Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку

Правопорядку  притаманні такі вимоги:

• непорушення загальноправових заборон;
• безперешкодне здійснення правового статусу людини і громадянина, державних і громадських організацій, їх об’єднань;
• реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних  обов’язків;
• невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.

 

Функції та принципи правопорядку

Функції правопорядку – це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію  впорядкування зовнішніх зв'язків  і відносин з великими системами  суспільства – економічною, політичною  та іншими, складовим елементом  яких є правопорядок. Зазнаючи  впливу зовнішнього середовища  – економічних, політичних, соціальних  та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню  і стабілізації всіх найважливіших  зв'язків і відносин з суспільним  середовищем;

2) функцію  зміцнення внутрішніх зв'язків  і відносин усередині правопорядку  на різних структурних рівнях  його впорядкування. Ця функція  характеризує автономне «буття»  системи правопорядку, відокремлює  якісну визначеність його як  цілого у внутрішній взаємодії  власних складових частин. Завдяки  цій функції осягаються специфіка  правопорядку, його сутнісні ознаки  як правового стану системи  суспільних відносин;

3) функцію  збереження і вдосконалення правопорядку  – виражається в його непохитності  і протистоянні зовнішнім впливам  руйнівного характеру (правовий  нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні  і розвитку власної якісної  визначеності, відкритості впливу  зміцнюючого характеру (розвиток  демократії, вдосконалення законів,  укріплення законності, поліпшення  діяльності судової системи, правоохоронних  органів та ін.). Єдиним засобом  виживання і розвитку правопорядку  є його вдосконалення.

Принципи правопорядку – це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

До принципів  правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.

1. Принцип  конституційності – підпорядкування  нормативним положенням конституції  та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що  має бути) покликана стати практичною  конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.

2. Принцип  законності – створення якісних  законів та їх суворе додержання. Законність – головна умова  встановлення правопорядку.

3. Принцип  системно-структурної організації – наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

4. Принцип  ієрархічної субординації та  підпорядкування – виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип  соціальної (в тому числі правової) нормативності – виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму – базується на високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі;

7. Принцип  підконтрольності – наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип  державного забезпечення, охорони  і захисту – виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін.

Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.

Правопорядок  – це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність – засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку.

Правопорядок  – основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку – мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Підсумовуючи  наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне  і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії  права.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок», «громадський порядок», «дисципліна».

Суспільний  порядок – це  реальний  порядок  суспільних  відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим  соціальним нормам. Суспільний порядок являє собою всю сукупну систему суспільних відносин, що складається в результаті реалізації соціальних норм: норм права, норм моралі, норм суспільних організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів.

У правовій  державі  всі  елементи  суспільного  порядку взаємодіють між собою  і знаходяться під його  захистом.  Однак тільки порядок охороняється  спеціальними  державно-правовими  мірами. Інші  елементи  суспільного  порядку   забезпечуються своїми засобами впливу: моральними,  особисто-суспільними, природними навичками і звичками, силою традиції.

Військовий  правопорядок - складова частина загального  правопорядку. Він формується на основі загальних принципів  права,  відбиває визначені потреби життя суспільства, без яких воно  не  може нормально  функціонувати.

Оскільки  збройні сили - це  специфічна  державна  організація,  спеціально  призначена  для  ведення  збройної боротьби,  зміст її діяльності значно  відмінний від поведінки інших  учасників суспільних відносин, що  не входять до складу даної організації. Цим визначаються особливості і  специфічні риси військового правопорядку.

Військовий  правопорядок  - це така система відносин,  що складається між суб’єктами військового  права в результаті  суворого і точного здійснення ними запропонованих військово-правових норм.

Особливості військового правопорядку виражаються  в наступному:

По-перше, військовий правопорядок формулюється на  основі  таких правових норм, що спеціально призначені для  регулювання  специфічних суспільних відносин, що виникають в  області будівництва, життя і діяльності збройних сил. Ці  норми містяться в різних актах військового законодавства.

По-друге, військовий правопорядок має специфічний  зміст. Він включає тільки ті суспільні  відносини, що мають місце у процесі  бойової підготовці військ, при несенні  військовослужбовцями внутрішній і  вартовій службі, у ході виконання  бойових завдань у воєнний  час. Такі суспільні відносини по  своєму   характерні тільки для  військової  організації  і  не  мають поширення в умовах цивільного життя.

Складовою частиною військового правопорядку є  порядок  уставу, що представляє  собою систему взаємин, між військовослужбовцями, що будується в суворій відповідності  з  військовим статутом і наставлень.

Військовий  правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм  усіма  військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими  організаціями. Він втілює у собі соціальну справедливість, рівність усіх перед законом, демократію  і  інші  принципові  правові  положення. Відносини між військовослужбовцями  в  процесі  їх  службової  діяльності будується на засадах гуманізму, товариської  взаємодопомоги й відповідальності за свої дії.

Громадський порядок –  це порядок у громадських  місцях. Його основою насамперед служать  не нормативно-правові акти, а культурність та вихованість суспільства.

 

Державна дисципліна

Дисципліна  пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

1) вимоги  суспільства до індивідів і  колективів;

2) соціальна  оцінка поведінки людини з  погляду її відповідності інтересам  суспільства, законності, правовій  культурі.

Види дисципліни:

• державна – виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

• трудова  – обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

• військова  – додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;

• договірна  – додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;

• фінансова  – додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;

• технологічна – додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.

Державна  дисципліна — це режим панування  закону у взаємовідносинах органів  держави, посадових осіб, інших уповноважених  суб'єктів, який ґрунтується на вимогах  до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів  інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій  справі.

Державна  дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без  додержання І виконання законів  і свідомого позитивного ставлення  державних службовців до встановленого  правопорядку.

Однак між  законністю і дисципліною є відмінності  у змісті та місці в системі  правового регулювання.

1. З погляду  права законність є основою дисципліни, але дисципліна – не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в роботі.

2. Поняття  дисципліни ширше за поняття  законності щодо нормативного  забезпечення. Державна дисципліна  забезпечується як правовими  нормами, так й іншими соціальними  нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни  лежать виконавча дисципліна, сумлінне  ставлення посадових осіб до  виконання покладених на них  обов'язків.

3. Дисципліна  і законність мають різні результати  дії. Результат законності – правопорядок. Результат дисципліни громадський порядок.

Державна  дисципліна реалізується в сфері  здійснення функцій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Трудова дисципліна – показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур. У чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням технологічної дисципліни.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими  є:

• застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна  винагорода);

• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).

Слід  визнати, що дисципліна залежить не стільки  від сили примусу або виховного  впливу переконанням, скільки від  раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

На дисципліну праці, як мінімум, впливають два  фактори.

Перший  фактор – бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавча дисципліна обумовлюється:

а) підбором кадрів – залученням найбільш здатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації;