооцінки як певної системи приватних самооцінок дозволяє характеризувати її по провідним тенденціям, що виявляється у функціонуванні показників приватних самооцінок, таким, наприклад, як адекватність, критичність, стійкість, рефлексивність і т.п.
Не можна однозначно відповісти на питання, яка самооцінка краще - висока чи низька, стабільна або динамічна, адекватна або критична. Ці питання вирішуються в загальному контексті розвитку особистості та стосовно конкретних ситуацій оцінювання. Самооцінка є складним утворенням, системним за своєю природою: вона є цілісною і в той же час багатоаспектна, має багаторівневе будова і ієрархічну структуру, включена у безліч міжсистемних зв'язків з іншими психічними утвореннями, в різні види діяльності, форми та рівні спілкування, в когнітивне, моральне і емоційний розвиток особистості. Структурні компоненти, форми, види самооцінки знаходяться в неоднозначних зв'язках і відносинах; їх єдність і взаємодія і визначає цінність і значимість цього особистісного утворення як чинника саморегуляції [3].
1.2 Опис діагностичних підходів і методик до вивчення взаємозв'язку успішності бучении і самооцінки молодшого школяра
На початку молодшого шкільного віку психічний розвиток дитини сягає досить високого рівня. Усі психічні процеси - сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова - вже пройшли досить довгий шлях розвитку. Провідною в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність.
Перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку знаменується настанням вікової кризи 7 років. За словами Л.С. Виготського, цією кризою відкривається шкільний вік. Саме в цей період молодший школяр тільки починає опановувати рефлексією, тобто здатністю оцінювати власні дії, вмінням аналізувати зміст і процес своєї розумової діяльності. Виходячи з цього, у дітей починає формуватися самооцінка.
Саме рефлексія, на думку Л.С. Виготського, дозволяє людині спостерігати себе з боку власних почуттів, внутрішньо диференціювати «я» чинне, рассуждающее і оцінює. Рефлексія, як зазначає X. Хекхаузен, наділяє самосвідомість зворотним зв'язком, завдяки якій людина може «оцінювати намічену ціль з точки зору перспектив успіху, коригувати її з урахуванням різних норм, відчувати себе відповідальним за можливі результати, продумувати їх наслідки для себе і оточуючих». Рефлексивність при самооцінці, також як і здатність до усвідомлення її засобів, є показником досить високого рівня її розвитку. Саме з рефлексією найбільш тісно пов'язане довільне керування власною поведінкою.
Р. Бернс, аналізуючи велику кількість досліджень американських авторів, відзначає, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку відбувається якісний стрибок у розвитку самооцінки [2].
Проведене Д.Б. Ельконін і його групою експериментальне дослідження спиралося на наступні гіпотези.
1) Ранній «Образ Я» з'являється у зв'язку з «кризою семи років», оскільки до цього віку визрівають когнітивні передумови для його формування. Саме в цьому віці дитина відходить від безпосереднього злитого відчуття себе. Його стосунки з самим собою опосередковуються. 2) Ранній «Образ Я» носить швидше передбачати, ніж констатуючий, і, найімовірніше, ціннісно-заданий, ніж пізнавальний характер.
Молодшому школяреві у навчальній діяльності необхідно вміння ставити цілі і контролювати свою поведінку, управляти собою. Щоб керувати собою, необхідні знання про себе, оцінка себе. Процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Молодші школярі можуть здійснювати самоконтроль тільки під керівництвом дорослого і за участю однолітків. Уявлення про себе - основа самооцінки молодших школярів. Самопізнання дитини здійснюється в навчальній діяльності.
Зі вступом до школи в житті дитини починається нова смуга; провідною формою його діяльності стає навчальна діяльність з її особливим режимом, особливими вимогами до його нервово-психічної організації та особистісним якостям. Результати цієї діяльності оцінюються особливими балами. Психологи і педагоги спеціально вивчають вплив, який оцінки вчителя надають на дитину. Група учнів (кожен самостійно) виконувала навчальне завдання у присутності вчителя. До одним дітям вчитель постійно підходив, цікавився тим, що вони роблять, хвалив, заохочував. До інших дітей він теж підходив, але звертав увагу головним чином на допущені ними помилки і робив їм у різкій формі зауваження. Деяких дітей він взагалі залишив без жодної уваги, ні до кого з них жодного разу не підійшов.
Результати виявилися наступними; краще за всіх впоралися із завданням ті діти, яких вчитель підбадьорював. Набагато гірше виконали завдання ті учні, яким вчитель псував настрій своїми зауваженнями. Абсолютно несподіваним виявилося те, що найнижчі результати вийшли не в тих, кому вчителя робив різкі зауваження, а у дітей, яких він взагалі не помічав, ніяк не оцінював. На практиці, організовуючи навчально-виховну роботу вчитель, звичайно, співвідносить досягаються дітьми результати з їх розумовими здібностями і ставленням до навчання, не беручи до уваги самооцінку дитини, його власні уявлення про свої здібності. Між тим, від цих уявлень залежить велика або менша впевненість у своїх силах, ставлення до помилок і ряд інших моментів навчальної діяльності.
Як зазначає А.І. Ліпкіна у навчається у навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей - одного з основних компонентів самооцінки. Так, А.І. Ліпкіна пише про необхідність «враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не тільки його інтелектуальні якості і особливості засвоєння системи знань, але й ті складні опосередкування розумової роботи дитини, особистісні характеристики, які у концентрованій формі виражені в його самооцінці». Для успішності навчання і виховання важливо формувати в учнів адекватну оцінку своїх досягнень, зміцнювати їхню віру в свої сили. Тільки така самооцінка може підтримувати прагнення працювати самостійно, творчо.
1.3 Визначення перспектив дослідження «Вплив успішності навчання на самооцінку молодшого школяра»

