Теорії мислення

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Теорії мислення……………………………………………………5

1.1. Поняття мислення та  його психологічна характеристика……………………………………………………………5

1.2. Основні теоретичні положення закордонної та вітчизняної психології про мислення……………………………............................8

1.3. Види, форми та операції мислення……………………………..22

1.4 Мислення та інтелект. Інтелектуальні дії………………………..28

Розділ 2. Емпіричне дослідження явища мислення………………………..................................................................36

2.1. Методики дослідження мислення……………………………….36

Висновки……………………………………………………………………….42

Список використаної літератури.........................................................44

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

 

 

 

 

 

 

Вступ 
Мислення - процес пізнання, який пов’язаний з відкриттям суб’єктивно нового знання, рішенням завдань, з творчим перетворенням дійсності. Тому в психології мислення розглядається і вивчається як психічний процес і як процес вирішення завдань. Мислення включено в усі види діяльності людини (праця, пізнання, спілкування, гра) і пов’язане з усіма індивідуальними особливостями людини (мотивацією, емоціями, волею, здібностями та ін.). Мислення вважається вищим пізнавальним процесом.Мислення як психічний процес відбувається в розумових (інтелектуальних) діях і операціях.

 

Протягом XX століття видатні психологи зверталися до теми психологічного дослідження мислення, кожен в обраній ним теоретичній моделі. Серед них - Дж. Уотсон, Ж. Піаже, Вертгеймер, О. Зельц, З. Фрейд та ін. Серед вітчизняних вчених можна назвати С. Л. Рубінштейна, Л. С. Виготського,    П. Я. Гальперіна, А. Н. Леонтьєва та ін. 
        

Дослідженнями мислення в даний час займаються представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики, логіки і ряду інших. У кожній з цих наук існують свої питання, в силу яких вони звертаються до проблем мислення, своя система понять і, відповідно, свої теорії мислення. Але жодні теретичні пошуки та експериментальні дослідження не привели до єдиної думки відносно природи та механізмів функціонування мислення. Саме в цьому і визначається  актуальність дослідження.

       

        Мета дослідження: розглянути природу людського мислення, його розуміння і пояснення в різних психологічних теоріях.

 

Об’єктом дослідження є пізнавальна сфера особистості.

 

Предметом дослідження є різні психологічні теорії мислення.

 

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:                  - проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження;

- підібрати методики для діагностики мислення. 

Практична значущість курсового дослідження  полягає в можливості використання матеріалу в курсах теорії і практики психології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теорії мислення

 

1.1. Поняття мислення та  його психологічна характеристика

 

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку  американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак, мозкові коливання можуть розповісти нам про те як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

 

Природу мислення вивчали починаючи  з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам’ятати.

 

За вченням І.Павлова, мислення «...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв’язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі” [11, с.77].  В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв’язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або «сигнали сигналів», забезпечують спеціально людське, вище мислення.

 

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського  мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважав,що мозок є акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою [11, с.78].  Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з’являється розв’язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж .Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла [13, с.80]. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак,органи чуття, м’язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

 

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок,а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв’язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

 

Експериментальне дослідження  природи асоціацій здійснив німецький психолог Г. Еббінгауз. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому, розкриваємо їх суть, особливість.

 

Отже, у психології, асоціації - є суб’єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв’язків між явищами і предметами об’єктивно- реального світу.

 

У процесі відчуття і сприйняття людина пізнає навколишній світ в  результаті безпосереднього, чуттєвого його відображення, саме це поняття трактується як мислення.

Мислення - процес відображення у свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу та аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці, мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам’яті, мові.

 

Мислення - це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожен з яких представляє самостійний і, водночас, інтегрований з іншими пізнавальними формами процес. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, і ступінь його участі визначає рівень їх розвитку. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами почуттів.

 

Для пізнання недостатньо лише помітити зв’язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв’язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні завдання. Мислення дає відповідь на питання, які неможливо отримати шляхом простого чуттєвого відображення.

 

Завдяки мисленню людина правильно  орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше отримані узагальнення в новій, конкретній ситуації. Діяльність людини – розумна, завдяки знанню законів, взаємозв’язків об’єктивної дійсності.

 

Основним завданням, з якого починається розумовий процес, є окреслення задачі і визначення шляхів її вирішення.

 

Встановлення загальних взаємозв’язків, узагальнення властивостей однорідної групи явищ, розуміння сутності конкретного явища як різновиду визначеного класу явищ - така сутність людського мислення.

 

Таким чином,у визначення мислення найчастіше включають наступні ознаки:

- психічний процес, який забезпечує орієнтування суб’єкта в міжпредметних зв’язках і відносинах, шляхом впливу предметами один на одного, шляхом використання гарматних засобів і засобів вимірювання, шляхом включення в організацію мислення знаків і символів;

- процес, початково виникає на основі практичних дій і безпосередньо-чуттєвого пізнання;

- процес, в міру свого розвитку виходить за межі практичних дій;

- процес, результатом якого є узагальнене відображення дійсності на основі міжпредметних зв’язків і відносин;

- процес, завжди протікає з опорою на наявні знання;

- виходить з живого споглядання, але не зводиться до нього;

- процес, пов’язаний з практичною діяльністю людини.

