Розвиток уваги у молодших школярів

Розглянемо  детальніше окремі із зазначених властивостей.

Стійкість - це цілеспрямоване утримання уваги  на предметі чи діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної  уваги. Фізіологічною основою стійкості  є відносна сталість тих співвідношень  процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі великих  півкуль під впливом певних умов. Стійка увага є тривалою, висококонцентрованою. Особливо важливим є вміння зберігати  цю властивість за несприятливих  умов, коли діють різні подразники.

Стійкість уваги  залежить від особливостей об'єктів, на які вона спрямована. Так, її підвищують такі об'єкти, які можна сприймати  з різних сторін, і навпаки, одноманітні - не сприяють підтриманню уваги. Ця властивість підтримується поступовим ускладненням об'єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об'єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям, швидко викликає втому і знижує увагу  до себе.

Посилюється стійкість уваги тоді, коли зміст  діяльності викликає зацікавленість, коли ми щось робимо з об'єктом зосередження, постійно виявляємо в ньому нові особливості. Вона є і умовою, і  наслідком цілеспрямованої діяльності людини. Увага до об'єкта викликає необхідність дії, а дія ще більше зосереджує увагу  на об'єкті, що, у свою чергу, є неодмінною умовою мобілізації розумових сил  для подолання труднощів. Помірні  труднощі, які долаються у процесі  діяльності, посилюють стійкість  уваги.

Стійкість уваги  залежить не лише від особливостей об'єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб'єкт  надає об'єктові чи діяльності важливого  значення, коли ставиться до них  з інтересом і виявляє практичну  або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв'язанні перцептивних та мисленнєвих завдань.

Проте стійкість  уваги не означає її статичності. Вона знижується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від  міри втоми, стану здоров’я. Стійкість  тісно пов’язана з динамічними  характеристиками уваги.

Стан, протилежний  стійкості, називається нестійкістю уваги.

Нестійкість виявляється в її відвертанні, або  відволіканні, іншими об'єктами, тобто  в зміні під їх впливом спрямованості  діяльності людини. Що менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними зовнішніми і внутрішніми  чинниками, унаслідок чого така діяльність тимчасово або й зовсім припиняється. Відволікають увагу ті ж агенти, що її мимовільно привертають, а саме: раптові, сильні, різкі, динамічні зовнішні подразники, а також різкі зміни  стану організму та емоційно діючі  фактори.

Нестійкість уваги виникає в умовах непосильної, важкої, нецікавої роботи. Боротьба з відволіканням вимагає тренувань  у виконанні завдань у не зовсім сприятливих умовах. Слід сказати, що відволікання уваги особливо помітно  виявляється у неуважних людей. Розосередженість - це негативна особливість  уваги, яка зумовлюється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним  підґрунтям розосередженості є слабкість  збудження у ділянках кори головного  мозку.

Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому випадку, коли поєднується з іншими властивостями (обсягом, розподілом). Вона виявляється в тому, що увага поглинається одним об'єктом. Показником її інтенсивності є стійкість до перешкод, неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми подразниками. Скажімо, захопившись якою-небудь справою, ми не бачимо й не чуємо, що відбувається навколо нас (негативна індукція).

Концентрація  уваги пов'язана з її стійкістю  і залежить від тих же умов, які  визначають останню. Проте ступінь  концентрації уваги на певному об'єкті не залишається однаковим протягом часу. Він то підвищується, то знижується. Такі зміни концентрації уваги називають  її коливаннями. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення уваги.

Фізіологічною основою коливання уваги є  зміна збудливості відповідних  ділянок кори великих півкуль. Короткочасні послаблення уваги не мають значення для діяльності, вони дають можливість зробити маленьку перерву в зосередженості. Тимчасове зниження уваги є короткочасним  і необхідним відпочинком, він не помітний і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти її до певної діяльності більше 45 хв.

При невеликих  коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних - увага  може відволікатися. Дослідження М. Ланге показали, що при сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги настають дуже часто, а саме: через 2-3сек. і максимум через 12 сек. Причиною такої частоти є різноманітність подразників, що призводить до послаблення збудження кіркових клітин аналізатора. Коливальний процес пов’язаний із самоналаштуванням сенсорних систем, що забезпечують регулювання їх "пропускної здатності". Вчені пов'язують виникнення коливань уваги зі стадіальністю її зосередженості (включення в роботу, досягнення зосередженості, а потім її коливання, що долаються шляхом вольових зусиль, зниження зосередженості та працездатності при підсиленні втоми). В умовах більш змістовної розумової чи практичної діяльності ці періоди коливань стають значно більшими, вимірюючись навіть десятками хвилин (М. Добринін).

