Правовий статус комерційних банків

     Організаційна структура банків.

     Залежно від правової форми діяльності банку його керування здійснюється радою банку і собою засновників. Банки, статутний фонд яких формується на паях, можуть бути утворені як товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому пайові внески засновників можуть бути у вигляді грошей, майна та інших матеріальних активів. Акціонерні комерційні банки формірують свій статутний фонд за рахунок випуску акцій.

     Вищим органом управління акціонерного банку  є загальні со бою акціонерів, які  має право вирішувати всі питання  діяльності банку. У період між зборами функції вищого органу виковується рада банку, обраний зі складу акціонерів.

     Виконавчим  органом банку, керівним всієї поточної діячністі, виступає правління, очолюване  Головою (Президентом). Правління визначає структуру апарату і функції  всіх його підрозділень, відділів, секторів, департаментів, управлінь і т.д. Примірна структура управління і апарату великого комерційного банку представлена ​​на схемі № 1. 
Кредитна політика банку визначається загальними зборами акціонерів, радою та правлінням банку. Відділи кредитного управління принимают кредитні заявки, вивчають кредитоспроможність позичальників і направляв операційним відділам розпорядження по конкретних кредитних операціях. 

1.2 Функції  та принципи комерційних банків 

     Однією  з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції комерційних банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоячих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, відповідне ринковому типу відносин.

     Значення  посередницької функції комерційних  банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь  ризику і невизначеності в економічній  системі. Грошові кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що віддаються в позичку, і зростають загальні витрати по їх переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з розмірами і термінами потреби в них. Комерційні банки залучають кошти, які можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

     Друга найважливіша функція комерційних  банків - стимулювання нагромаджень у  господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом  на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до накопичення і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності приміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках. [7]

     Поряд зі страхуванням депозитів важливе  значення для вкладників має доступність  інформації про діяльність комерційних  банків і про ті гарантії, які  вони можуть дати. Вирішуючи питання  про використання наявних у кредитора  засобів, він повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

     Третя функція банків - посередництво в  платежах між окремими самостійними суб'єктами.

     У зв'язку з формуванням фондового  ринку отримує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії та інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору комісії або доручення.[13]

     Як  інвестиційний консультант банк надає консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску та обігу цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, т. е. повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати. Коли банк розміщає свої ресурси в цінні папери від свого імені і всі ризики, пов'язані з таким розміщенням, усі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів відносяться за рахунок акціонерів банку, то він виступає як інвестиційного фонду.

     Банківська  система сьогодні - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва і обігу історично йшов паралельно і тісно перепліталося. При цьому банки, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

     Комерційні  банки відносяться до особливої ​​категорії ділових підприємств, що отримали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткового капіталу. Банки створюють на нові вимоги і зобов'язання, які стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання - депозит, а видаючи позику - нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту вкладників і позичальників, що виникає через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. [5]

     Принципи  діяльності комерційних банків.

     Першим  і основним принципом діяльності банку є робота в межах реально  наявних ресурсів. Комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі на користь інших банків, надавати іншим банкам кредити і отримувати гроші готівкою в межах залишку коштів на своїх кореспондентських рахунках. Можливості самостійно створювати грошові кошти на розрахункових рахунках своєї клієнтури понад наявні у них ресурсів обмежені.

     Робота  в межах реально наявних ресурсів означає, що комерційний банк повинен  забезпечувати не тільки кількісну  відповідність між своїми ресурсами  і кредитними вкладеннями, але і  домагатися відповідності характеру  банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Перш за все це відноситься до термінів тих і інших. Так, якщо банк залучає кошти головним чином на короткі терміни (вклади короткострокові або до запитання), а вкладає їх переважно в довгострокові позики, то його здатність без затримок розплачуватися за своїми зобов'язаннями (тобто його ліквідність) виявляється під загрозою. [6]

     Наявність в активах банку великої кількості  позик з підвищеним ризиком потребує від банку збільшення питомої  ваги власних коштів у загальному обсязі його ресурсів. Жорстка залежність активів банку від характеру його пасивів повинна враховуватися при визначенні економічних нормативів діяльності банків і при регулюванні їх операцій. Можливість здійснення тих чи інших специфічних банківських операцій (іпотечних, інвестиційних тощо) детермінована структурою пасивів банку. Тому розробляючи умови операцій, необхідно першорядне увагу приділити джерелам формуванняня відповідних пасивів.

     У межах наявних у банків ресурсів він вільний у проведенні своїх  активних операцій (за дотримання встановлених економічних нормативів), тобто обсяг його активних операцій не може бути обмежений адміністративними, вольовими методами.

     Адміністративні обмеження можуть мати разовий. надзвичайний характер. Систематичне їх застосування підриває комерційні основи діяльності банку, а тому пріоритет у регулюванні, в тому числі має реструктівную спрямованість, повинен бути відданий економічним заходам.

     Принцип роботи в межах реально залучених  ресурсів як фундамент комерційної  діяльності банку змінює її акценти: зростає зацікавленість банку у залученні депозитів, розвивається справжня конкуренція за пасиви, яка звільняє рух кредитних ресурсів від адміністративних пут єдиного державного банку. Гостра боротьба за пасиви стимулює пошук банками найефективніших сфер докладання своїх ресурсів. Відбувається реальне переміщення банківського капіталу в наибо ¬ леї рентабельні і динамічні галузі (на жаль, в умовах інфляції найбільш прибуткової стала сфера обігу - торгівля, біржовий бізнес, і банківський капітал стимулює наростання в них спекулятивних операцій). Радикально змінюється кредитне планування в банках. Комерціалізація не означає відмову від кредитного планування, навпаки, його значення (як поточного. Так і перспективного) незмірно зростає. Але основу планування при цьому вже складають ресурси банку, а не його вкладення.

     Працювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечуючи при цьому підтримку своєї ліквідності, комерційний банк може, лише володіючи високим ступенем економічної свободи в поєднанні з повною економічною відповідальністю за результати своєї діяльності.

     Другим найважливішим принципом, ні якому базується діяльність комерційних банків, є повна економічна самостійність. подразумевающая і економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності. Економічна самостійність передбачає вільне розпорядження власними коштами банку і залученими ресурсами. вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами, що залишаються після сплати податків. 
Чинне банківське законодавство надало всім комерційним банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Доходи (прибуток) банку, що залишаються в його розпорядженні після сплати податків, розподіляються відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлює норми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.[4]

     Економічна відповідальність комерційного банку не обмежується його поточними доходами (як це мало місце щодо госпрозрахункових установ спецбанков), а поширюється і на його капітал. За своїми обов'язками банк відповідає всіма належними йому коштами та майном, на які відповідно до чинного законодавства може бути накладено стягнення. Весь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

     Третій принцип полягає в тому, що взаємини комерційного банку зі своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики комерційний банк виходить насамперед з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності. Орієнтація на «загальнодержавні інтереси» не сумісна з комерційним характером роботи банку і неминуче обернеться для нього кризою ліквідності.

     Четвертий принцип роботи банку полягає в тому, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічної (а не адміністративними) методами. Держава визначає «правила гри» для комерційних банків, але не може давати їм наказів. 
 
 
 

2. ПРАВОВИЙ СТАТУС КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 

2.1 Створення і діяльність комерційних банків. 

     Порядок створення та діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про аудиторську діяльність", "Про заставу " та інші.

     Основні принципи створення і ліцензування комерційних банків закріплені в Законі України "Про банки і банківську діяльність", які потім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Національного банку України. Порядок державної реєстрації банків регламентується Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 375, з наступними змінами та доповненнями.

     Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. 
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, зареєстрованим Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.