Антична психологія та основні філософські ідеї античного періоду

37

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………….  3

Розділ 1. Зародження античної психології…….………………………...…  6

1.1 Причини зародження раціональних наукових ідей про психіку в період античності……………………………………………………………………….  6

1.2 Особливості філософського світогляду і причини виникнення наукових ідей про психіку в період античності ………………………………………    10

Висновки з першого  розділу…………….……………………………………12

Розділ 2. Розвиток античної психології.………………… ………………… 13

2.1 Анімізм та гілозоїзм…………………………………..……………………..13

2.2 "Протофілософскій" етап розвитку античної психології…………..….. .. 15

2.3 Антична натурфілософська психологічна думка………………………….18

2.4 Вчення Сократа ……………………………………………………………  22

2.5 Вчення Платона ……………………………………………………………  24

2.6 Моністичне вчення про душу Аристотеля ………………………………   27

2.7 Елліністична психологічна думка…………………………………………  29

Висновки до другого розділу ..………………………………………………..33

Загальні висновки ………………………………….………………………….36

Список використаних джерел ……………………………............................  37

Вступ

      З найдавніших часів відбувалося взаємодія культур: ідеї та духовні цінності, що склалися в надрах однієї культури, вплинули на інші. Тому особливості давньогрецької цивілізації не повинні розглядатися ізольовано від досягнень Сходу.

       Це відноситься і до античної філософії, охопивши ший всю сукупність наукових поглядів. Зародження її було обумовлено докорінними змінами в матеріальному житті людей, своєрідною "промисловою революцією", пов'язаної з переходом від бронзи до заліза у сфері виробництва.

Широке застосування у виробництві отримує рабська праця. Відбувається інтенсивне зростання торговельно-ремісничих елементів, виникають поліси (міста-держави), ремесло відокремлюється від сільського господарства. Широко розгорнулася класова боротьба між старою аристократією і новими соціальними групами призвела до встановлення нового типу рабовласницького суспільства - рабовласницької демократії.

        Радикальні суспільні зміни, розвиток товарно-грошових відносин, швидке розширення економічних зв'язків, встановлення морської гегемонії - все це створювало глибокі перетворення в життя і свідомості древніх греків, від яких нові обставини вимагали підприємливості, енергії, ініціативи. Розхитуються колишні вірування і легенди, швидкими темпами йде акумуляція позитивного знання - математичного, астрономічного, географічного, медичного. Зміцнюються критичний склад розуму, прагнення до самостійного логічного обґрунтування думок. Думка індивіда спрямовується до високих узагальнень, що охоплює світобудову в єдиному образі. З'являються перші філософські системи, автори яких беруть за першооснову світу, котрі народжують все невичерпне багатство явищ, той чи інший вид матерії: воду (Фалес), невизначений нескінченне речовина "алейрон" (Анаксимандр), повітря (Анаксимен), вогонь (Геракліт).

Виникає не тільки нова картина світу, але і нова картина людини. Індивід виводилася з-під влади міфологічних істот, що мешкають на Олімпі. Перед ним відкривалася перспектива осягнення законів буття за допомогою спостереження і логічної роботи розуму. Приймаючи рішення, індивід вже не міг покладатися на надприродні сили. Йому залишалося керуватися власним планом, цінність якого визначалася ступенем близькості до світопорядку.

Гераклітові ідеї про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальному характері (течії, зміну) психічних станів в єдності з допсіхічними, про різні, що переходять один в іншій рівнях душевного життя (зачатки генетичного підходу), про підпорядкованість всіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу назавжди вплелися в тканину науково-психологічного знання.

Актуальність.  У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є такі: предмет і принципи історико-психологічного дос­лідження та його логіка; зв'язок психології античності із все­світньою історією психології; проблеми періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань та ін.

         Діалектика соціальних перетворень у нашій країні передбачає зростання ролі людини в суспільстві, її ділової, комунікативної, підприємницької, організаторської активності, її професійних якостей і психологічних властивостей, уміння взаємодіяти з різними людьми та в різних соціальних спільнотах. Йдеться про переорієнтацію мислення особистості, формування за нових умов навичок взаємодії індивіда із соціумом, що постійно змінюється, про особливості регуляції поведінки людей у соціальних групах, механізмів взаємовпливу, взаємостосунків, самовдосконалення та самоактуалізацію особистості, запобігання невдачам, стресам, хвилюванню за екстремальних умов, розв'язання конфліктів тощо.

