Визначення корпоративного управління

Міністерство  освіти і науки України

Європейський  університет 
 

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з дисципліни:

“Корпоративне управління” 
 
 
 
 

Виконала  студентка 5 курсу

заочної форми навчання  

спеціальності “Менеджмент організації”

Барановська Ю. О.

Перевірига  Ганущак-Єфіменко Л. М. 
 
 
 

Київ 2011 

    ЗМІСТ 

    Теоретичні  завдання:

    1. Визначення корпоративного управління………………………………..3

    46. Угоди з акціями. Обов’язкові параметри угод з акціями. Предмет угоди. Обсяг угоди. Сума угоди. Термін виконання угоди………………….....9

    Практичне завдання 1.1.

1. Охарактеризуйте рівень корпоративної роботи компанії за критеріями відкритості, прозорості, звітності, справедливості.

    1.1. На конкретному прикладі виявить  принципові бар’єри на шляху  становлення ефективного корпоративного  управління компанії…………….13

    Практичне завдання 2.1.

    2. Побудуйте реальну схему управління  конкретним акціонерним товариством.

    2.1. Визначте основні напрямки вдосконалення роботи

Ради директорів………………………………………………………….………19

    Практичне заклання 3.

    3. Наведіть приклади успішних компаній і спробуйте визначити, чи мають вони своє бачення майбутнього………………………………………...24

    Список  використаної літератури………………………………………….26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Визначення корпоративного управління. 

    Корпоративне управлiння можна розглядати як сукупність економічних, організаційних норм i правил, у рамках яких функціонує корпорація (товариство), i на базі яких будуються взаємовідносини між усіма її учасниками. Корпоративне управління поєднує різних учасників корпоративних відносин, кожний з яких дбає про cвoї власні інтереси, установлює між ними механізми і способи взаємодії.

    Стосовно  корпорації, то в правовій літературі вона визначається як організація, що є юридичною особою, заснована на об’еднаих капіталах i здійснює яку-небудь суспільно-корисну діяльність. До корпорацій в іноземній економічній i правовій літературі відносять господарчі товариства (насамперед акціонерні товариства), що мають статус юридичної особи, створені шляхом об’єднання майна засновників i випуску на вартість цього майна акцій.

    У Господарському кодексі України  дається визначення корпоративному підприємству, як синоніму корпорація, “підприємство, що утворюється , як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє  на основі об’єднання майна і/або  підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) у розподілі  доходів та ризиків підприємства”. Саме у Господарському кодексі вперше законодавчо було визначено термін “корпоративне підприємство”. Але дане визначення стосується не лише акціонерних підприємств, а й товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств.

    Згідно з більш складним визначенням Світового банку, корпоративне управління поєднує в co6i норми законодавства, нормативні положення та практику господарювання у приватному секторі, що дозволяє товариству залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність i, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економачну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримуючись при цьому інтересів усіх осіб, що беруть участь у товаристві та в житті суспільства в цілому. Головними характерними рисами ефективного корпоративного управління визнається:

    – прозорість (розкриття) фінансової інформації та інформації про діяльність товариства;

    – здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу;

    – всебічний захист прав та законних iнтepeciв акціонерів;

    – незалежність контрольного органу (наглядової ради) у визначенні стратегії товариства, моніторингу його діяльності.

    В рамках проекту “Міжнародні стандарти бізнесу – корпоративне управления”, що здійснюється компанією FMI за підтримки АМР CITA, була створена робоча група з викладачів провідних економічних i юридичних вищих навчальних закладів Харкова, Донецька, Одеси, яка дала своє визначення поняттю “корпоративне управління”. За одним з визначень робочої групи корпоративне управління – це система впливу на учасників корпоративних відносин з метою ефективного використання об’єднаного капіталу. В межах цієї системи створюються економічні, соціальні, правові відносини між власниками (акціонерами), менеджерами, працівниками, органами управління та іншими зацікавленими сторонами щодо ефективного управління корпорацією. Контроль, що здійснюється над господарським товариством власниками, керівництвом та державними регуляторами, має на меті надання надійної інформації зацікавленим особам (акціонерам, керівництву, інвесторам, працівникам, суспільству) та забезпечення захисту та збереження цінних pеcypciв. Контроль здійснюється системою, яка за умови надійного функціонування включає правовий режим, прийняття управлінських рішень, права власників, надійну фінансову звітність та корпоративну культуру.

    Але для більш глибоко розуміння  сутності корпоративного управління слід розглянути підходи до визначення даного поняття.

    З точки зору психології корпоративне управління – це управління корпоративною  культурою, а саме сукупністю традицій, звичок, принципів та правил поведінки  в організації.

    Підхід  з точки зору теорії організації  прирівнює поняття корпорація і  організація.

    З фінансового боку корпоративне управління це угоди, що забезпечують управління фінансовими потоками корпорації, якоїсь іншої організаційної структури.

    Згідно  до правового підходу корпоративне управління – це загальна назва  юридичних концепцій і процедур, що лежать в основі створення і  управління корпорацією, зокрема, що стосуються прав акціонерів.

    Найбільш  поширеними є підхід до визначення корпоративного управління як управління інтеграційним об’єднанням. Корпоративне управління – це управління організаційно-правовим оформленням бізнесу, оптимізацією організаційних структур, побудова усередині  міжфірмових відносин компанії відповідно до прийнятих цілей.

