Психологическая реабилитация больных и инвалидов

                                                                  13

виконувати  посадові та функціональні обов’язки на новій роботі, відповідність нової професії схильності і бажанням у ній працювати неповнофункціональної особи та ін.;

   – корекція стану фрустрації, яка може настати у хворих під час довготривалого реабілітаційного процесу. Це пов’язано з тим, що на такому пролонгованому процесі можливі невдачі, відступи, зміни задач та мети реабілітації та ін. У зв’язку з цим можуть  виникати вторинні  фрустрації, які потребують своєчасного втручання психолога. Психолог повинен виявити причини, що викликали фрустрацію, оцінити фрустраційну реакцію та ситуацію. В залежності від цих факторів він за допомогою  психологічних методів виводить хворого із стану фрустрації. В окремих випадках виникає необхідність підсилити таку корекцію медикаментами;

   – корекція мотиваційної сфери (рівня потреб, самооцінки шкали цінностей, реальної і абстрактної перспективи і т. д.). Така корекція потрібна тому,  що  зміни реабілітаційної мети повинні бути не тільки зрозумілими для хворого, але й прийняті ним, тобто стати його метою та задачами, які й приведуть до змін спрямованості особистості;

   – корекція внутрішньої моделі хвороби, яка може змінюватися під час проведення реабілітаційних заходів. У процесі реабілітації за умов стійкого оптимального психологічного контакту, під дією отриманих результатів індивідуальної програми реабілітації й зусиль реабілітолога можливі поступові зміни  уявлень реабілітанта про прогноз захворювання та його компенсаторних можливостей, що веде до зміни реакції хворого на хворобу, ставлення до неї, автопсихологічної картини хвороби в цілому.

   Корекція  проводиться з урахуванням типів  психологічного реагування на хворобу. Так,  хворі з гармонічним  типом  практично не потребують психотерапевтичного  впливу. Для них досить підтримуючої терапії у вигляді психологічного супроводження. Хворі з ергопатичним і анозогностичним типами реагування потребують клієнтоцентрованого психотерапевтичного підходу, який дозволяє пом’якшити розходження між реальним та ідеальним «Я» пацієнта, приділити основну увагу почуттям хворого та навчити його адекватно відбивати їх. Крім цього, окремим хворим можна проробити ціннісну ієрархію особистості й провести  переоцінку  цінностей у відповідності до життєвої ситуації, що склалася. З метою уникнення пацієнтом  логічних помилок і хибних поглядів та попередження невротичних симптомів використовуються методи раціональної психотерапії. При всіх вищенаведених  типах реагування на хворобу медикаментозна корекція не потрібна.

   У хворих з тривожним, неврастенічним, меланхолічним, апатичним і обесивно-фобічним  типом реагування на хворобу використовується  комплексний  мультицентровий підхід, в який включаються елементи  психодинамічного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів. Психотерапевтична корекція зводиться до усунення саморушійного мислення, вироблення більш раціонального і терпимого погляду на себе та інших, реконструкції особистості, що базується на розробці проблем минулого та

                                                             14

   теперішнього, розв’язування конфліктів, Терапія невротичних розладів проводиться шляхом  придбання загубленого людиною через різні причини сенсу життя. Механізм розвитку психологічних проблем і невротичних симптомів бачиться в моральних пошуках людини і її «екзистенціальній кризі». Екзистенціальна терапія відновлює або сприяє придбанню людиною втраченої духовності, свободи, відповідальності. Ця група типів реагування на  хронічне соматичне захворювання дуже часто потребує лікування у  психіатра з використанням медикаментозних препаратів (антидепресанти, переважно селективні  інгібітори зворотного захвату серотоніну, транквілізатори, малі нейролептики). При цьому призначення тих або інших препаратів проводиться в залежності від тяжкості основного захворювання, провідних клінічних синдромів і ступеня їх виразності та характеру і тяжкості вегетативних розладів. 

