Психологическая реабилитация больных и инвалидов

1. ВИЗНАЧЕННЯ  ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ 

     У Законі «Про реабілітацію  інвалідів в Україні» приведено  таке тлумачення  терміну «психологічна реабілітація»: психологічна реабілітація  є система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

   Психологічна  реабілітація нерозривно пов’язана  з  медичною психологією, яка вивчає психологічні аспекти  гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи і реабілітації хворих та специфіку взаємостосунків між лікарем та хворим.

   При проведенні психологічної реабілітації враховується великий  комплекс психологічних  та біологічних факторів:

   – етіологія, патогенез та перебіг  хвороби (розлади  соціо-біопсихологічного гомеостазу особи внаслідок патологічного процесу з типовою сукупністю специфічної  типології та синдромів, типовими їх змінами, які ведуть  до обмеження життєдіяльності індивідуума);

   – взаємодія психічних і соматичних процесів при виникненні і розвитку хвороби;

   –  вплив захворювання на психіку людини та формування  у неї уявлення про свою хворобу і  розвиток психовегетативних  розладів;

   – стан динаміки усвідомлення індивідуумом своєї хвороби та інвалідності;

   – бажання до одужання або зменшення тяжкості інвалідності;

   – формування  адекватних особистих  установок хворого,  які пов’язані  з його лікуванням та інвалідністю;

   – використання для реабілітації компенсаторних  і захисних механізмів особистості;

   – психологічна взаємодія лікувальних  методів та заходів для максимального позитивного впливу на фізичний і психічний стан хворого;

   – психологічні аспекти організації  лікувального середовища;

   – стосунки хворого з родичами, персоналом,  іншими хворими та іншими факторами.

   Психологічна  реабілітація  тісно пов’язана з психолого-педагогічною реабілітацією, яка являє собою систему психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями та навичками, надання психологічної допомоги, зокрема  щодо формування  самоствердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.

   Поряд з цим психологічна реабілітація тісно пов’язана з соціальною реабілітацією, що включає в себе систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової

                                                               1

   діяльності  шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації  та  ін. 

   2. ВНУТРІШНЯ  КАРТИНА ХВОРОБИ 

   ПРИ  СОМАТИЧНИХ ХВОРОБАХ ТА АНАТОМІЧНИХ  ДЕФЕКТАХ 

   У кожної людини має місце певний тип  психічного реагування на хворобу  або на анатомічний дефект. Більшість психологів вказує на те, що тип реакції хворого на соматичне захворювання та анатомічний дефект пов’язаний, в першу чергу, з оцінкою важкості хвороби або дефекту. При цьому має місце  феномен «об’єктивної» та «суб’єктивної»  оцінки  їх тяжкості. Проте така оцінка (об’єктивна  та суб’єктивна) не може бути виражена в кількісних показниках.

   Слід  відзначити, що в рамках етно- і соціокультурних  особливостей, а також з урахуванням  розвитку медицини  захворювання або  дефекти відносять до більш або менш тяжких. При цьому враховують критерії летальності, можливої інвалідності і втрати працездатності.  Наприклад, рак шлунка важче, ніж гастрит; втрата мізинця лівої руки значно легша, ніж втрата ока і т. д.   

   На  суб’єктивне ставлення до хвороби або анатомічного дефекту впливають декілька  факторів: стать, вік, професія, темперамент, характер та особливості особистості.

   За  рекомендацією О. Р. Лурія суб’єктивне  ставлення людини до захворювання називають  ще «внутрішньою картиною хвороби». Суть цього поняття зводиться до  інтелектуальної інтерпретації діагнозу захворювання, когнітивної оцінки його тяжкості й клініко-соціального прогнозу та в формуванні на цій основі емоційного і поведінкового патерну. Поняття «внутрішньої картини хвороби» у пацієнта формується  на розумінні механізмів виникнення неприємних і больових відчуттів (чуттєвий рівень), знанні хвороби та її реальної оцінки  для майбутнього (інтелектуальний рівень), а також реакція на хворобу або дефект у вигляді емоційних переживань (емоційний рівень) і вибору дій та поведінки в нових для людини   умовах, що спрямовані на видужання та  компенсацію наявного дефекту (мотиваційний рівень).

