Психологическая реабилитация больных и инвалидов

   Загальна  рухова активність або  імпульсивність обумовлена спадковими  психофізіологічними факторами і включає в себе режим  рухової активності, швидкість рухів та інші рухові характеристики  людини. Деякі дослідники погане перенесення стану вимушеного обмеження рухів відносять до екстраверсії або інтроверсії. У багатьох хворих вимушені обмеження рухомості або нерухомість внаслідок хвороби («прикутість» до ліжка, необхідність дотримування  постільного режиму) можуть служити психологічною фрустрацією для осіб, руховий режим яких спрямований на швидкі рухи та інтенсивні фізичні навантаження. 

2.5. ОСОБЛИВОСТІ  ХАРАКТЕРУ 

   Психологічна  реакція на хворобу  базується  на особливостях  характеру людини. В залежності від типу акцентуації  характеру відмічається той або  інший тип реагування на хворобу. На суб’єктивне відношення до хвороби впливає також і сімейне виховання, в тому числі й виховання стаавлення до хвороби, способів перенесення хвороб, визначення місця параметра здоров’я – хвороба в ієрархії цінностей дитини.

   Є дві протилежні сімейні традиції виховання суб’єктивного ставлення до хвороби: «стоїчна» та «іпохондрична». При «стоїчній» традиції дитина постійно заохочується за поведінку, що спрямована  на самостійне переборювання нездужання, поганого самопочуття. Дитину хвалять, коли вона не звертає уваги на біль і продовжує займатися тим, чим вона займалася до його виникнення. «Стоїчна» традиція основується на девізі «Не скигли». Протилежна цій сімейна

                                                               5

   традиція  спрямована на формування надцінного ставлення до здоров’я. Батьки заохочують до уважного  ставлення до стану свого здоров’я, старанні в оцінці хворобливих проявів, виявлення у себе перших ознак  захворювання. Дитину навчають при   мінімальних змінах самопочуття звертати особисту увагу і увагу оточуючих людей (спочатку батьки, а потім вихователі, вчителі, подружжя та інші люди) на хворобливі прояви. Основним девізом у таких випадках є: «Будь пильний, в іншому випадку захворієш і помреш».

   Сімейні традиції визначають своєрідне ранжування хвороб ступеням їх тяжкості. Наприклад, до найбільш тяжких захворювань можуть відносити не «об’єктивно» тяжкі, а ті, від яких частіше вмирали або якими часто хворіли члени сім’ї. Так, суб’єктивно найбільш значущою може стати гіпертонічна хвороба, а не злоякісна пухлина або психічне захворювання. Особливо це стосується сімей, в яких є особи з довготривалою та стійкою ремісією після лікування онкологічного захворювання або навіть видужання. В сім’ях з протилежною традицією, основаною на особистих спостереженнях, психологічно тяжкою є онкопатологія, а судинні захворювання відходять на другий план. 

2.6. ОСОБЛИВОСТІ  ОСОБИСТОСТІ 

   До  особистісних особливостей відносять: ціннісні орієнтації людини, її моральні критерії та ін. соціально обумовлені феномени. Серед особистісних особливостей, що впливають  на формування  суб’єктивного ставлення  до хвороби,  на першому місці стоять світогляд і філософська позиція з приводу сенсу життя і життя після смерті. Так, наприклад, психологічні реакції на захворювання  відрізняються у дуже віруючих людей і войовничого атеїста, Перші більш адекватно, психологічно комфортно ставляться до хвороб, які ведуть до смерті («бог дав, бог взяв»). Другі часто реагують досадою на хворобу, що з’явилась, тому що вона може призвести до втрати працездатності і навіть смерті. Такі люди починають відшукувати винуватців  захворювання, створюють навколо себе ворожу обстановку, а самі на все це реагують неадекватно.

   На  сьогоднішній день виділяють  декілька світоглядних установок у відношенні походження захворювань. Одна з груп:

   – хвороба як кара;

   – хвороба як випробування;

   – хвороба як навчання іншим;

   – хвороба як розплата  за гріхи  предків.

   Усі ці трактовки походження хвороб  тримаються на вірі в зв’язок  між  поведінкою людини, її моральності  та виникненням захворювання. При цьому підкреслюється пасивність  особи. Індивідуум не може протистояти хворобі за винятком можливості кардинально змінити свою поведінку і викупити вину та замолити гріхи.

