Причини існування нестатутних відносин і робота офіцера по їх подоланню

    Іншою важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, які формуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тією ланкою, яка зв'язує їх в єдиний соціальний організм. Колектив характеризується також здоровим соціально психологічним кліматом, дисципліною і моральним станом.

    Чіткість  організації військового колективу  посилюється тим, що керівництво  кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ керованою і злагодженою системою.

    Саме  чітка характеристика військового  колективу дає змогу об’єктивно оцінити його можливості по досягненню мети та завдань. Для надання характеристики слід більш детально розібратися  у внутрішніх процесах в колективі, у відносинах між його членами, а також у явищах які проявляє колектив у своїй діяльності.

    Взаємовідносини між індивідуумами у військовому  колективі є дуже різноманітними, так само, як і детермінанти цих  відносин. Кожен військовослужбовець  є індивідуальністю, тобто таким, якому притаманний свій, неповторний набір особливостей психологічного і непсихологічного характеру, які і впливають на його взаємовідносини з іншими. Набір таких особливостей у всьому колективі називається композицією, тобто індивідуальним складом колективу. 

    РОЗДІЛ ІІ

    МІЖОСОБИСТІСНІ  ВІДНОСИНИ У КОЛЕКТИВІ  І ДІАГНОСТИКА  НЕСТАТУТНОЇ ПОВЕДІНКИ  ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ 
 

    Метою діагностики нестатутної поведінки є профілактика, обмеження, попередження моральних і фізичних образів особистості військовослужбовця, у сфері створення здорової моральної атмосфери в військових колективах.

    Індивідуальність  воїна, її природничо-наукові основи, соціальна природа і прояви у повсякденні − предмет особливого інтересу для кожного командира. Соціальні риси людини виявляють її особистість, яка пов'язує воєдино різні психічні процеси індивіда і каже про її поведінку, необхідну послідовність і стійкість.

    Поведінка людини до найпростішого, найближчого вчинку народжується з потреб. Віддзеркалення мозком будь-якої актуальної потреби і ймовірності її задоволення є емоцією. Низька ймовірність реалізації потреби веде до виникнення негативних емоцій. Зростання ймовірності проти раніше наявних прогнозом задоволення породжує позитивні емоції.

    Отже, потреби представляють основну рушійну силу людської поведінки. Для командира це положення означає: аналіз індивідуальності підлеглого починається зі з'ясування його соціальних потреб. У цьому особливу перевагу варто віддавати потребам самоствердження особистості, тому що є основою, навколо якої будується людська поведінка.

    Оскільки  емоції мають певний потенціал впливу на конкретний вибір в ієрархії потреб, то відкривається можливість цілеспрямованого впливу на сферу потреб, насамперед ті, які мають найбільшу цінність, як формування особистості воїна, так і розвитку, згуртування колективу. Але потрібно пам'ятати, потреби не можна ні знищити, ні насадити.

    Щойно офіцер стає на чолі військового підрозділу виникає надзвичайно складне питання: як різних, минулих свою життєву школу людей, які мають неоднакову підготовку, різні характером, темпераментом, фізичним розвитком, об’єднати в боєздатний колектив. Це завдання із багатьма невідомими. Один із них – профілактика, попередження нестатутної поведінки [6].

    Діагностика у разі сприймається, як здатність командира розпізнавати передумови нестатутних взаємовідносин, виявляти причини їх виникнення та живучості, прогнозувати тенденції у поведінці військовослужбовців, запобігати фізичним образам, глумлінням і знущанням. Офіцер, діагностуючи взаємовідносини, спирається на глибокі знання індивідуальних особливостей підлеглих, використовує рекомендації педагогіки, психології, враховує свій службовий досвід, практику командирів, начальників, соціологів, психологів, юристів.

    Під час вивчення індивідуальних особливостей молодиків важливо виявити їх соціальні потреби. Кожен військовослужбовець прагне свого визнання як особистості, потребує певного статусу в офіційній структурі підрозділу й у неофіційних мікроформуваннях. Такі потреби життєво важливі для кожного воїна, а тим паче молодого.

    Фундаментальна  обізнаність про молодих воїнів свідчить, що з першого дня служби важливо знати, яким масштабом вони «вимірються» у колективі.

    Перше спілкування з молодим воїном запам`ятовується йому назавжди. Військовослужбовцю важливо пам'ятати, що він блискавично аналізує інформацію командира під час розмови з погляду на відчуття власної гідності − пригнічується воно чи підтримується. З якого із цих каналів піде інформація, залежить у майбутньому поведінка військовослужбовця, обмеження почуття гідності підштовхне воїна до пошуку захисника. Найчастіше таким тимчасовим заспокоювачем є старослужащий. Він, посилаючись на можливий свій гіркий досвід, радить не звертатися у скрутну хвилину за допомогою до офіцера, а шукати захист у найбільш «авторитетних дідів».

    У інтересах діагностики поведінки  військовослужбовців застосовуються методи: спостереження, розмови, аналізу  документів, соціологічного опитування, соціометрія та ін.

    Спостереження – цілеспрямоване сприйняття поведінкових характеристик військовослужбовця, обумовлене завданням виявлення схильності до нестатутних взаємовідносин.

    Цей метод передбачає реєстрацію, фіксацію особливостей поведінки військовослужбовця під час спілкування, ділової взаємодії з товаришами під час занять з гуманітарної підготовки, особливо у нестандартних ситуаціях, неофіційній обстановці. Керуватися під час спостереження необхідно такими критеріями: характер взаємодії, рівень порозуміння, наявність схвалень і певних закидів, готовність до взаємодопомоги чи недоброзичливість. Він повинен бути планомірним, систематичним і цілеспрямованим. Таке спостереження дає можливість простежити і зафіксувати зміни, динаміку розвитку поведінкових характеристик, допомагає вивчити приховані здавалося б процеси через прямий контакт з воїном у різних службових і позаслужбових ситуаціях.