   У хворих з сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на  хворобу найбільш ефективним  буде еклектичний підхід в лікуванні, який включає раціонально-емотивну, транзактну, біхевіоральну і гештальт-терапію. Таке лікування сприяє: 1) позбавленню від ригідних сценаріїв, стереотипів і створенню умов для вироблення нових, більш вільних рішень, які основані на нових знаннях; 2) виправленню помилкової переробки інформації і модифікацію переконань в сторону їх раціоналізації і вироблення життєвого здорового глузду; 3) усвідомленню теперішнього та взяттю відповідальності за свій життєвий шлях; 4) усуненню результатів помилкового навчання і змінам  неправильної поведінки на більш адекватну.

   Більшість дослідників вважають, що хворі з  переліченими вище типами  реагування на хронічні  соматичні інвалідизуючі  захворювання є найбільш тяжкими  і прогностично найбільш несприятливими для корекції самого соматичного  захворювання  і внутрішньої картини хвороби. У всіх цих випадках проводиться довгочасне і послідовне  медикаментозне лікування (атипічні нейролептики, протисудомні препарати, комбінація нейролептиків з антидепресантами, антидепресантів з протисудомними або ноотропними препаратами). Поєднана тривала психотерапевтична та медикаментозна терапія хворих із сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на хворобу приводить до позитивних результатів; 

   – корекція системи соціально-психологічних  стосунків. Така корекція необхідна тому, що довготривале існування особи  в ситуації «хвороба» формує нові соціальні ролі «хворого», «інваліда», що веде до стабілізації життєвого стереотипу через діяльність у соціальних групах (сім’я, товариші по роботі, навчальна група, група за інтересами). В зв’язку з цим у процесі реабілітації потрібна періодична корекція соціальних ролей – «утриманця», «хворого», «інваліда» і т. д. Така корекція дозволяє на різних етапах реабілітації регулювати відтінки й соціальні ролі реабілітанта, наближати його поведінку до ситуаційно-адекватної, тобто більш повно  адаптуватися в мікросоціальному середовищі. 
 
 

                                                            15

5. РОЗРОБКА  ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО  АСПЕКТУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДА 

   Психологічний аспект індивідуальної програми реабілітації інваліда включає в себе  комплекс заходів, що спрямовані на вивчення характеру  і виразність психоемоційних порушень, які часто розвиваються при  захворюваннях, та проведення їх лікування. Основною задачею психологічного аспекту індивідуальної програми реабілітації є підвищення реабілітаційного потенціалу особистості хворого – створення максимальних передумов прийняття реабілітантом оптимальних рішень та дій про досягнення мети, яка передбачена ІПР.

   Спочатку  оцінюють реабілітаційний потенціал  особистості хворого. З цією метою  оцінюються особистісні особливості  реабілітанта, стан його психічних  процесів та внутрішня картина  хвороби.

   При високому реабілітаційному потенціалі та у хворих  з гармонічним типом реагування на хворобу заходи по психологічній реабілітації в ІПР, як правило, не плануються. Це пов’язано з тим, що реабілітанти (хворі та інваліди) потребують в основному медичної та соціальної реабілітації і зроблять все можливе для своєї реабілітації.

   У тих же випадках, коли має місце  низький або значно знижений реабілітаційний  потенціал хворого або коли реабілітант  не здібний або не має наміру розширяти  сфери  життєдіяльності (наприклад,  при  схильності до алкоголізації або стійкій алкоголізації та інших наркоманіях) заходи психологічного аспекту реабілітації повинні бути спрямовані не лише на корекцію внутрішньої картини хвороби, на досягнення кінцевої мети реабілітації, а й на боротьбу з алкоголізмом та наркоманією. Тільки у дуже виражених  випадках алкоголізму та наркоманії заходи  психологічного аспекту ІПР не плануються через їх малу ефективність. Крім цього, таким реабілітантам обмежують медичні та соціальні заходи такими, що не потребують яких-небудь  значних зусиль.

   У випадках помірного реабілітаційного потенціалу хворого проводиться  вивчення причин такого зниження і  психокорекційна  робота, що  спрямована на їх усунення. Для таких осіб психокорекційна  робота є особливо значущою.

   Психологічний аспект ІПР здійснюється різними методами і спрямований на  оптимізацію психологічного контакту, корекцію «внутрішньої  картини хвороби», зменшення стану фрустрації, нормалізацію  мотиваційної сфери, в тому числі і профорієнтації та поліпшення системи  соціально-психологічних стосунків. 