            Сучасна епоха визначає також перехід на всіх рівнях взаємодії (міжнаціональних, міждержавних, міжособистісних) від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання. Отже, актуальність соціально-психологічних досліджень як теоретичного, так і прикладного характеру очевидна, адже вищеназвані проблеми сьогодення за своєю суттю саме соціально-психологічні.

Ціль нашої роботи - проаналізувати історію розвитку психології від античності до сучасності та її виокремлення в окрему науку.

Для вирішення основної цілі ми ставимо наступні завдання:

- визначити  історичні етапи розвитку психологічної  науки,

- розглянути основні психологічні напрями, школи та концепції античності,

- проаналізувати методологічні принципи вивчення історії психології.

Об’єкт дослідження: розвиток психологічного знання як результату творчої пізнавальної діяльності людини в його цілісності та у його реальній діалектиці у античний період.

         Предметом дослідження є спроби осмислити процес розвитку психологічного пізнання в період античності, описати його зміст і структуру (сукупність поглядів, ідей, підходів, напрямків і плинів, категорій і понять), його інституціональні й персональні-особистісні аспекти, а також закономірності й етапи розвитку. 

         Мета дослідження - визначити шлях становлення психології як науки в період античності.

Методологічною основою роботи є багатоаспектність психологічного пізнання, а також безпосередній зв'язок його осмислення з розвитком загальнонаукових поглядів про людину й психологічних ідей в період античності.

Робота складається зі вступу; 2 розділів, списку літературних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 38 аркушів.

Розділ 1. Зародження античної психології

              1.1 Причини зародження раціональних наукових ідей про психіку в період античності

          Хронологічні рамки античної психології - XVI ст. до н.е. - IV ст. н.е. - це час становлення, розквіту і занепаду греко-римської цивілізації.

          Саме в цей період зароджуються і оформляються раціональні наукові знання про психіку, паростки яких з'являються вже в рамках давньосхідної культури. Праці грецьких мислителів знаменують справжню революцію в науковому світогляді: була спростована міфологічна картина світу і їй протиставлений раціоналістичний, науковий погляд на навколишню дійсність - природу, людину, його внутрішній психічний світ. І хоча основним поняттям, що відбиває психічні явища, залишається поняття "душа", що зародилося в далекій давнині і йде своїм корінням до самих витоків людської цивілізації, але істотно перетвориться його зміст, робляться спробу його раціоналістичного пояснення.

          Основною рисою міфологічного світорозуміння виступав антропоморфізм, або перенесення людиною своїх властивостей і характеристик на навколишній світ (за висловом К. Юнга, проектування людиною себе зовні). За аналогією з собою як вихідною точкою світобудови людиною пояснювалися всі природні та космічні явища, весь світ живої та неживої природи і навіть створювані його уявою божественні істоти. Подібні погляди пояснювалися низьким рівнем розвитку пізнання, вкрай невиразними уявленнями людей про навколишнє їх дійсності, страхом перед незрозумілими і грізними силами світу і прагненням дати їм яке-небудь доступне свідомості людини того часу пояснення. З антропоморфізму як основної риси міфологічного світогляду випливали і такі його характеристики, як гілозоїзм (від грец. слів, що означають "матерія" і "життя"), що складається в "оживлення" навколишньої дійсності, коли весь світ, космос розглядався як спочатку живої, межі між живим, неживим і психічним не проводилось; і анімізм (від лат. "аніма" - "душа", "дух") - "одухотворення" навколишнього світу, твердження, що за усіма явищами реальності (живими і неживими) ховається сонм духів ( душ), що визначають їх буття і функціонування [1,c.59].

          З найдавніших часів відбувалося взаємодія культур: ідеї та духовні цінності, що склалися в надрах однієї культури, вплинули на інші. Тому особливості давньогрецької цивілізації не повинні розглядатися ізольовано від досягнень Сходу.

             Це відноситься і до античної філософії, охопивши ший всю сукупність наукових поглядів. Зародження її було обумовлено докорінними змінами в матеріальному житті людей, своєрідною "промисловою революцією", пов'язаної з переходом від бронзи до заліза у сфері виробництва.