   Об’єктивна  тяжкість  хвороби – це  інформація про летальність при  певній тяжкості  розладів або дефектів, можливість інвалідизації і хроніфікації хвороботворного процесу. Всі ці фактори також впливають на формування внутрішньої картини хвороби.

   Слід  відзначити, що хвора людина рідко  повністю довіряє медичним даним. Хворий прагне  аналізувати  ситуацію через призму суб’єктивної тяжкості хвороби, базуючись  на відомих тільки йому або його субкультурній групі (сім’я, мікроколектив) ставленнях до захворювання.

   В. Д. Менделевич (2002) фактори, що формують  суб’єктивне ставлення пацієнта до хвороби, розділяє на дві групи: соціально-конституційні і індивідуально-психологічні. До соціально-конституціональних параметрів він відносить вплив статі, віку та професії людини, а до індивідуально-

                                                              2

   психологічних – властивості темпераменту, особливості характеру та якості особистості. 

   2.1. Стать 

   Численні  факти вказують на те, що стать впливає  на суб’єктивне ставлення до хвороби і формування типу реакції на хворобу. Так, наприклад, відомо, що  жінки краще переносять  біль, стани довготривалого обмеження рухів та нерухомості. Про це свідчать факти реакції жінок і чоловіків у травматологічній клініці, коли потерпілим доводиться довго знаходитись  у незручній позі. На формування  певного ставлення до болю, крім статі, впливають стан розвитку  суспільства та його культури, чекання болю. Відомо, що в країнах Західної Європи пологи пов’язують з одним із найбільш сильних больових відчуттів у жінок. У той же час у народів Африки жінки ставляться до пологів як до звичайного фізіологічного явища й переносять їх з мінімальними больовими відчуттям або зовсім без болю.

   Cлід відзначити, що хвороба або каліцтво у пацієнта суттєво змінюють  суб’єктивну цінність різних частин тіла та органів. З психологічної точки зору самооцінка людини та випестувані груповими традиціями і сімейним вихованням реєстр цінностей різних  частин особистого тіла можуть бути  психотравмуючими факторами при  виникненні будь-якого дефекту в «цінному органі». Проведені психологічні дослідження показали, що найбільш цінними  виявились нога, око та рука. Психічно хворі «дешевше» оцінювали своє тіло, ніж здорові люди; жінки – «дешевше», ніж чоловіки. Особи різної статі по-різному оцінюють свої органи та частини тіла. Так, чоловіки оцінювали  статевий член, яєчки та язик як найбільш важливі. Тільки з віком  дещо знижувалась оцінка чоловіками статевих органів. У жінок такі оцінки були менш визначені. Проте,  у старих жінок на першому місці виявився язик. Встановлено, що цінність різних частин тіла та органів змінюється під впливом суспільних процесів. 

   2.2. ВІК 

   Вікові  особливості людини мають суттєве  значення при  формуванні суб’єктивного ставлення до хвороби і становлення певного типу реагування на неї. На сьогоднішній день встановлено, що для кожної вікової групи є свій реєстр тяжкості захворювань – своєрідний розподіл хвороб за соціально-психологічною значимістю і важкістю.

   Так, для дітей, підлітків та юнаків і  дівчат найбільш  тяжкими в психологічному відношенні є хвороби та дефекти, що змінюють зовнішній вигляд і роблять їх непривабливими. Це пов’язано з системою цінностей та розкладом пріоритетів у молодих людей. Для підлітків та молодих людей однією з домінуючих потреб є «задоволення особистою зовнішністю», а тому найбільш тяжкі психологічні реакції виникають не на хвороби або стани, що загрожують

                                                                 3

життю, а на те, що змінює зовнішність: шкірні та алергічні хвороби, травми,

опіки, операції, які  спотворюють тіло. Тільки у дітей, підлітків та молодих людей відмічається такий психопатологічний синдром, як дисморфоманія (хибна впевненість  людини – частіше дівчат – в наявності у неї потворності).             

