Розвиток уваги у молодших школярів

Просидіти за партою упродовж уроку та весь цей  час працювати, виконуючи різні  завдання, гіперактивна дитина неспроможна. Для неї характерне різке зниження можливостей саморегулювання та довільної регуляції у будь-яких видах діяльності. Тому вона стає “злісним” порушником дисципліни на уроці. Одна така дитина може дезорганізувати весь клас, бо постійно втягує у сторонні заняття своїх сусідів, а то й схоплюється з місця, бігає, звертається раз по раз до педагога із запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Нездатна виконувати інструкцію педагога, вона фактично не може працювати разом із класом, а тому мало що засвоює на уроці.

Більшість дітей  із синдромом дефіциту уваги з  гіперактивністю мають достатній, а то й високий загальний рівень інтелектуального розвитку, про що свідчать результати спеціальних досліджень. Проте вони мають труднощі у навчанні незалежно від свого рівня розвитку. Під час шкільних занять їм складно впоратися із завданнями.

Найчастіше  виникають труднощі з читанням і  письмом. Рядки в зошиті нерівні, букви різної величини, часті пропуски й заміна букв у слові і слів у реченні. Неохайні зошити: пожмакані, з великою кількістю помарок  і плям. Це пояснюється неповною сформованістю зорово-моторної координації (діти роблять помилки, коли переводять візуальну інформацію у рухово-графічну, тобто коли списують або змальовують  і не помічають помилок, навіть коли перевіряють за зразком).

Проблеми  з читанням у тому, що діти дуже повільно або дуже швидко читають, але неправильно  прочитують закінчення, пропускають  слова, а деякі, читаючи правильно  і в достатньому темпі, не розуміють  прочитаного, не можуть переказати його зміст. Тим часом як на слух вони все чудово сприймають і розповідають. Очевидно, труднощі концентрації і  розподілу уваги не дають змоги  дитині достатньо автоматизувати читання  і зосередитися на змісті.

Неуважність зумовлює помилки в підрахунках  і записах на уроках математики, тоді як задачу дитина розв’язує правильно.

Стосунки  гіпердинамічних дітей з ровесниками і дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнює формування їхньої особистості. Вони і легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки виникають у них не часто через невміння встановлювати “зворотний зв’язок” - враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Їхня імпульсивність та неуважність заважає виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення. Виступаючи дезорганізаторами гри, вони стають небажаними її учасниками. Усе це відкидає таких дітей на найменш почесні ролі в дитячому колективі, що формує у них занижену самооцінку, спричиняє почуття самотності, меншовартісності.

Не легше  складаються їхні стосунки із дорослими. Попри те, що більшість педагогів  не зовсім розуміють їхній стан і  схильні розглядати їх як хуліганів, навіть ті, що розуміють хворобливе походження їхніх проблем, усе-таки терплять через них великі незручності. І це у більшості випадків не може не надавати негативного відтінку ставленню  педагога до дитини. Частіше ж між  гіперактивним учнем і педагогом  іде запекла боротьба, в яку  поступово втягуються і батьки.

Прихід гіперактивної  дитини до школи - це випробування для  батьків. Натерпівшись зі своїм некерованим  сином чи донькою упродовж їхнього  дошкільного дитинства, тепер вони стикаються з новою проблемою: як утримати дитину в школі. Непоодинокі  випадки, коли педагог, заручившись  підтримкою інших батьків, ставить  питання про необхідність забрати  з класного колективу учня, який усім заважає, рекомендують оглянути його в психолого-медико-педагогічній консультації з метою переведення до спеціальної школи чи на індивідуальне (домашнє) навчання. Зауважимо принагідно, що у більшості випадків такий шлях навчання та виховання дитини неприйнятний: вона потребує виховання в колективі і, якщо її інтелектуальний розвиток нормальний, - у масовій загальноосвітній школі. Практично ж батькам іноді доводиться шукати педагога, який терпиміше ставитиметься до гіперактивної дитини та намагатиметься знайти до неї підхід. Усі ці труднощі викликають напруження між батьками та гіперактивною дитиною.