Широке застосування у виробництві отримує рабська праця. Відбувається інтенсивне зростання торговельно-ремісничих елементів, виникають поліси (міста-держави), ремесло відокремлюється від сільського господарства. Широко розгорнулася класова боротьба між старою аристократією і новими соціальними групами призвела до встановлення нового типу рабовласницького суспільства - рабовласницької демократії.

        Радикальні суспільні зміни, розвиток товарно-грошових відносин, швидке розширення економічних зв'язків, встановлення морської гегемонії - все це створювало глибокі перетворення в життя і свідомості древніх греків, від яких нові обставини вимагали підприємливості, енергії, ініціативи. Розхитуються колишні вірування і легенди, швидкими темпами йде акумуляція позитивного знання - математичного, астрономічного, географічного, медичного. Зміцнюються критичний склад розуму, прагнення до самостійного логічного обґрунтування думок. Думка індивіда спрямовується до високих узагальнень, що охоплює світобудову в єдиному образі. З'являються перші філософські системи, автори яких беруть за першооснову світу, котрі народжують все невичерпне багатство явищ, той чи інший вид матерії: воду (Фалес), невизначений нескінченне речовина "алейрон" (Анаксимандр), повітря (Анаксимен), вогонь (Геракліт).

          Виникає не тільки нова картина світу, але і нова картина людини. Індивід виводилася з-під влади міфологічних істот, що мешкають на Олімпі. Перед ним відкривалася перспектива осягнення законів буття за допомогою спостереження і логічної роботи розуму. Приймаючи рішення, індивід вже не міг покладатися на надприродні сили. Йому залишалося керуватися власним планом, цінність якого визначалася ступенем близькості до світопорядку.

Гераклітові ідеї про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальному характері (течії, зміну) психічних станів в єдності з допсихічними, про різні, що переходять один в іншій рівнях душевного життя (зачатки генетичного підходу), про підпорядкованість всіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу назавжди вплелися в тканину науково-психологічного знання [2,c.35].

          Нові навчання виникають не в континентальній Греції з її землеробським укладом, а в грецьких колоніях на узбережжі Малої Азії: у Мілеті і Ефесі - найбільших торгово-промислових і культурних центрах того часу. З втратою цими центрами політичної самостійності схід давньогрецького світу перестає бути осередком філософського творчості. Їм стає захід. Виникають вчення Парменіда (кінець VI століття до н.е.) в Елеї і Емпедокла (490-430 рр.  до н.е.) в Агрігенті на острові Сицилія, поширюється філософія напівміфічного Піфагора з острова Самос.

        Після греко-перських воєн (V століття до н.е.) економічний підйом і розвиток демократичних інститутів сприяли нових успіхів філософії і науки. Найбільш великі з них пов'язані з діяльністю Демокріта з Абдер, який створив атомістичну теорію, Гіппократа з острова Кос, віз зору якого на організм мали значення не лише то для медицини, але і для філософії, Анаксагора - уродженця Клазомен, який, прийшовши до Афін, вчив , що природа побудована з найдрібніших матеріальних частинок - "гомеомерий", впорядковує внутрішні властивим їй розумом.

         Афіни в V столітті до н.е. - Центр інтенсивної роботи філософської думки. У цей же період саме повернулася діяльність "вчителів мудрості" - софістів. Їх поява була обумовлена ​​розквітом рабовласницької демократії. Виникли установи, участь в яких вимагало красномовства, освіченості, мистецтва доводити, спростовувати, переконувати, тобто ефективно впливати на співгромадян не зовнішнім примусом, а шляхом впливу на їх інтелект і почуття. Софісти за плату навчали цим умінням.

           Характеризуючи свідомість людей, що володіють міфологічним світоглядом, О.М. Чанишева виділяє наступні його риси: "емоційність, образне сприйняття світу, асоціативність, а (до) логічність, схильність оживотворяти (гілозоїзм), одухотворяти (аніматизм), одушевляти його окремі частини (анімізм)" [23,c.35]. Міфологічному світогляду відповідає особливий тип психічної організації, що відрізняється нерозчленованим єдністю раціонального, емоційного та дієвого його компонентів.