   Другою  групою світоглядних установок є  уявлення про хвороби, які 

                                                               6

викликані спадковими причинами або навколишнім  середовищем:

   – хвороба  як неминучість;

   – хвороба як збіг обставин;

   – хвороба як особиста помилка.

   У рамках цього світогляду  всі  процеси (в тому числі й походження хвороб) розглядаються через призму  зовнішньої і внутрішньої заданості. Дуже багато людей упевнені, що «погана спадковість» є фатальним фактором в ґенезі захворювань. Все, що відбувається з людиною, представниками цієї групи трактується на основі спадково-конституціонального принципу причинності («І твій батько так кульгав», «Вся в матір – далекозора»).

   У цій групі є протилежна тенденція: повністю відкидати значення спадковості  і розглядати виникнення хвороби, наголошуючи  на зовнішні фактори та поведінку людини. Слід відзначити,  що обидві  представлені позиції відображають обивательську платформу і є дуже консервативними та стійкими. Позиція «Сам винний», як правило, пов’язана  з «локусом контролю» людини.

   Третя група світоглядних установок оцінки механізмів базується на  містичному підході до процесів етіопатогенезу:

– хвороба  внаслідок заздрощів;

– хвороба  внаслідок ревнощів.

   При  такому підході  причини хвороби  знаходять в упередженому  ставленні  близьких людей (сусідів, знайомих, родичів, товаришів по службі) до того, хто захворів. Виникнення захворювання розглядають як екстраполяцію «негативної енергії» людей, які заздрять або ревнують.

   Широко  поширеним є містичне тлумачення  походження хвороб, коли у багатьох пацієнтів відсутній науковий підхід до аналізу причин його захворювання. До особливостей  особистості, що впливає на  вибір типу психологічного реагування на захворювання, відносяться і навколомедичні забобони. Вони  дуже різноманітні і включають  містичне тлумачення  їх хвороби: «наврочили», «навели причину», «подіяв енергетичний вампір» і т. д. Містична  концепція хвороби стає переконанням, у зв’язку з чим пацієнт не може критично  оцінити свої висловлювання і вимагає від лікаря не лікування, а «зняття причини».

     До особливостей особистості входить  також антиципаційна спроможність – здатність передбачати  хід подій, поведінки оточуючих людей і особисті реакції при  змінах ситуації. До антиципаційної спроможності відносять також здатність побудови програми особистих дій, наприклад, у випадках прояви тяжкої хвороби, яка може суттєво змінити  звичайний життєвий стереотип – призвести до інвалідності або смерті. До антиципаційної програми включається готовність до будь-якого виходу хвороби: гіршого, небажаного або кращого, бажаного. Слід відзначити, що хворі, які володіють антиципаційною спроможністю, складають  декілька програм особистих дій, розподіляючи між ними  різні  можливості,  і готують себе до всякого виходу з хвороби. Їхні роздуми представляють собою роздуми: «Що я буду робити, якщо у мене виявлять рак?»; «Чим я буду займатись, якщо у мене виявлять захворювання, яке не дасть можливості

                                                             7

займатись моєю улюбленою роботою?» і т. д. У тих самих випадках, коли пацієнт  не виробляє антиципаційної програми на протилежний вихід хвороби, реальний факт хвороби може стати для нього серйозною психічною травмою і викликати неадекватний тип психологічного реагування на хворобу. Наприклад, хворий виробив позитивну антиципаційну програму, що у нього має місце виразкова хвороба шлунка, від якої він вилікується. Висловлювання лікарів, що у нього підозрюється пухлина шлунка і що йому потрібне оперативне  лікування, він проігнорував – «лікарі помиляються». В результаті неадекватного психологічного реагування на хворобу він відмовився від оперативного лікування. Хвороба прогресувала, з’явились метастази і хворий помер.

   Такі  особливості особистості, як рівень освіти і рівень її культури, також  впливають на оцінку  суб’єктивної тяжкості  хвороби. Особливо це стосується рівня медичної освіти і культури. Негативні в психологічному плані  є крайнощі: висока медична  освіта і культура та  низька медична освіта і культура.

