Теорії мислення

- перший тип - порушення процесу узагальнення, зниження його рівнів або спотворення цього процесу.Загалом функціональна система, яка обслуговує мислення, є розгалуженою нейродинамічною організацією, котра об´єднує різні відділи мозку як горизонтально, так і вертикально. Особливу роль у ній відіграє ліва півкуля, де кодуються значення мови.На нейронному рівні є також спеціалізація нервових структур - ансамблів нейронів підкіркових структур мозку і деяких зон кори, які складаються з гнучких і жорстких елементів. При цьому з´ясувалося, що частота імпульсної активності нейронів залежить від характеру операцій мислення. Найбільшу частоту зумовлюють операції узагальнення за значенням, процеси формування та виконання програм потрібних дій. У свою чергу, ці операції позначаються на активності нейронів, причому тих, які входять до гнучких ланок забезпечення мислення: після виконання низки однотипних завдань час реакції нейронів зменшується. Загалом, нейронні реакції досить мінливі, і це залежить як від зовнішніх стимулів, так і від внутрішніх станів організму.

- другий тип - порушення логічного процесу мислення. До нього належать такі явища, як «стрибки ідей», «зісковзування з теми», «відгук на випадкові асоціації», непослідовність суджень, в´язкість мислення.

- третій тип - розлад цілеспрямованості мислення, тобто порушення його критичності.                                                                                     

 

Таким чином, існує безліч різних теорій, які пояснюють процес мислення. Їх можна поділити на дві великі групи:                                                                                                       

- теорії, які виходять із гіпотези  про наявність у людини природних  інтелектуальних здібностей, які  не змінюються під впливом  життєвого досвіду;

- теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

 

1.3. Види, форми  та операції мислення

 

У психології прийнята і поширена наступна, дещо умовна, класифікація видів мислення за:

- генезисом розвитку;

- характером вирішуваних задач;

- ступенем розгорнення;

- ступенем новизни і оригінальності;

- засобом мислення;

- функцією мислення і т.д.

1. За генезисом розвитку розрізняють мислення:

- наочно-дієве;

- наочно-образне;

- словесно-логічне;

- абстрактно-логічне.

Наочно-дієве мислення – вид  мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі  дій з ними. Це мислення є найбільш елементарний вид мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

Наочно-образне мислення – вид  мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному  мисленні ситуація перетворюється в план образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення – вид  мислення,який здійснюється за допомогою логічних операцій та понять. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати істотні закономірності і неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернуте) мислення – вид мислення заснований на виділенні істотних властивостей і зв'язків предмету і відверненні від інших, неістотних.

 

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і  абстрактно- логічне мислення є послідовними етапами розвитку мислення в філогенезі і в онтогенезі.

 

2. За характером вирішуваних задач розрізняють мислення:

 

- теоретичне;

- практичне.

 

Теоретичне мислення – мислення на основі теоретичних міркувань  і висновків. Практичне мислення – мислення на основі думок і  висновків, заснованих на рішенні практичних задач.

Теоретичне мислення – це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення – розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми.

 

3. За ступенем розгорнення розрізняють мислення:

- дискурсивне;

- інтуїтивне.

 

Дискурсивне (аналітичне) мислення –  мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості  мислячої людини. Інтуїтивне мислення – мислення на основі безпосередніх тілесних сприйнять і безпосереднього віддзеркалення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

 

4. За ступенем новизни і оригінальності розрізняють мислення:

- репродуктивне

- продуктивне (творче).

 

Репродуктивне мислення – мислення на основі образів і уявлень.

Продуктивне мислення – мислення на основі творчої уяви.

 

5. За засобом мислення розрізняють:

- вербальне;

- наочне.

 

Наочне мислення – мислення на основі образів і уявлень предметів. Вербальне мислення – мислення, що оперує відвернутими знаковими структурами.Встановлено, що для повноцінної розумової  роботи одним людям необхідно  бачити або представляти предмети, інші вважають за краще оперувати відвернутими знаковими структурами.

 

6. За функцією розрізняють мислення:

- критичне;

- творче.

 

Критичне мислення направлене на виявлення  недоліків в думках інших людей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок.

 

У психологічній науці розрізняють такі форми мислення як: поняття; судження; висновки.