Отже, навколо  дитини з гіпердинамічним синдромом складається особливо напружена ситуація спілкування, яка негативно позначається на формуванні її особистості та потребує своєчасного психолого-педагогічного втручання.

Для діагностики  синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей важливим є спостереження за їхньою поведінкою та виявлення таких її ознак, як руховий неспокій, труднощі довільної регуляції дій, зосередження. Такою інформацією добре володіють дорослі, які багато часу проводять з дитиною: батьки, педагоги. Тому для отримання потрібних відомостей успішно використовують опитувальники, в яких підтверджуються типові прояви цього синдрому.

Вивчення  історії розвитку дитини (бесіда з  батьками та дані медичної документації) часто дає змогу підтвердити  ймовірність ушкодження центральної  нервової системи дитини під час  пологів, травмування в ранньому дитинстві. Часто у таких дітей  запізнюється формування рухової сфери  і мовлення. Із самого народження вони нервові, мало і неспокійно сплять, важко засинають увечері.

Прояви синдрому виразно виступають під час розв’язання  дитиною пізнавальних завдань і  це дає змогу краще зрозуміти  її навчальні проблеми та конкретизувати допомогу. Так, гіпердинамічні діти з достатнім інтелектуальним розвитком терплять невдачі при виконанні завдань, насамперед, через неспроможність уважно вислухати інструкцію та врахувати всі її умови і одразу беруться до певних дій, не осмислюючи їх доцільності і послідовності. Отже, у них випадає процес планування. Далі, зіткнувшись із трудністю, вони не намагаються її подолати і полишають роботу, переключаються на інші об’єкти. Часто і без достатньої на перший погляд причини вони припиняють виконувати завдання, намагаються розповісти чи запитати про щось таке, що не стосується виконуваної роботи. Якщо ж дорослий м'яко, але наполегливо, повертає дитину до розпочатої справи, вона просувається далі, може знайти помилку й успішно завершити виконання завдання. Отже, типовою допомогою, якої потребують такі діти у процесі виконання діагностичних завдань, є підтримання їхньої уваги на об'єкті.

Певною мірою  високу збудливість дитини можна  корегувати медикаментозно та фізіотерапевтичними  засобами (за консультацією педіатра чи дитячого психоневролога). Водночас основна корекційна робота лежить у педагогічній площині.

Корекція  навчання і поведінки дітей з  гіпердинамічним синдромом - складне завдання. Вона не може бути успішною без корекції їхнього дорослого оточення. Безумовно, такі діти дуже важкі для тих, хто з ними тривало і систематично спілкується, насамперед, для батьків і педагогів. В останніх швидко виникає втома і роздратування від “некерованості” дитини. Звідси збільшення окриків, зауважень - усяких дисциплінарних заходів і, як правило, обмеження ділового спілкування, різних занять на основі спільних інтересів. Так утворюється стіна відчуження між дорослими і дитиною, яка почувається в ізоляції та наодинці з проблемами, з якими вона сама впоратися не може.

Тому найперше, що певною мірою допоможе дорослим змінити свою реакцію на поведінку  дитини, є розуміння об'єктивності причин, які її зумовлюють, та ненавмисності  порушення дисципліни. Боротися потрібно не з дитиною, а разом з нею  боротися з хворобою. Вона повинна  навчитися розуміти недоліки своєї  поведінки та негативні наслідки, до яких вони можуть призвести, а також  те, що дорослі її сприймають позитивно  і люблять. Тоді виникає ґрунт  для співпраці з дорослими, які  допомагають їй боротися зі своїми проблемами. Корисно доброзичливо аналізувати  різні вчинки дитини і літературних персонажів, показувати причинну залежність між учинком і його наслідком.

