Психологическая реабилитация больных и инвалидов

   При  гармонічному типі психічного реагування важливим є реалізм в  сприйнятті симптомів і розумінні тяжкості захворювання. При  цьому пацієнт повинен спиратися в своїх реакціях на відомі науці (медицині) факти про можливості вилікування від конкретної хвороби, про походження симптомів та ін. Активності людини протистоїть при  дисгармонічних типах психічного реагування пасивність, при  якій пацієнт ніби-то «вручає себе медичному працівнику», не докладаючи особистих зусиль для оздоровлення. Хворий при  пасивному ставленні розцінює свій організм як апарат, машину, технічний механізм, річ, яку  він здає в ремонт і пасивно чекає повернення її «як новенької». Безумовно, значимим є й небажання хворого обтяжувати інших тягарем догляду за собою, що витікає з принципових положень гармонічного характеру і особистості. Гармонічний пацієнт розуміє, що з появою у нього хвороби близькі йому люди  придбали новий додатковий клопіт. Він, як

                                                              9

   гармонічна  людина не має права вимагати від  них такої  турботи. Хворий може лише чекати на турботу й приймати її в тому об’ємі, який вони можуть йому надати.

   Тривожний.  Безперебійне занепокоєння і підозрілість відносно несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть небезпечного лікування. Пошук нових способів лікування, потреба додаткової інформації про хворобу, можливі ускладнення, методи терапії, безперервний пошук «авторитетів». На відміну від іпохондрії більше цікавлять  об’єктивні дані про хворобу (пошуки аналізів, висновків спеціалістів), ніж особистісні відчуття. В зв’язку з цим віддають перевагу слухати висловлювання інших, ніж без кінця пред’являти свої скарги. Настрій передусім тривожний, пригнічений – внаслідок такої тривоги.

   Тривожний тип психічного реагування на хворобу  є одним із типових.  Він базується  на змінах буденного перебігу життя, які з’являються внаслідок захворювання. Тривога проектується на майбутнє і викликана часто страхами, що хвороба надовго і суттєво змінить звичний  стереотип життя. Проявом тривоги може бути підвищений інтерес пацієнта до медичної літератури, прискіпливість до медичного  персоналу, націленість  на переперевірку отримуваних від лікарів відомостей про його хворобу.

   Іпохондричний. Зосередження на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях. Прагнення постійно розповідати про них оточуючим людям. На їх основі перебільшення дійсних і вишукування  неіснуючих хвороб і страждань. Перебільшення побічної дії ліків. Поєднання бажання лікуватись з невірою в успіх, вимагання ретельного  обстеження і страх шкоди й болючості процедур.

   Пацієнт з іпохондричним типом реагування схильний до егоцентризму. Він не може стримуватися при бесіді з будь-якою людиною й звертає увагу співбесідника  не незвичність і тяжкість  хворобливих  ознак. Іпохондрик відчуває полегшення, якщо співбесідник ставиться до нього доброзичливо й співчутливо. Крім цього, при такому типі реагування з’являється схильність  до деталізації свого самопочуття при  описуванні його лікарям та іншим слухачам. Мотивом подібного викладення особистісних скарг є страх випустити що-небудь важливе, суттєве для розуміння спеціалістом його стану і правильної діагностики. Негативну реакцію іпохондрика викликає недовіра до його скарг з боку оточуючих людей, їх докори  в симуляції і перебільшенні тяжкості розладів з метою мати з цього вигоду.

   Меланхолічний. Пригніченість хворобою, зневіра у видужання, в можливе покращання, в ефект лікування. Активні депресивні вислови дуже близькі до суїцидальних думок. Зневіра в успіху лікування навіть за  сприятливих об’єктивних даних.

   Меланхолічний, або депресивний тип реагування на хворобу часто обумовлений  тим, що у пацієнта має місце негативна  інформація про вилікування від  недуги. Часто він зустрічається  у медичних працівників у силу їх різноманітних знань, отриманих у процесі навчання  і практики. Націленість на

                                                               10

   гірший  вихід, нездатність бачити й використовувати  механізми саногенезу призводять до песимістичної оцінки майбутнього, зневіри в можливість вилікування і суїцидальних намірів.

   Апатичний. Повна байдужість до своєї долі, до виходу з хвороби, до результатів лікування. Пасивне підкорення процедурам і лікуванню при настирливому спонуканню зі сторони. Втрата інтересу до всього, що раніше хвилювало.