 

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв’язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні – на основі встановлення об’єктивних зв’язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинностіУ понятті загальне й спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, «книга», «суспільство» «Всесвіт»).

 

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження - форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

 

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва «окрема людина стає суб’єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою» [12, с.254].

Логічний висновок - це асоціація  суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Арістотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним.Так чи інакше, ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки.

 

Основою процесу мислення завжди є  аналіз і синтез.

 

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв’язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

 

Поєднання окремих компонентів  об’єкта в єдине ціле називається синтезом.   Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

 

Операції аналізу та синтезу тісно пов’язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Цілісна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

 

Порівняння - уявне зіставлення  двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати» [14, с.65].

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об’єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м’ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об’єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

 

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як «число», «матерія», «сила», «величина», «колір» тощо. Однак при якісній характеристиці об’єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п’ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо) [12, с. 19].

 

Конкретизація - процес протилежний  абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв’язків [12, с. 285].

 

Таким чином, розрізняють види мислення за генезисом розвитку (наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне, абстрактно-логічне), за характером (теоретичне та практичне), за ступенем розгорнення (дискурсивне та інтуїтивне), за ступенем новизни (репродуктивне та продуктивне), за засобом (вербальне та наочне), за функцією (критичне та творче). Форми мислення – поняття, судження, висновки, а операціями мислення  є аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація.

 

1.4 Мислення  та інтелект. Інтелектуальні дії

 

Мислення та інтелект - близькі терміни. Ми кажемо «розумна людина», позначаючи цим індивідуальні особливості інтелекту. Ми можемо також сказати, що розум дитини з віком розвивається. Таким чином означуємо проблематику розвитку інтелекту.

 

Терміну «мислення» ми можемо назвати  як відповідник у нашій повсякденній мові слово «обмірковування» або (менш нормативно, але, можливо, точніше) «думання». Слово «розум» виражає властивість, здатність. Обмірковування - це процес. Розв´язуючи завдання, ми думаємо, а не «обмірковуємо» - тут сфера психології мислення, а не інтелекту. Отже, обидва терміни виражають різні аспекти того самого явища. Інтелектуальна людина - це та, яка здатна до здійснення процесів мислення. Інтелект - здатність до мислення. Мислення - процес, у якому реалізується інтелект.Інтелект (лат. intellectus - розум) (мислення) - когнітивний процес, характеризується здатністю до пізнання й ефективному вирішенню проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих завдань [12, с.158]. В основі інтелекту лежить процес моделювання невипадкових відносин навколишнього світу на основі аксіоматичних положень.  
Інтелектуальні дії - система пізнавальних операцій людини, які спрямовані на виявлення ознак предметів, які не дані в перцептивному плані. Засновані на використанні певних пізнавальних знарядь, вироблених в ході суспільного розвитку [12, с. 327].

 

Існує ряд принципово різних трактувань інтелекту.  
У структурно-генетичному підході Ж. Піаже інтелект трактується як вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, що характеризується універсальністю.  
При когнітивіському підході інтелект розглядається як набір когнітивних операцій.  
У факторно-аналітичному підході на підставі безлічі тестових показників відшукуються стійкі чинники (Ч. Спірмена, Л. Терстоун, Х. Айзенк, С. Барт, Д. Векслер, Ф. Вернон). У Айзенка, загальний інтелект розглядається як універсальна здатність, в основі якої може лежати генетично обумовлена властивість нервової системи переробляти інформацію з певною швидкістю і точністю. У психогенетических дослідженнях показано, що частка генетичних чинників, розрахована по дисперсії результатів виконання інтелектуальних тестів, достатньо велика, цей показник має значення від 0.5 до 0.8. При цьому найбільш генетично залежним виявляється вербальний інтелект.  
Ч. Спірмена розробив факторно-аналітичну теорію інтелекту. У ній виділив "генеральний фактор", відповідно до якого інтелект розглядається як якась "розумова енергія", рівень якої визначає успішність вирішення тестових завдань будь-якого характеру. Генеральний фактор інтелекту має найбільшу вагу при виконанні завдань на абстрактні відносини, а найменший - при виконанні сенсорних завдань. Крім генерального, існують також і "групові" фактори інтелекту, до яких можна віднести механічну, лінгвістичну, математичну компетентність, а також "спеціальні" фактори, які роблять свій внесок лише в окремі інтелектуальні тести.