Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку

є) взаємозв’язок  законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Розглянемо  кожну з них детальніше.

В Україні  діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Всі  інші нормативно-правові акти (включаючи  конституцію і закони Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України.

Відносно  громадян діє принцип «дозволено все, що не заборонено законом». Тобто існує демократія, яка обмежує дії людини тільки законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що визначено законом». Це означає, що зловживання своєю посаду переслідується законом.

Єдина законність означає, що не може бути різної дії  закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території  України закон в однаковій  мірі повинен діяти по відношенню до всіх суб’єктів права, тобто не може бути якихось виключень для  іноземців чи громадян іншого походження (національності, раси та ін.).

Незаперечність  закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може відмінити закон, крім органу, який його прийняв. Так, якщо людині не подобається закон чи цілком Конституція це не означає, що вона має право його порушувати чи взагалі  відмінити.

Реальний  характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Гарантіями реального впровадження закону в  життя є саме суспільство (як чиновники, так і прості громадяни).

Забезпечення  прав людини. Одним з важливих принципів  законності є ідея здійснення законів  в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов’язки  людини і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються  у чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права  людини в усіх сферах її життєдіяльності. Закон передбачає всі можливі  ситуації в житті та діяльності людини і регулює їх згідно чинного законодавства.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення повинно  потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося не розкритим. Також тут важливо пам’ятати, що винність особи необхідно доказати.

Взаємозв’язок законності і доцільності. Закони, і  на його основі підзаконні нормативні акти, повинні установлювати все, що доцільно, забороняти все, що не доцільно для громадянського суспільства  і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, вона має бути негайно відмінена, а до відміни її дію повинен  припинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв’язок законності і культурності. За відсутності  єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності. Якщо суспільство в цілому культурне, то громадяни свідомо  виконують всі приписи закону.

Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки сам закон, але й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденному житті повинно  грунтуватися на справедливості.

Законність  і демократія. Демократія (в перекладі з грецької – народовладдя) означає:

а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських  організацій, інших громадських  об’єднань;

в) зміцнення  правової основи державного і суспільного  життя;

г) утвердження  прав і свобод громадян і людини;

д) свободу  інформації і постійне врахування громадської  думки;

е) удосконалення  системи державних органів і  органів місцевого самоврядування

Законність  є невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом  чи поза законом, а тільки в межах  закону. Конституція України має  вищу юридичну силу, і її норми мають  пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції  і конституційним законам України.

Державні  органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти  в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.

Законність  – це суворе  й  повне  здійснення  розпоряджень правових законів і  заснованих  на  них  юридичних  актів  усіма суб’єктами права.

Законність  характеризується  наступними  основними  ознаками¹:

По-перше, найважливішою рисою законності є  її спільність. Вимога дотримувати  юридичні норми відноситься до всіх, хто знаходиться в межах дії  права. Ніхто не може ухилятися  від  виконання встановлень, що виходять від держави, точно так  само, як і держава не може ухилитися від  забезпечення і захисту законних прав особистості.

Пріоритетним  суб'єктом правового  регулювання  є громадяни держави. Держава  зобов'язана  створювати найбільш сприятливий  режим для задоволення різноманітних  інтересів своїх громадян.

Загальність, як необхідна риса  законності,  однаковою  мірою відноситься  і до держави, і до його  громадян.  Держава відповідальна перед  громадянином, а громадянин  перед  державою. Якщо в законах держави  виражаються дійсні інтереси його громадян, то правові розпорядження реалізуються  без  примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може врахувати всю гаму індивідуальних інтересів, та  й  не  повинно. Однак  за допомогою законодавчої діяльності вона може і  повинна надавати своїм  громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами вільної діяльності.

Забезпечення  загальності дотримання правових розпоряджень -  задачі держави і його органів.  Володіючи  необхідними  організаційними, матеріальними і примусовими  засобами, вона покликана надійно  охороняти законні права й  інтереси громадян. Самі громадяни  за межами державно-правових структур не можуть установити  режим законності в суспільному житті.

По-друге, законність нерозривно зв'язана з  правом, юридичними нормами. Однак оцінити  стан режиму законності  в  країні можна тільки на підставі того, якою мірою   закони  держави відбивають об'єктивні потреби суспільного  розвитку. Якщо   правові норми, що даються державою, закріплюють  і охороняють  інтереси тільки окремих  облич і  визначених  соціальних  груп,  не з огляду на загальних  і індивідуальних інтересів усього населення країни, - законність відсутня. Якщо правові норми лише формально  відображають інтереси різних прошарків  населення, але не гарантують  їх, - то і тут не може йти мови про  законність.

Таким чином, режим законності в правовій державі  обумовлює наявність  двох взаємозалежних факторів:

• зробленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами   суспільного прогресу;
• повна і безумовна реалізація розпоряджень законів і  підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

 

Принципи законності

Принципи  законності – це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами  законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти – законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути під нормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам – законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Неможна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність  точного і неухильного виконання  правових розпоряджень незалежно від  суб'єктивного ставлення до них  окремих осіб обумовлена презумпцією  доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності – досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

• спеціально-дозвільного – поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);
• загальнодозвільного – поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);
• а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Вимоги законності

Вимоги  законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від  принципів, які виражають зміст  законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо  вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в  правотворчості:

1) забезпечення  відповідності змісту закону  потребам життя. Для цього необхідно  створювати закони на науковій  основі, на основі рекомендацій  і узагальнень учених;

2) забезпечення  верховенства закону щодо інших  правових актів, тобто додержання  субординації в нормативних актах  (наприклад, укази президента  повинні відповідати законам, акти уряду – указам президента);

3) забезпечення  своєчасного створення закону  і його скасування з додержанням  певної процедури;

4) забезпечення  стабільності правових актів,  більш тривалого строку їх  чинності, за винятком тих, які  жадаються на певні строки (наприклад,  закон про бюджет на рік);

5) видання  правових актів у тій формі,  яка передбачена законом, з  усіма необхідними для цього  реквізитами.

Вимоги законності у  сфері реалізації права:

1) наявність  спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію  права (додержання і виконання  обов'язків, наявність можливостей  для здійснення суб'єктивного  права);

2) гарантоване  якісне застосування права з  урахуванням усіх обставин;

3) правильне  тлумачення правових норм;

4) стабільність  судової практики та ін.

 

Гарантії законності

Гарантії  законності – це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії  законності можна поділити на:

• загальносоціальні;
• спеціально-соціальні — юридичні та організаційні.

Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні  — ступінь економічного розвитку  суспільства, ритмічності роботи  господарського механізму країни, росту продуктивності праці і  обсягу виробництва; різноманіття  і рівність усіх форм власності,  рівність економічних можливостей  суб'єктів суспільних відносин. Наявність  економічної незалежності суб'єктів  права створює об'єктивні умови  для їх зацікавленості в законності;