Коливання уваги  спочатку були виявлені в сенсорних  формах. Якщо прислухатися до ледве  чутного цокання годинника, то виявляється, що звуки періодично послаблюються  і зовсім зникають. За цього створюється  враження, що джерело звучання то наближається, то віддаляється. Ці зміни спостерігаються  стрибкоподібно через невеликі проміжки часує

У природних  умовах коливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприймати  об'єкти вдалині, зокрема літак на небосхилі, човен на обрії в морі, людину в степу; вони то з'являються  нa короткий час, то знову поринають у марево неба, моря чи рівнини степу. В умовах різноманітної й змістовної розумової чи практичної діяльності періоди коливань стають рідшими, але зберігаються. За напруженої учбової діяльності можливі пропуски окремих елементів лекції або тексту книжки. Іноді вони частішають і знижують ефективність навчання.

Причини коливання  уваги слід шукати передусім у  необхідності відновлення працездатності виснажених кіркових центрів та гальмування  внаслідок динаміки процесів іррадіації й концентрації негативної індукції. За цього варто враховувати, що на межі можливостей незначні зміни  потенціалу нервових клітин відбиваються на стійкості уваги; цей потенціал  швидко відновлюється, як і вичерпується до певної межі, що й відбивається на коливаннях уваги. Окрім того, на характер коливання уваги впливають особливості  нервової системи людини, умов, змісту, напруження і тривалості діяльності. Знаючи ці властивості уваги, треба  передбачати зміни та перерви  в діяльності, уникати дублювання й автоматизації виробничих процесів, коли це може мати негативні наслідки.

У всіх видах  свідомої діяльності необхідно розрізняти основні, домінуючі процеси, які  становлять предмет уваги людини, і "тла", що складається з тих  процесів, доступ яких у свідомість ще закритий, але в потрібний момент вони можуть перейти в центр уваги  і стати домінуючими. Відповідно прийнято розрізняти обсяг, розподіл та переключення уваги.

Обсяг уваги - це кількість об'єктів, які сприймаються водночас з достатньою чіткістю. Ця властивість визначається низкою чинників, насамперед особливостями сприйнятих об'єктів. Не пов'язані між собою  предмети сприймаються у кількості  від 12 до 14. Обсяг уваги визначається тією кількістю об'єктів, яку можна  охопити увагою в обмежений відтинок часу. Людина за цього сприймає 4-6 об'єктів, не пов'язаних між собою. Тренування, розвиток навичок читання дають  можливість сприймати більший обсяг  слів, хоча за цього можливе збільшення помилок. Обсяг уваги пов'язаний із властивістю її концентрації й  перебуває у зворотній пропорційній залежності з нею. Якщо максимальна  концентрація уваги характеризує ступінь  звуження свідомості, то обсяг характеризує ступінь його розширення.

С. Рубінштейн підкреслював, що у навчальній діяльності слід зважати на особливості обсягу уваги школярів і не переобтяжувати їхню свідомість другорядною інформацією. Учитель, пояснюючи певне питання, має показати учням внутрішні зв'язки між викладеними думками, що сприятиме розширенню у них обсягу уваги.

Обсяг уваги  залежить від досвіду та практичної діяльності людини. В учня, що починає  читати, він дуже малий, але під  час опанування техніки читання, набуття досвіду читання художньої  літератури збільшується й обсяг  уваги, необхідний для цієї діяльності.

Обсяг сенсорної  уваги вивчається з допомогою  приладу Є. Мілеряна, який називається тахістоскопом (від гр. "тахісто" - швидко, "скопео" - дивитись). Цей прилад являє собою екран з віконечком, у якому досліджуваному на короткий час демонструють літери або цифри, фігури, слова тощо. Подана на екрані кількість елементів матеріалу, охоплених досліджуваним, є показником обсягу його уваги.

Відволікання  уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості  своєї уваги з одного об'єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об'єкти відповідно до змінених умов її діяльності. В основі зміни спрямованості  уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження.