   Для людей зрілого віку найбільш тяжка  психологічна реакція відмічається на  хронічні та інвалідизуючі хвороби, що пов’язано з системою цінностей і відображає бажання   такої людини задовольнити такі соціальні потреби, як потреба в благополуччі, незалежності, самостійності та ін. А якраз задоволення цих потреб може бути заблоковано появою  будь-якої хронічної або такої, що призводить до інвалідності, хвороби. В зв’язку з цим для осіб зрілого віку психологічно тяжкими є хронічні, соматичні, онкологічні та інші хвороби.

   На  другому місці по тяжкості викликання психологічних реакцій  у людей зрілого віку знаходяться так звані «соромні» хвороби, до яких зазвичай відносять  венеричні та психічні хвороби. Психологічні реакції на такі хвороби пов’язані з переживаннями хворих щодо того, як зміниться їх соціальний статус та авторитет, коли про ці хвороби стане  відомо людям, що їх оточують. Список  «соромних» не вичерпується венеричними та психічними хворобами. Деяким особам, наприклад, соромно хворіти на геморой, соромно проводити переривання вагітності (аборт). Іншим хворим (переважно керівникам) соромними здаються хвороби серця (інфаркт) та ін., тому що такі хвороби можуть загальмувати  просування по службі.

   Для людей  похилого та пристарілого віку психологічно значущими є хвороби, що можуть призвести  до смерті (інсульт, інфаркт, злоякісні пухлини). Психологічна реакція виникає в таких випадках не лише на виникнення обмежень життєдіяльності, а й на загрозу самого існування людини. 

   2.3. ПРОФЕСІЯ 

   Люди, а в особливості люди зрілого  віку, дуже часто оцінюють тяжкість  хвороби в залежності від впливу симптомів захворювання на їх працездатність на даний час та на майбутнє. І ось тут  значущою стає професійно обумовлена цінність того чи іншого органа. Наприклад, співак або лектор будуть більш тяжко психологічно реагувати на ангіну або бронхіт, ніж на гастрит або виразкову хворобу шлунка. Це пов’язано з тим, як суттєво впливають симптоми хвороби на якість виконання професійних обов’язків. Так, наприклад,  для спортсмена або людини фізичної праці підвищено значущим буде остеохондроз хребта, а не депресія, а для людини творчої професії – навпаки; машиніст баштового крану більш гостро буде переживати з приводу частих кризів та запаморочення внаслідок гіпертонічної хвороби або атеросклерозу, ніж контролер або черговий. 
 
 

                                                           4 

   2.4. ОСОБЛИВОСТІ  ТЕМПЕРАМЕНТУ 

   Згідно  з визначенням темперамент –  це характеристика психічної діяльності людини: темп, ритм та інтенсивність  психічних процесів і станів. Значущими  для вироблення певного типу  реагування на хворобу параметрами темпераменту вважають також емоційність, витримування болю, як ознаку емоційності; обмеження рухів і нерухомість, які відображають параметр активності.  

   Біль  є результатом взаємовідносин «ноціцептивних»  і «антиноціцептивних» систем та інших механізмів мозку. Суб’єктивне відчуття болю суттєво впливає на ступінь зосередження уваги людини на  цьому відчутті і, як результат цього, на його перенесення.

   На  сьогоднішній день встановлено, що різні  люди мають різний поріг больової чутливості: одні люди з низьким порогом больової чутливості відчувають біль при  незначних пошкодженнях, а інші – з високим порогом больової чутливості, тільки при серйозному пошкодженні тканин. Дуже часто поріг больової чутливості  корелює з емоційністю. Більш  низькі больові пороги  відмічаються у холериків та меланхоліків, а більш високі – у сангвініків і флегматиків. Екстраверти сприймають усі рівні стимуляції, в тому числі больові, менш інтенсивно, ніж інтраверти (Айзенк).