   Реалізація  психологічного аспекту  індивідуальної програми реабілітації проводиться  психологами реабілітаційних центрів, лікарями-реабілітологами, соціальними  працівниками, співробітниками служби зайнятості, а також  іншими спеціалістами.

   Оптимальний психологічний контакт формується  при правильному виборі

                                                               16

спеціаліста по реабілітації, який, на думку реабілітанта, є відповідальним

експертом при прийнятті значимих рішень у  рамках реалізації  ІПР (оперативне втручання, дорогі курси лікування  та ін.).  Часто  при проведенні реабілітації для хворого дуже авторитетною (більше ніж психолога) є позиція лікаря, соціолога  або співробітника служби зайнятості. Але психолог у всіх цих випадках  оптимізує контакти з врахуванням особливостей особистості та комунікації реабілітанта.

     При  проведенні корекції внутрішньої  картини хвороби психолог намагається  формувати у хворого адекватне  ставлення до хвороби (обмеженим  можливостям, особливим потребам) та раціональну реакцію на зміни життєдіяльності, які викликані хворобою або наслідками травми. При цьому проводиться корекція аутопсихологічної картини  хвороби з урахуванням фази переживання її в часі та можливої амбівалентності  такого переживання. В залежності від нозологічної форми захворювання та ступеня виразності функціональних порушень, від  особливостей особистості і від  соціальної ситуації, що склалася, хворого (інваліда)  орієнтують  на «пряму» або «непряму» компенсацію порушення стану здоров’я, що має місце у реабілітанта.

   Проведення  корекції стану фрустрації часто  здійснюється в рамках встановлення оптимального контакту з хворим (інвалідом) під час виправлення внутрішньої  картини хвороби (наприклад, при  виявленні реальних перспектив перебігу захворювання і можливостей повної або часткової реабілітації), але може виступати і як самостійна задача психокорекційної роботи. В проведенні корекції стану фрустрації досить ефективно допомагають так звані  «групи підтримки» в рамках різних об’єднань інвалідів, коли індивідуальний, позитивний досвід вирішення різних проблем життя стає доступним для тих хворих, які вперше стали інвалідами. Ці «групи підтримки» сприяють не лише зниженню фрустрації, але й зниженню тривоги.

   Особливої уваги потребує корекція мотиваційної сфери  хворого (інваліда). Ця робота спрямована на розширення і оптимізацію мотивацій реабілітанта. При цьому в кожному конкретному випадку у відповідності з реальною особистісною перспективою піддаються корекції рівень претензій і самооцінка. В зв’язку зі змінами життєвого стереотипу (обмеження життєдіяльності, можливе  перенавчання, зміна сімейної ситуації та ін.) відбувається переоцінка життєвих цінностей. Цінності, ідеали, установки реабілітанта, особливості його самооцінки, рівня його претензій, шкали цінностей, які мали місце до хвороби (інвалідності), можуть бути використані для підкріплення мотивацій на довготривалу й активну реабілітаційну роботу.

   Одним із впливів на мотиваційну сферу  реабілітанта є профорієнтація. Вона передбачає комплексний підхід, уважний облік  психологічних (мотиваційних, «хочу») факторів, соціальної ситуації регіону («потрібно», можливе  працевлаштування) та можливостей інваліда (сфера «можу» та ін.).

   При правильно спланованій та проведеній психологічній корекції хворого (інваліда) відбувається оптиматизація мотиваційного, інтелектуального та емоційно-вольового аспектів  реабілітаційного потенціалу особистості

                                                              17

реабілітанта, який активно включається  до реабілітаційного процесу.

   Оскільки  у хворого (інваліда) при захворюванні  або дефекті змінюються соціально-психологічні  ставлення, то їх корекція зводиться  до підсилення адекватних (психологічних) реакцій особистості, профілактику формування патопсихологічного реагування і підвищення реабілітаційного потенціалу найближчого соціуму (сім’ї та ін.).

   Ефективність  психологічного аспекту ІПР  оцінюється, як правило, опосередковано – через  досягнення кінцевої мети медико-біологічних  та соціальних заходів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                   18

                                                             Література