Важливою  допомогою дорослих дитині є організація  її життя так, щоб зменшити навантаження на концентрацію і розподіл уваги  та полегшити планування різних дій. Цього можна досягнути завдяки  жорсткому розпорядку дня і неухильному  його виконанню. Дитина мусить чітко  знати, коли вона встає, йде до школи  та повертається додому, коли виконує  домашні завдання, гуляє, переглядає телепередачі, збирає свій ранець до школи, лягає спати. До розпорядку дня можуть вноситися раціональні поправки, але коли вони записані і вивішені над робочим столом дитини, вони набувають сили закону. Корисно також, коли дитина має певні чітко зафіксовані обов'язки в школі і вдома.

Завданням надзвичайної ваги є утримання у дитини позитивного  ставлення й інтересу до навчання. Цього неможливо досягнути без  її успіхів. Тому батьки й педагоги мають створювати умови для того, щоб дитина цих успіхів досягала. Найменший із них має бути поміченим, а невдача проаналізована й усвідомлена  як старт для завтрашньої перемоги. Реально це виглядає як постійна індивідуальна  допомога у виконанні класних  і домашніх завдань. Суть цієї допомоги в утримуванні уваги дитини на завданні. Часто це виокремлення в  одному завданні кількох дрібних, кожне  з яких не потребує для його виконання  багато часу і тривалої зосередженості. Таким чином успіх буває забезпеченим. Окрики, зауваження, коли дитина відволікається під час виконання завдання, сприяють ще більшому збудженню і ще більше віддаляють її від досягнення мети та поглиблюють зневіру в себе. Справжня допомога - це допомога утримати увагу на завданні чи повернути її, якщо дитина відволіклася ("То на чому ми зупинились?", "Спробуймо подумати, що тут треба зробити" і т.д.).

Щоб навчити  дитину утримувати увагу, можна запровадити  якусь винагороду (мамин поцілунок  чи похвалу педагога, коли 5-10 хвилин дитина працювала). Трохи підрісши, вона й сама собі придумуватиме щось приємне після виконання поставленого завдання. Так зміцнюватимуться самоконтроль і самооцінка.

Принагідне  застереження: іноді, зафіксувавши низькі показники уваги у дитини, дорослі  беруться прямо тренувати ці функції. Це недоцільно. Набагато ефективнішим є розвиток дитячого мислення та мовлення, що опосередковано діє і на інші функції: формується довільна увага, виробляються раціональні прийоми довільного запам'ятовування, упорядковуються  і систематизуються знання, завдяки  чому вони легше закріплюються і  відтворюються.

Вироблення регламентованої поведінки у гіперактивної дитини створює навантаження на процес гальмування, який у неї дуже слабкий. Щоб уникнути цього, корисно залучати дитину до фізичної активності: на уроці давати доручення витерти дошку, зібрати зошити та ін. Фізичні вправи для гіперактивних дітей дуже бажані, але не надмірні, бо перевтома для них шкідлива. Таких дітей не можна перевантажувати, не можна тренувати властивостей їх уваги без попередньої психокорекції, оскільки це може призвести до погіршення показників уваги.

Як уже  зазначалося, синдром дефіциту уваги  з гіперактивністю є наслідком ушкодження головного мозку. Це зумовлює переважання процесів збудження над неповноцінним процесом гальмування. Такі ушкодження незначні, і пластична нервова система дитини здатна їх поступово компенсувати. Небезпеку становлять ті вторинні порушення учбової діяльності і формування особистості, які виникають у гіперактивних дітей унаслідок ускладнень їхньої взаємодії з оточенням у відповідальні періоди розвитку - в дошкільному і молодшому шкільному віці. Своєчасні корекційні заходи дають змогу їм запобігти.

Зазначене вище дає підстави наголосити, що важливо  проводити профілактичну діагностику  синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів початкової школи, що дасть можливість виявити функціональні відхилення у роботі мозку на ранньому етапі та запобігти шкільній дезадаптації, знизити ризик появи дитячих неврозів. За цього має бути налагоджена співпраця вчителя, психолога, батьків, лікаря. Розважливість, компетентність та бажання дорослих допомогти дитині дають прогноз щодо її позитивного психічного розвитку та зменшення проблеми її адаптації.