   Апатичний тип психічного реагування правильніше  називати гіпопатичним, тому що справжньої повної байдужості у хворого не помічається. Як правило, байдужість  обумовлена депресією і фіксацією на особистому стані. У пацієнта зникає інтерес  і активність відносно всіх сторін життя за винятком здоров’я. Повністю апатичний, тобто з втратою інтересу до всього, зустрічається дуже рідко.

   Неврастенічний. Поведінка за типом «дратівливої слабкості». Спалахи роздратування, особливо при болю, неприємних відчуттях, невдачах лікування, несприятливих даних обстеження. Роздратування часто виливається на першого, хто стрінеться, і завершується часто покаянням і сльозами. Нетерпимість до  больових відчуттів. Нездатність чекати полегшення. В майбутньому – покаяння за турбування і невитриманість.

   Неврастенічний (правильніше – астенічний) тип  реагування є найбільш поширеною  і неспецифічною відповіддю організму  й особистості на захворювання. Його основою є роздратування, яке  охоплює як фізичні явища (яскраве  світло, сильні звуки, різкі запахи), так і ставлення оточуючих людей. Пацієнт стає дратівливим, вимогливим. Він шукає ласки, співчуття, заспокоювання. Схильний до спалахів гніву, якщо його очікування відносно поведінки оточуючих людей не виправдовується («Ви спеціально галасуєте, хочете мене в домовину звести», «Вам байдужа доля матері»).

   Обсесивно-фобічний.  Тривожна підозрілість передусім торкається побоювань не реальних, а малоймовірних ускладнень хвороби, невдач лікування, а також можливих (але малообґрунтованих) невдач у житті, роботі, сімейній ситуації в зв’язку з хворобою. Уявлювані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети та ритуали.

   При обсесивно-фобічному реагуванні на хворобу домінуючими  є нав’язливі думки, побоювання і, особливо, ритуали. Пацієнт робиться забобонним. Він надає особливого значення дрібницям, що перетворюються для нього в своєрідні символи (наприклад, розцінює шанси свого вилікування в залежності від того, в якому порядку ввійдуть до його палати лікар і медична сестра; від того, тролейбус якого маршруту підійде до зупинки раніше). Невротичні ритуали пов’язані з підвищеною тривожністю пацієнта і спрямовані на захист від них.

   Сенситивний. Надзвичайна заклопотаність можливим  несприятливим враженням, яке можуть здійснити на оточуючих людей відомості про свою хворобу. Побоювання, що оточуючі  стануть уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитися, розпускати плітки або негативні відомості про причину й природу хвороби. Страх стати тягарем для близьких через хворобу й

                                                              11

   недоброзичливе  ставлення з їх сторони  в зв’язку з цим.

   Основою сенситивного ставлення до хвороби  є рефлексивний стиль мислення, орієнтація на погляди й оцінку оточуючих  людей. У зв’язку з цим суттєвими стають не особисті хворобливі або неприємні відчуття внаслідок хвороби, а  реакція на інформацію про хворобу зі сторони референтної групи. Такі пацієнти схильні до вибачаючого стилю поведінки. Вони часто на шкоду особистому здоров’ю соромляться звертатися до лікаря або медичної сестри («Для чого їх відволікати дрібницями?») навіть у випадках загрозливого для життя стану. Відмічається несміливість, сором’язлиливість, підвищена скромність таких пацієнтів.

   Егоцентричний. «Занурення у хворобу», виставляння напоказ близьким  і оточуючим своїх страждань і переживань з метою повністю оволодіти їх увагою. Вимагання  виключної турботи – всі повинні забути й  залишити все і турбуватися тільки про хворого. Розмови навколишніх людей швидко переводяться «на себе». В інших людях, також вимагаючи уваги й турботи, бачать  тільки «конкурентів» і ставляться до них неприязно. Постійно бажають показати свій особливий стан, свою винятковість стосовно хвороби.

   Егоцентричний тип реагування інколи називають  істеричним, бо основним мотивом поведінки людини стає притягнення до своєї персони уваги оточуючих. «Поринання у хворобу» часто використовується ними для докору і шантажу оточуючих людей. Скарги описуються хворими дуже яскраво й супроводжуються манерною жестикуляцією  та вираженою мімікою. Емоції пацієнта мають гротескний характер.