    Відокремлення процесів володіння i управління є основною рисою системи корпоративного управління, яка характеризує оргаінзаційно-правову форму акціонерного товариства. У цьому випадку інтереси різних груп зацікавлених ociб різняться між собою i можуть призводити до конфліктних ситуацій.

    Цілями корпоративного управління є підвищення ефективності функціонування корпорації i створення балансу інтересів зацікавлених сторін. Досягнення цих двох цілей стимулює добробут i розвиток суспільства, створює i підтримує ділове середовище, максимізує прибуток i прибутковість інвестицій, забезпечує довгостроковий picт продуктивності підприємств.

    Зараз великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, соціальне становище багатьох країн. 10% кориорацій у світі дають 80% обсягу реалізації продукції та послуг i 90% прибутку в економічно розвинених країнах.

    Створення ефективної системи корпоративного управління як у економічно розвинених країнах, так i в країнах з перехідною економікою вимагає розробки загальних міжнародних стандартів i правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладенъ та дозволили oтримувати повну, ясну й об’єктивну картину про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізми і методи інвестування.

    Законодавчa влада розробляє норми законів, практика напрацьовує корпоративні стандарти. Практика корпоративного управління, що відображає як міжнародний, так i національний досвід діяльності корпорацій в світі, дозволила створити систему стандартів корпоративного управління. Цю систему визначають:

    – Міжнародні стандарти – Принципи корпоративного управління Організації Економічного Співробітництва i Розвитку, Європейського Банку Реконструкції i Розвитку, Міжнародної Мережі Корпоративного Управління, Конфедерації европейських асоціацій акціонерів “Євроакціонери”;

    – Національні стандарти – Кодекси корпоративної поведінки розвинутих країн (Велика Британія, Німеччина, США, Франщя, Японія, Канада), країн, що розвиваються (Бразилія, Мексика, Малайзія. ПАР, Індія), країн СНД (Україна, Росія, Казахстан), Стандарти корпорацій.

    – Mоделі корпоративного управління (англо-американська, західноєвропейська, японська, перехідна).

    Слідування міжнародним стандартам у країнах з перехідною економікою є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційнної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв’язків.

    Корпоративне управління має двоспрямовану дію. З одного боку, це нова сфера діяльності i iнтepeciв державних i недержавних установ (підприємств), керівників i менеджерів, акціонерів i працівників у перехідних економіках. 3 іншого боку, корпоративна практика країн перехідних економік доповнює i переосмислює систему корпоративного управління у економічно розвинутих країнах.

    За  дослідженнями Української асоціації інвестиційного бізнесу в Україні склалося декілька базових моделей, які розширюють і конкретизують piзнi структури володіння пакетами акцій i poлi різних груп учасників корпоративних відносин в управлінні та володінні власністю. Це моделі:

    – приватного підприємства (функції власників i менеджерів суміщені);

    – колективної власності менеджерів (контрольний пакет сконцентрований у вищих менеджepiв при розпорошеності iнших акцій);

    – концентрованого зовнішнього володіння (зовннішй власник має контрольний пакет, невеличка доля – у мeнeджepiв);

    – розпорошене володіння (невеличкий концентрований пакет мають менеджери, iншi акції розпорошені);

    – переважно державний контроль (контрольний пакет – у власності держави).

    Вивчення  як світової, так i суто української практики корпоративного управління є нагальним завданням вищої економічної i юридичної освіти.

    Розвиток  корпоративного сектора має вирішальне значення не тільки для підвищення ефективності системи керівництва господарських товариств, але більш за все для успішного функціонування економіки країни в цілому в умовах ринкових трансформацій, зокрема на piвнi державного управління.

    Український державний корпоративний сектор, незважаючи на постійне зниження, залишається важливою складовою системи корпоративного управління. Кількість акціонерних товариств з державною часткою від 25% + 1 акція у 2008 році дорівнює 794, з державною часткою від 50% + 1 акція – 354. Підвищення ефективностi управління державним корпоративним сектором є найважливішою складовою системи державного управління. З точки зору класичного підходу до поняття корпоративного управління держава є однією із зацікавлених сторін поряд з акціонерами, менеджерами, працівниками, клієнтами, постачальниками, громадськістю та місцевою адміністрацією. А в Україні держава є найвагомішим акціонером, який не тільки володіє значною часткою пакетів акцій акціонерних товариств, але i виконує соціальні та регуляторні функції.

    Такі функції як формування загальної нормативно-правової бази функціонування економіки та пряме управління державними підприємствами набуло в Україні достатнього досвіду, i зрушення у цих процесах є прозорими i в цілому позитивними. Діючі закони (“Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”), постанови Кабінету Miнicтpiв України, нормативні акти Фонду державного майна України та Державної коміciї з цінних паперів та фондового ринку створюють правове поле для розвитку національної системи корпоративного управління. Але як власник, якому не байдуже становище господарського об’єкту, держава через своїх уповноважених представників в органах управління підприємств повинна розробити механізми забезпечення ефективного використання i збереження державного майна, контролю за грошовими потоками i інвестиціями, виявлення внутpiшнix резервів виробництва, зростання продуктивності праці, підвищення прибутковості підприємств.

    Отже, на сьогодні не існує єдиного підходу  до визначення сутності корпоративного управління. Усі визначення мають  право на існування, тому правильним було б розглядати корпоративне управління з точки зору консолідації підходів. А саме: корпоративне управління – діяльність учасників акціонерного товариства, що націлена на підтримку балансу інтересів між власниками товариства та менеджерами, на отримання максимального прибутку від всіх видів діяльності товариства в рамках норм чинного законодавства.