 

1.2. Основні  теоретичні положення закордонної  та вітчизняної психології про  мислення

 

До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності та функціонування, методів розвитку.

 

Мислення - один зі складних пізнавальних процесів, вивчення якого породило безліч різних теорій.

 

Розглянемо найвідоміші з них, які пояснюють процес мислення. Їх можна поділити на дві великі групи:

- теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;

- теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

 

Концепції, за якими інтелектуальні здібності й сам інтелект визначають як сукупність внутрішніх структур, що забезпечують сприйняття і переробку інформації з метою здобування нового знання, становлять першу групу теорій мислення. Вважають, що відповідні інтелектуальні структури існують у людини від народження в потенційно готовому вигляді, поступово розвиваючись у світі дорослішання організму.

 

Інші концепції інтелекту припускають визнання невродженості розумових здібностей, можливість і необхідність їхнього прижиттєвого розвитку. Вони пояснюють мислення, виходячи з впливу зовнішнього середовища, з ідеї внутрішнього розвитку чи суб´єкта їх взаємодії.

 

Своєрідні концепції мислення подано в таких напрямках психологічних досліджень: в емпіричній суб´єктивній психології, асоціативній за характером й інтроспективній за основним методом; у гештальтпсихології, яка відрізнялася від попередньої тільки запереченням елементності психічних процесів і визнанням домінування їхньої цілісності над складом цих елементів, у тому числі й у мисленні; у біхевіоризмі, прихильники якого намагалися замінити процес мислення як суб´єктивний феномен на поведінку (відкрите чи приховане, розумове); у психоаналізі, який мислення, як і всі інші процеси, підпорядкував мотивації.

 

Інтроспективна теорія (Ж. Адамар, О. Зельц, О. Кюльпе) розглядає мислення як сукупність чистих операцій.Це мислення без внутрішнього мовлення.

 

Генетична теорія (Перре-Клермон, Ж. Піаже) пов´язує мислення з причинно-наслідковими зв´язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі.

 

Мислення в асоціативній емпіричній психології, в усіх його виявах, зводилося до асоціацій, зв´язків слідів минулого і вражень, отриманих від дійсного досвіду. Активність мислення, його творчий характер були основною проблемою, що її (як і вибірковість сприйняття і пам´яті) не змогла розв´язати ця теорія. Тому її прихильникам не залишалося нічого іншого, як оголосити розумові творчі здібності апріорними, що не залежать від асоціацій із вродженими здібностями розуму.

 

У біхевіоризмі мислення розглядали як процес формування складних зв´язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов´язаних із розв´язанням завдань.

 

У гештальтпсихології його розуміли як інтуїтивне прийняття відшукуваного  рішення за рахунок виявлення  потрібного для нього зв´язку  чи структури.

 

Не можна сказати, що обидва напрями в психології не дали нічого корисного для розуміння мислення. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення, а в руслі гештальт-теорії особливу увагу почали звертати на моменти інтуїції і творчості в мисленні.

 

Певні заслуги у розв´язанні проблем психології мислення є й у психоаналізі. Вони пов´язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини. Як своєрідні форми мислення в людини можна розглядати захисні механізми, що також уперше почали спеціально вивчати в психоаналізі.

 

Функціоналізм. Джон Дьюї вважав, що мислення виникає тоді, коли людина виявляє  невідповідність між своїми очікуваннями і реальними подіями. Ця теорія носить назву конфліктної теорії. Тільки у випадку охарактеризованого вище конфлікту, на думку Дьюї, в процес вирішення виниклої проблеми включається мислення. Якщо конфлікту немає - дії людини є автоматичними і процес мислення в них не включений.

 

Вюрцбурзька школа. Представники вюрцбурзької школи, поклали поряд з А. Біне у Франції початок систематичного вивчення психології мислення, передусім висунули положення, що мислення має свій специфічний зміст. На противагу суб’єктивізму асоціативної психології, для якої розумовий процес зводиться до простої асоціації суб’єктивних уявлень,  Вюрцбурзька школа, спираючись на поняття інтенції (Ф. Брентано та Е. Гуссерля), висунула положення про предметну спрямованість думки і підкреслила роль предмета в розумовому процесі.

Представники  вюрцбурзької школи підкреслили упорядкований, спрямований характер мислення і виявили значення завдання в розумовому процесі.

 

За час свого існування Вюрцбурзька  школа пройшла значну еволюцію. Почавши  з тверджень про потворне в характері мислення (О. Кюльпе, X. Дж. Уатт, К. Бюлер в ранніх своїх роботах), представники вюрцбурзької школи (К. Бюлер в пізніших своїх роботах, О. Зельц) пізніше виявили і навіть спеціально підкреслили роль наочних компонентів у процесі мислення.Однак,наочність була при цьому наскрізь интелектуалізованою, наочні уявлення були перетворені в позбавлені самостійної чуттєвої основи, пластичні знаряддя мислення; таким чином, принцип інтелектуалізації реалізувався у нових формах.Аналогічна еволюція відбулася і в поглядах вюрцбурзької школи на взаємозв'язок мислення й мови. Спочатку (у О. Кюльпе, наприклад), мислення розглядалося зовні, відокремленним від мови Потім, мислення та освіту понять (Н. Ах) було перетворено, в результаті введення мовного знака, у вирішення завдання.