Зумисний  характер відрізняє переключення від  відволікання уваги, коли людина змінює об'єкт уваги мимовільно. Дослідження  свідчать, що зміна уваги нерідко  відбувається досить швидко, упродовж секунди ми можемо перевести увагу  з одного об'єкта на інший 3-4 рази. Переключення полегшується за наявності зв'язків  між змістом попередньої й  наступної діяльності, інтересу до наступної діяльності, за умови не дуже глибокого зосередження на попередній діяльності, наявності звички переключати  увагу, усвідомлення важливості іншого завдання. Інертність нервових процесів утруднює переключення уваги.

Переключаючи  увагу, людина свідомо переходить з  одною об'єкта на інший, від одного завдання до іншого, ставлячи перед  собою мету зайнятись чимось новим  або перепочити. Здатність переключати  увагу важлива тоді, коли треба  швидко реагувати на зміни середовища. Подібні ситуації характерні для  низки складних різновидів діяльності людини; вони виникають у роботі водія автотранспорту, льотчика, верстатника, оператора систем спостереження  і керування, педагога, який проводить  урок у класі, та ін. У таких професіях  від здатності переключення уваги  залежить успіх виконання трудового  завдання.

Переключення  уваги - важлива властивість особистості, вияв її здатності володіти своєю  увагою, яка допомагає їй орієнтуватися  в навколишній дійсності, швидко приступати до виконання нових завдань. Здатність до переключення уваги  виробляється в процесі практичної діяльності. Потрібно виробити звичку переключати увагу в певних умовах. У школі слід так організувати процес навчання, щоб діти з самого початку одержували завдання, яке  б вимагало переключення їх уваги  на учіння. Треба слідкувати, щоб  вони цілком переключалися на новий  предмет діяльності, повністю виконували його вимоги до діяльності. Дотримання розумного режиму переключення уваги  в процесі навчання має важливе  значення для гігієни розумової  праці, виступає необхідною умовою раціонального  режиму праці й підтримання оптимального рівня працездатності учнів на уроках.

У переключенні уваги яскраво проявляються індивідуальні  особливості людини. Уповільненість або швидкість переключення уваги  залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити його показники.

Розподіл  уваги - це одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне  виконання дій з ними чи спостереження  за ними. Деякі професії вимагають  неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно  стежить за класом і дає пояснення. Розподіл уваги необхідний і школяреві  під час учбової діяльності. Наприклад, він слухає пояснення вчителя  і стежить за тим, що він показує (карту, картину), або слухає й одночасно  робить записи.

Головною  умовою успішного суміщення діяльностей  є достатнє оволодіння людиною певними  видами діяльностей. Експериментальні дослідження та життєва практика свідчать, що успіхи значно зростають, якщо виконання однієї або кількох  діяльностей більш або менш автоматизоване й не натрапляє па серйозні перешкоди. У такому випадку основна діяльність припадає на нервові центри, що перебувають  у стані оптимального збудження, тоді як додаткові види діяльності забезпечуються напівзагальмованими нервовими центрами. Додаткові види діяльності вимагають менше увага до себе, бо виконуються значною мірою автоматизовано.

Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. З  огляду на це неможливо розподілити  увагу між такими діяльностями, які  потребують участі одних і тих  самих аналізаторів.

Важко розподіляти  увагу, коли об'єкти уваги дуже складні. Успішніше відбувається розподіл уваги, коли поєднуються розумова та моторна  діяльності. Основною умовою успішного  розподілу уваги є високий  рівень засвоєння принаймні одного виду суміжних діяльностей. Складні  різновиди діяльності вимагають  від людини виконання одночасно  кількох видів діяльності; вона змушена  розподіляти увагу, тобто одночасно  зосереджувати її на різних процесах і об'єктах, часто з різною мірою  виразності.

Властивості уваги не існують ізольовано. Вони тісно пов’язані між собою  і є аспектами єдиного акту уваги, який не залишається постійним, а вдосконалюється разом із розвитком  людини. Якщо у людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага  стає закріпленою, постійною властивістю  особистості, яку називають уважністю. Вона пов’язана з наявністю в людини стійкої і зосередженої уваги, вмінням бачити в предметах і явищах малопомітні, але важливі для розуміння суті властивості. Уважною можна назвати людину, якщо у неї переважає довільна і післядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до людей і має бути невід’ємною рисою особистості.