   Ейфорійний. Необґрунтовано підвищений настрій, часто награний. Зневага, легковажне  ставлення до хвороби і лікування. Надія на те, що «само собою все минеться». Бажання отримати  від життя все, не дивлячись на хворобу. Легкість порушення режиму, хоч  ці порушення можуть несприятливо відбитись на перебігу хвороби.

   Ейфорійний  тип відображає безпечність  людини  у ставленны до особистого здоров’я. Вона стає  награно веселою, балакучою, метушливою. Подібне реагування може мати  захисний характер або відображати  характерологічні особливості.

   Анозогнозичний. Активне відкидання думок про хворобу, про можливі її наслідки. Невизнання себе хворим. Відкидання очевидного в проявах хвороби, приписування   його  випадковим  обставинам або іншим  несерйозним  захворюванням. Відмова від обстеження і лікування. Бажання «обійтись своїми засобами».

   Невизнання  себе хворим і відкидання наявності  у себе хвороби (анозогнозія) зустрічається  дуже часто. Це може відображати  внутрішнє несприйняття статусу хворого, небажання рахуватись з реальним станом речей. З іншої сторони, така поведінка може відображати хибну думку  людини з приводу   значимості ознак хвороби. Активне невизнання себе хворим зустрічається, наприклад, при алкоголізмі, тому що сприяє ухилянню від лікування.

   Ергопатичний. «Вихід від хвороби в роботу». Навіть при вираженій тяжкості

                                                              12

хвороби і стражданнях намагаються будь що продовжувати роботу. Трудяться з завзяттям, із ще більшою старанністю, ніж до хвороби, праці віддають  весь час, намагаються лікуватися й проводити обстеження так, щоб це залишало можливість продовжувати роботу.

   Деякі пацієнти розцінюють  будь-яке нездужання через призму виклику своєму «Я». Тому вони намагаються не піддаватися хворобі, активно переборювати себе, долати нездужання і біль. Їх позиція зводиться до того, що немає такої хвороби, яку б неможливо  було подолати своїми силами. При  цьому часто такі пацієнти є принциповими противниками ліків («Я за все своє життя жодного разу анальгетиків не приймав», – з гордістю кажуть вони).

   Паранояльний. Впевненість у тому, що хвороба є результатом якогось злого наміру. Крайня підозрілість до ліків і процедур. Бажання приписувати можливі ускладнення лікування або побічну дію ліків халатності або злому наміру лікарів і персоналу. В зв’язку з цим вони звинувачують лікарів і медичний персонал і вимагають їх покарання.  

   Паранояльний  тип реагування відбиває світоглядну  позицію хворого, який бачить таємний смисл  його хвороби  й причини  її виникнення. Він виникає переважно на основі особистісних особливостей пацієнта». 
 

4. КОРЕКЦІЯ  ПСИХОЛОГІЧНИХ РОЗЛАДІВ 

   Р. М. Войтенко (2002) розділяє психологічну реабілітацію на наступні розділи:

   – корекція оптимального психологічного контакту, тому що в процесі реабілітації може виникати необхідність уточнення або зміни стосунків у системі «лікар-хворий» для досягнення конкретної реабілітаційної мети.   Б. Д.  Карвасарський (2002) вказує, що ці питання належать до психологічного консультування, під яким розуміється процес, що спрямований на допомогу людині у пошуку шляхів вирішення виникаючих у неї проблем і труднощів психологічного характеру. Виділяють три основних підходи до психологічного консультування: а) проблемно-орієнтоване консультування, що фокусується на  аналізі суті й зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів  її вирішення; б) особистісно-орієнтоване консультування, що спрямоване на аналіз індивідуальних, особистісних причин  виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів попередження їх у майбутньому; в) консультування, що орієнтоване на  виявлення ресурсів для вирішення проблеми;

-корекція профорієнтації, якої потребують реабілітанти у випадках необхідності  переорієнтування на нові форми навчання або іншу професію, місце та вид роботи і т. д.  При цьому враховуються наступні фактори: можливі напрями подальшої професійної діяльності неповнофункціональної особи, стан здоров’я, рівень загальної і професійної освіти, кваліфікація, професійний маршрут, сімейний і матеріальний стан, стан та динаміка ринку праці, нешкідливість і безпечність нової професії, здатність у повному обсязі