Розвиток самосвідомості у дитини в молодшому шкільному віці проявляється в тому, що у дітей поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою навчальну діяльність, а невдачі пов'язують тільки лише об'єктивними обставинами, другокласники і третьокласники відносяться до себе вже більш критично, оцінюючи не тільки успіхи, але і свої невдачі у навчанні. У молодшому шкільному віці відбувається перехід від конкретно - ситуативної самооцінки (оцінки своїх дій, вчинків) до більш узагальненої, зростає і самостійність самооцінки. Якщо самооцінка першокласника майже повністю залежить від оцінок і поведінки дорослих, то учні 2 і 3 класів оцінюють свої досягнення більш самостійно, піддаючи критичній оцінці і оцінну діяльність самого вчителя.
Дитина не народжується на світ з якимось ставленням до себе. Як і всі інші особливості особистості, її самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім'ї та школі. Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення відносин з ним, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини. Як і все в ньому, вона ще тільки формується і тому в більшій мірі, ніж у дорослого, піддається впливу, зміні.

2. Організація власного дослідження на тему: «Вплив успішності навчання на самооцінку молодшого школяра»
Мета дослідження - вивчення зв'язку самооцінки і успішності навчання дітей у молодшому шкільному віці.
Гіпотезою дослідження послужило припущення про те, що успішність навчання молодшого школяра визначає особливості та рівень самооцінки.
Експеримент проводився в Муніципальному освітній установі «Середня загальноосвітня школа № 1» м. Шатури Московської області.
Об'єкт дослідження - учні початкової школи з 2 по 4 клас, у віці 8-10 років, всього 33 дитини.
У ході дослідження використовувалися експертна оцінка, мета якої - виявлення добре і погано успішних дітей; спостереження, мета - виявлення пізнавальної активності в процесі психодіагностичного дослідження; і бесіда, мета - виявлення індивідуальних прояваленій ставлення до своїм успіхам і невдачам у навчанні, діагностичні методики.
Інформаційна картка
Назва - Методика дослідження самооцінки «Дембо-Рубінштейн»
Автор - модифікація А.М. Прихожан
Джерело - Психодиагностические методи вивчення особистості
Призначення методики - Виявлення особливостей і рівня самооцінки, діагностика приватних і загальної самооцінки.
Інформаційна картка
Назва - Особистісний диференціал
Джерело - О.Н. Істратова, Т.В. Ексакусто Психодіагностика. Колекція кращих тестів. Ростов-на-Дону 2006.
Мета - виявлення соціально-психологічних властивостей особистості і її самосвідомості, а також для самооцінки та рівня домагань.
Може використовуватися не тільки для дослідження самооцінки, але і для оцінки інших людей, і не лише реальних людей, але й можливих, типу «ідеальний учитель», «кращий друг», «яким би я хотів бути в майбутньому». Може діагностувати неузгодженість між реальними і уявним "Я", характер очікувань відносно вчителя і батьків
Інформаційна картка
Назва - Тест Векслера
Автор - Девід Векслер
Джерело - Все йде нормально? Комплект діагностичних методик для комплексного обстеження молодших школярів / Авт. - Упоряд. В.І. Екимова, А.Г. Демидова. - М.: аркто, 2007. - 88 с. (Шкільна освіта).
Призначення методики - оцінка рівня інтелектуального розвитку та визначення структури психічного дефекту у дітей та дорослих. Тест дозволяє отримати уявлення не тільки про загальний рівень інтелекту, але й про особливості його структури. Тест Векслера складається з 11 окремих методик-субтестів, розділених на 2 групи, - 6 вербальних і 5 невербальних. Кожен тест включає від 10 до 30 поступово ускладнюються питань і завдань. До вербальним субтестам ставляться завдання, що виявляють загальну поінформованість, загальну тямущість, здібності, знаходження схожості, відтворення цифрових рядів і т.д. До невербальних субтестам належать такі: шифровка, знаходження відсутніх деталей в картині, визначення послідовності картин, складання фігур. Виконання кожного субтеста оцінюють у балах з їх подальшим переведенням в уніфіковані шкальні оцінки, що дозволяють аналізувати розкид. Враховують загальний інтелектуальний коефіцієнт (IQ), співвідношення «вербального і невербального» інтелекту, аналізують виконання кожного завдання.

2.1 Результати діагностичного дослідження самооцінки молодших школярів за допомогою методики Дембо-Рубінштейн
Добре успішних діти

Плохоуспевающіе діти

Особливості самооцінки школярів (методика Дембо-Рубінштейн)