    У інтересах діагностики нестатутної поведінки командир підрозділу встановлює програму спостереження. Вона містить: добір, розстановку, інструктування офіцерів, молодших комндирів, активізацію впливів (індивідуальних і громадських організацій) на військовослужбовця, схильного до порушення правил поведінки [1].

    Велику роль у виявленні деформацій у відносинах воїнів  може грати розмова. Першу розмову з солдатом командир повинен провести якомога швидше, у день прибуття воїна до підрозділу. З метою вивчення особистості прибулого, така розмова дасть найкращий результат. Результат розмови записується в робочу зошит, тому надалі при систематичному проведенні результати порівнюються, робляться висновки, а можливо, й прогнози.

    Проте можливості розмови обмежені. Побоювання «викриття» діалогу , що відбувся з офіцером, спонукає деяких солдатів до приховування негативних явищ і фактів. Із іншого боку, побоюючись отримати ярлик «інформатора», «донощика» можливісь бути знехтуваним групою , людина, зазвичай, поводиться у розмові нещиро.

    Аналіз  документів дозволяє з урахуванням  зафіксованої інформації зробити припущення щодо схильності деяких військовослужбовців  до відхилень у поведінці спілкування з товаришами. Поруч із методами спостереження, бесіди й іншими методами виявлення схильності до нестатутних дій він надає позитивні результати [9].

    До  інформативних документів відносяться:

• автобіографія;
• характеристика військового комісаріату;
• висновок медичного закладу;
• психолого-педагогічний щоденник командира підрозділу, у якому солдат раніше проходив службу;
• листи нарядів;
• сержантські книжки;
• журнал бойової підготовки;
• службова картка;
• звіти по дисциплінарній практиці та ін.

    Одержати  необхідну інформацію коротким і ефективнішим способом дозволяє опитування військовослужбовців. Це одн із важливих методів діагностики поведінки військовослужбовців. Його, зазвичай, проводять штатні психологи, соціологи, юристи, але це у змозі будь-якого ініціативного командира.

    Мета опитування – виявити у колективі, особливо у період прибуття молодого поповнення, основну спрямованість відносин старослужащих до прибулих воїнів, їх наміри у навчанні й надання допомоги становлення новачків. Крім цього важливо знати настрій наймолодших солдатів, їх інтерес до служби. За підсумками інформації, отриманої в процесі опитування і за допомогою інших методів діагностики, виробляється план роботи щодо запобігання нестатутних взаємовідносин.

    Значні  можливості проти інших методів діагностики має соціометрія – сукупність прийомів і коштів, що використовуються при вивченні групової динаміки (авторитетність, лідерство, згуртованість тощо). Для виявлення у колективі нестатутних відносин методом соціометрії необхідно вибрати соціометричний критерій, виготовити соціометричні картки за кількістю членів групи і список групи.

    Порядок проведення дослідження: кожному члену групи видається соціометрична картка й за необхідності список особового складу підрозділу. Із обстежуваними проводиться інструктаж про порядок праці та правилах заповнення соціометричної картки. Після закінчення досліджень списки і картки збираються, отриманий матеріал узагальнюється, будуються соціоматриці і соціограми.

    Аналізуючи  соціограми, роблять висновок про наявність мікрогруп, дружніх зв'язків і антипатій між солдатами.

    Рання діагностика конфліктів у відносинах між військовослужбовцями досить складна  справа. Але вона перспективна за умови налагодженої організації управління процесами, що відбуваються в військовому колективі.

    Призупинити конфлікт у зародку – це  означає психолого-педагогічними, адміністративними заходами зняти або зменшити негативні емоції, дратівливість у протипоставлених сторін.  Значною мірою цьому сприяє ефективне і більш справедливе стимулювання праці військовослужбовців останнього (передостаннього) періоду служби, чуйне і уважне ставлення до молодого поповнення частини [7].

    Таким чином, міжособистісні взаємовідносини – це сукупність об`ктивних зв`язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи.

    Характерною ознакою міжособистісних стосунків  є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії у військовому колективі, носять неформальний характер і містять емоційну забарвленість та загальну оцінку партнерів по спілкуванню.

    Діагностика сприймається, як здатність командира розпізнавати передумови нестатутних взаємовідносин, виявляти причини їх виникнення та живучості, прогнозувати тенденції у поведінці військовослужбовців, запобігати фізичним образам, глумлінням і знущанням. Офіцер, діагностуючи взаємовідносини, спирається на глибокі знання індивідуальних особливостей підлеглих, використовує рекомендації педагогіки, психології, враховує свій службовий досвід, практику командирів, начальників, соціологів, психологів, юристів.

    РОЗДІЛ ІІІ

    ПРОФІЛАКТИКА  – ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕСТАТУТНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН 

    У Збройних Силах України користуються розробленою раніше методикою поетапної профілактики нестатутних взаємовідносин. Реалізація її вимог здійснюється шляхом послідовного вирішення конкретних завдань в різних етапах роботи з особовим складом. Безумовно, успіх цього досягнення  залежить від своєчасності його проведення. У людини фізичну недугу, моральну недугу легше попередити чи вилікувати на початковому етапі ніж боротися із захворюванням, яке дало безліч ускладнень.