Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2012 в 17:49, реферат
Дефектоло́гія - наука про психофізичні особливості розвитку дітей з психічними і (чи) фізичними недоліками, закономірностях їх навчання і виховання. У дефектологію входить ряд розділів спеціальної педагогіки (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка і логопедія) і спеціальної психології (сурдопсихологія, тифлопсихологія, олігофренопсихологія і логопсихологія).
Вступ 3
1. Дефектологія як галузь педагогічної науки 5
2. Розвиток дефектологічної науки до XVIII ст. 9
Висновок 26
Список використаної літератури 28
Росія Петра І зробила значний крок вперед стосовно допомоги особам з обмеженими хфізичними можливостями. Він був змушений прийняти заходи щодо запобігання .зловживань у системі призріння слабоумних у монастирях. Петро І заборонив відсилати їх до монастирів без попереднього обстеження. Також було розроблено проект указу про створення шпиталю для душевно-хворих, куди мали направлятися аномальні діти. Алешкода, ці заходи не було реалізовано.
Стосовно допомоги особам з порушеннями мовлення (недорікуватістю, заїкуванням), то у XVIII ст. окремі спеціалісти (сурдопедагоги, артисти, лікарі) робили спроби виправити ці вади. Отримувати таку допомогу могли лише заможні люди, проте вона не завжди була результативною.
Отже, ще з найдавніших часів людство звертало увагу на людей з дефектами, що знайшло свій відбиток у спеціальних трактатах і релігійному епосі. Робилися спроби відокремити мовленнєві розлади від інших аномалій.
Концентрація накопичених знань при храмах дозволяля жерцям пояснювати вади мовлення, слуху і їх зцілення як прояв небесних сил, представниками яких на землі жерці оголошували себе.
У педагогічній літературі нагадувань про розлади мовлення майже немає. Виняток складають лише вказівки Плутарха і Квінтіліана про необхідність при вихованні дітей стежити за тим, щоб їх годувальниця і вони самі говорили чисто.
Об' єктивно визначити чисельність тієї або іншої категорії осіб з аномаліями розумового або фізичного розвитку неможливо навіть приблизно ще і тому, що аж до XVIII століття розрізняли тільки категорії божевільних, сліпих і глухих (глухонімих).
Піклуючись про міцність держави, античне законодавство наказувало виявляти фізично неповноцінних дітей у момент народження і відділяти їх від здорових. У гіршому разі ці знедолені знищувалися, в кращому - оставлялись напризволяще. Незацікавленість, неувага людства до даної проблеми підтверджується і практичною відсутністю історичних свідчень. Примітно, що питання про долі аномальних людей стає суспільно значущим лише в тоталітарних державах, що проголошують ідею "корисності" громадян. Про це свідчить старогрецький поліс Спарти (IХ - VIII ст. до н.е.), що звів турботу про "Фізичну повноцінність" громадян в догму.
Подібне вичленення "неповноцінних" дітей, мабуть, здійснювалося не лише в Спарті, але і, відрізняючись організаційно і технологічно, було нормою для Древньої Греції упродовж століть. У усякому разі, Платон з євгенічних міркувань, а Арістотель по економічних схвалювали досвід Спарти.
У стародавньому Римі ставлення до осіб з обмеженими психофізичними можливостями не відрізнялося гуманністю від Стародавньої Греції - їх також знищували.
Найбільший вплив на ставлення до осіб з обмеженими психофізичними можливостями здійснювали релігійні світогляди суспільства. Так, в епоху Середньовіччя в європейських країнах був досить низьким рівень науки і культури. Духівництво (саме воно було при владі) всіляко придушувало їх розвиток.
Перші на Русі офіційні документи, що стосуються недоумкуватих, юродивих та осіб з порушеннями мовлення, датуються X ст. Володимир Святославович, прийнявши християнство, почавши запроваджувати заходи щодо освіти свого народу, відкриваючи для цього спеціальні училища, де поширювалося княже вчення. Це не оминуло й осіб з обмеженими психофізичними можливостями.