Причини існування нестатутних відносин і робота офіцера по їх подоланню

МІНІСТЕРСТВО  ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ  ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ  ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ  «КПІ» 

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних  дисциплін) 

    РЕФЕРАТ

    З навчальної дисципліни «ПСИХОЛОГІЯ (у тому числі конфліктологія)» 

    Тема: «Причини існування нестатутних відносин і робота офіцера по їх подоланню» 
 
 

    Виконав: курсант 181 навчальної групи

    солд.                            Р.В. МАРТИНЮК

Перевірив: викладач кафедри №43

    працівник ЗСУ          Л.В. ЛІТЦЕНБЕРГ 
 
 
 
 

    КИЇВ  – 2010 
ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСКОВОГО КОЛЕКТИВУ.…..5

РОЗДІЛ ІІ. МІЖОСББИСТНІ ВІДНОСИНИ У КОЛЕКТИВІ І ДІАГНОСТИКА НЕСТАТУТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ………....………….10

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОФІЛАКТИКА − ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕСТАТУТНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН………………………………………........15

ВИСНОВКИ…..…….………………………………………….……….…………….21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..23

 

     ВСТУП

    Актуальність  роботи є безспірною, оскільки в нашій країні й у Збройних Силах нині існує безліч проблем. Деякі з армійських проблем можливо розв’язати на державному рівні, інші на рівні Міністерства Оборони, треті можливо вирішити силами командирів й особового складу. Проблема нестатутних взаємовідносин належить до того типу, які мають вирішуватися на всіх вищезгаданих рівнях.

    Падіння моральних підвалин останнім часом посилене політичною і, власне, економічною кризою, вилилося зростанням злочинності, затопило хвилею аморальності, бездуховності і нігілізму. Особливо ранима в цих умовах молодь. Ця хвороба, яка вбила все наше суспільство знайшла собі місце і у армії, в екстримальних умовах військової служби, конкретизувалася у нестатутних взаємовідносинах між військовослужбовцями. Сюди можна віднести непокору, зловживання владою, образу, насильство, «дідівщину», обмеження прав і гідності окремих національностей та негативні явища у відносинах військових колективів.

    Чи  можна запобігти їм? Якщо ні, так хоча б звести до мінімуму? Чи може створити кожен командир у солдатській казармі нормальні людські стосунки? На ці та деякі інші питання ми спробували відповісти згідно з досвідом своєї служби, виходячи із спостережень і висновків, зроблених після вивчення численної літератури по даному питанню.

    Рішення проблеми, на наш погляд, можна умовно розділити на два напрями. По-перше: вивчення особистості воїна та міжособистісних взаємин у військовому колективі, діагностика нестатутної поведінки військовослужбовців. По-друге: робота по проведенню профілактики та попередженню нестатутних взаємовідносин, реагування на випадки їх прояву й усунення наслідків.

    Метою даної роботи є аналіз причин існування нестатутних відносин і роботи офіцера по їх подоланню.

    Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

• показати загальну характеристику військового колективу;
• дослідити міжособистісні відносини у колективі і продіагностувати нестатутну поведінку військовослужбовців;
• розглянути профілактику, як основний засіб попередження нестатутних взаємовідносин.

    Об`єкт дослідження – відносини та правила поведінки між військовослужбовцями в Збройних Силах.

    Предмет дослідження – нестатутні відносини в Збройних Силах України.

 

    РОЗДІЛ І

    ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО  КОЛЕКТИВУ 
 

    Військовому колективу Збройних Сил України притаманні всі риси будь-якого іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб'єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України.

    Військовий  колектив об'єднує людей не тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв'язаної з постійним подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї.

    Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдосконалення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

    Важливою  особливістю військового колективу  є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна  структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

    Чіткість  організації військового колективу  посилюється тим, що керівництво  кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою [5].

    Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.

    Велику  роль в організації життя армії  та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери-вихователі згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України.

    Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов'язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навичками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і "не приймають" в колективі.

    До  особливостей військового колективу  можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування особистості в одному і тому ж колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут, і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив'язаності військовослужбовців один до одного.

    Як  і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм складом. Він об'єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо.

    Формування цілісності  психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв'язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д. [11].

    У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як службову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Службові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особового складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних документах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові, взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована.  Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у процесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних проявів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж «дідівщина».

    До  важливих рис військового колективу  відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв'язує ціляй ряд практичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спрямованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об'єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв'язуються колективом.

    Військовий  колектив, у якому здійснюється життєво  значуща, необхідна і дуже важлива  суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні погляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки.

    Сила  впливу колективу на особистість  багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в необхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису.

    Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її досягнення.

    Однією  з важливих рис колективу, як бойової  одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Виховна цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог в колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв'язувати певне коло задач, особливо виховних. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колективу дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв'язувати йому самому питання дозвілля, побуту, спорту, інші [2].

    Таким чином, військовий колектив є особливим  видом колективу, організованою групою озброєних людей, які об’єднані лише одним спільним обов’язком – збройним захистом держави, обтяжених при цьому певними умовами військової служби, як то постійністю та незмінністю колективу, унеможливленням приватного життя, особливим режимом дня та несення служби, фізичними навантаженнями та ін.

    Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.