Правовий статус комерційних банків

2.3 Реорганізація і ліквідація комерційних банків 

     Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України.

     Реорганізація може здійснюватися шляхом:

     - злиття, 

     - приєднання,

     - поділу,

     - виділення,

     - перетворення. 

     Злиття означає  припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна,  коштів,  прав та обов’язків до банку-правонаступника, який створюється у результаті злиття.

     Приєднання означає  припинення  діяльності  одного  банку  як юридичної особи та передачу належних йому майна,  коштів,  прав та обов’язків до іншого банку. 

     Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна,  коштів, прав та обов’язків у  відповідних  частинах  до  банків,  які  створюються  внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

     Виділення означає  перетворення  банку  як юридичної особи та передачу певної частини належного  йому  майна,  коштів,  прав  та обов’язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

     Перетворення передбачає  зміну  організаційно-правової  форми товариства. 
Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного банку України подається заява з доданням необхідного обгрунтування та розрахунків,  які б засвідчували настання позитивних  наслідків для вкладників та інших кредиторів банку. Національний банк  України  не  дає  дозволу на реорганізацію банку у разі,  якщо є достатні підстави вважати,  що реорганізація загрожує   інтересам   вкладників  та  інших  кредиторів, і банк, створений у результаті реорганізації,  не буде відповідати вимогам щодо  економічних  нормативів його діяльності,  порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк  України  надає  дозвіл  чи   відмовляє   у реорганізації  банку  протягом  одного  місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

     Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної  загрози платоспроможності банку. Рішення про   реорганізацію  банку,  крім  перетворення,  має містити інформацію про:

1. угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;
2. призначення персонального складу  комісії  для  проведення реорганізації;
3. ризначення  персонального  складу  ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних  цінностей,  що перебувають на обліку банку (банків);
4. призначення   незалежного   аудитора,  що  має  сертифікат Національного банку України;
5. строки проведення реорганізації;
6. склад правління (ради директорів) після реорганізації.

     Реорганізація розпочинається після затвердження  Національним банком  України  плану  реорганізації,  який крім інших необхідних заходів повинен передбачати подання  Національному  банку  України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку. Банк вважається    реорганізованим    з    моменту   внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків. [14]

     Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону.

     Банк  може бути ліквідований:  

      1) з ініціативи власників банку;   

       2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

     Ліквідація  банку з ініціативи власників  здійснюється в порядку, передбаченому  законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від інших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.

     Ліквідація  банку з ініціативи Національного  банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів  Національного банку України.

     Національний  банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

     Банк  може бути ліквідований:

1. з ініціативи власників банку;
2. з ініціативи Національного банку України (у тому числі  за заявою кредиторів).

     Національний  банк  України  зобов’язаний  протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію  банку  повідомити  про  це Фонд  гарантування  вкладів  фізичних  осіб. У разі  оскарження  в  судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний  банк  України  повідомляє про  це  Фонд  гарантування  вкладів  фізичних  осіб. Право звернення   до   суду  із  заявою  про  визнання  банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

1. кредитори банку;
2. Національний банк України.

     Кредитори банку направляють  рекомендованим  листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак  неплатоспроможності банку  з  додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов’язань банку перед ними.  Якщо  протягом одного  місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці справи до розгляду суддя отримує обгрунтований висновок  Національного  банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення  Національного  банку  України  про  відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов’язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.  Негативний висновок    Національного   банку   України   щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.[17]

     Справа  про визнання банку неплатоспроможним  за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

     Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків  негайно після відкликання ліцензії.

     Протягом  одного місяця з дня прийняття  справи до розгляду суд повинен визначитися  стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного  банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність".

     У своєму рішенні суд повинен підтвердити  кандидатуру ліквідатора або  призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

     Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку  не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

     Процедура ліквідації банку повинна бути завершена  не пізніше трьох років з дня  відкликання банківської ліцензії.

     Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бути призначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бути призначено:

1. фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються Законом до тимчасового адміністратора;
2. юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність що до тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку. [10]

     Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконувала функції тимчасового адміністратора у цьому банку.

     Фінансова відповідальність, життя та здоров'я  ліквідатора мають бути застраховані згідно з законодавством України  нормативно-правовими актами Національного  банку України та договором про ліквідацію банку відповідно до закону.

     Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному  зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.

     Майно, на яке звертається стягнення  у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому  законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

     Порядок продажу майна банку, склад, умови  та строки придбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової  інформації. [8]

     У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із законодавством України.

     Майно банку, щодо обігу якого встановлено  обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного законодавства України.

     Порядок уступки вимог банку регулюється  цивільним законодавством України.

3. Проблеми комерційних банків та шляхи їх вирішення 

     Аналіз  стану банківської справи в Україні  висвітлює ряд проблем, вирішення  яких сприятиме створенню в Україні  системи комерційних банків ринкового  типу.

     Перша з них полягає в нераціональній територіальній структурі банківської системи. В містах, особливо таких, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків, Львів та ін., банків багато, між ними існує певна конкуренція, а в "глибинці" — монополія якогось одного з великих банків.

     Ситуація  диктує необхідність не тільки перетворення існуючих філій і відділень діючих банків на окремі самостійні банки, а й організації, поряд з існуючими, нових банків, причому різних форм власності (акціонерних, приватних, державних, корпоративних) в залежності від того, яка структура власників складається у відповідному регіоні.

     Подолання банківського монополізму у "глибинці" неможливо без гнучкої політики Національного банку України  щодо вимог до створення нових  банків. Для сільських регіонів пі вимоги повинні бути менш жорсткими. [15]

     Друга проблема полягає у невідповідності  структури системи комерційних  банків щодо структури суб'єктів  господарювання за формою їх власності. Більшість комерційних банків заснована  на акціонерній, колективній або  приватній формі власності, а більшість їх клієнтів — державної форми власності. Тобто в банківській сфері ринкові процеси набагато відірвалися від таких же процесів у сфері виробництва.

     Ця  диспропорція при штучному стримуванні  процесу роздержавлення і приватизації власності ставить підприємства державної форми власності у скрутне становище: вони не одержують необхідної державної підтримки у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів і не можуть розраховувати на банківську допомогу.

     Ліквідувати цей негаразд шляхом націоналізації акціонерно-комерційних банків, як пропонують деякі політичні діячі, недоцільно і навіть шкідливо, якщо Україна обрала ринковий шлях розвитку. Штучне стримування процесу створення нових акціонерно-комерційних банків шляхом введення жорстких умов їх реєстрації теж не виправить становища, оскільки в країні ще повільно йдуть приватизаційні процеси.