   В якості прикладу можна навести «хвороби»  у студентів-медиків третього курсу, які починають вивчати клінічні дисципліни. Багато з них «знаходять» у себе симптоми і синдроми хвороб, які вони вивчають. Думка, що вони хворіють тяжкою хворобою, не залишає їх. Такі студенти-медики проходять обстеження у спеціалістів, поки не впевняться у відсутності у них тяжкої хвороби. Цей приклад, на наш погляд, є дуже яскравим тому, що показує, як високий рівень медичних знань призводить до неадекватного психологічного реагування на окремі симптоми хвороби (наприклад, кашель).    

   Слід  відзначити, що як низька медична  культура, так і висока медична  культура з однаковою вірогідністю можуть викликати тяжку психологічну реакцію на хворобу. Проте механізми таких психологічних реакцій будуть різні: в одному випадку це буде пов’язано з недостатністю , а в іншому – з надлишком  інформації про хвороби, їх тяжкість, перебіг і виходи.   

3. ТИПИ ПСИХОЛОГІЧНОГО  РЕАГУВАННЯ НА ХВОРОБУ 

     На основі оцінки впливу трьох  факторів (природи самого соматичного  захворювання, типу особистості, в якому найбільш важливу складову частину визначає тип акцентуації характеру, і ставлення до даного захворювання в референтній для хворого групі) А. Є. Личко і Н. Я. Іванов розробили типологію психологічного реагування на хворобу. Типи об’єднані по блоках.

   Перший  блок типології включає типи ставлення до хвороби, при яких  соціальна адаптація суттєво не порушується. Це гармонічний, ергопатичний та анозогнозичний типи.

   У другий і третій блоки входять  типи реагування на  хворобу, які  через захворювання характеризуються  наявністю психічної дезадаптації.

   Другий  блок типології реагування на хворобу включає типи реагування переважно з інтрапсихічною спрямованістю: тривожний, іпохондричний, неврастенічний, меланхолічний і апатичний. Особливістю даної групи є те, що емоційно-афективна сфера відношень у хворих з цими типами реагування

                                                                8

   клінічно  проявляється в дезадаптивній поведінці: реакції за типом дратівливої  слабості, тривожності,  пригніченого стану, «поринання» в хворобу, відмови від боротьби – «капітуляція» перед хворобою і т. д.

   Третій  блок  включає типи реагування з інтерпсихічною спрямованістю. В цей блок входять типи з таким сенсибілізованим  ставленням до хвороби, яке в найбільшому ступені залежить від преморбідних особливостей особистості: сенситивний, егоцентричний,  паранояльний і дисфоричний. Хворі з цими типами ставлення до хвороби при різних емоційно-афективних реакціях характеризуються дезадаптивною поведінкою, яка призводить до порушення їх соціального функціонування.

   Слід  відзначити, що  ставлення до хвороби  охоплює всі характеристики, які  притаманні психологічним ставленням, і включає в себе когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. Когнітивний компонент містить знання про хворобу, її усвідомлення, розуміння її ролі і впливу на життєве функціонування  хворого, передбачуваний прогноз. Емоційний компонент – це відчування і переживання хвороби і всієї ситуації, що з нею пов’язана. Поведінковий компонент – це пов’язані з хворобою реакції, які сприяють адаптації або дезадаптації до неї і вироблення певної стратегії поведінки в життєвих ситуаціях  у зв’язку з хворобою (прийняття або неприйняття ролі хворого, активна боротьба з хворобою, ігнорування, песимістична установка і т. д.). 

   Типи  психологічного реагування на захворювання за А. Є. Личко (цитуємо за В. Д. Менделєвичем «Клінічна і медична психологія». – М.: Мед-Пресс-інформ, 2002. – С. 232–237).

   «Гармонійний. Твереза оцінка свого стану без схильності перебільшення його тяжкості й без підґрунтя бачити все в похмурому вигляді, але без  недооцінки тяжкості хвороби. Прагнення  у всьому активно сприяти успіху лікування. Небажання обтяжувати  інших тягарем догляду за собою. У випадках неспрятливого  прогнозу в плані інвалідизації – переведення інтересів на ті області життя, які залишаються доступними хворому. За несприятливого прогнозу – зосередження уваги, турботи, інтересів на долі близьких, своєї справи.