Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку

Страница из 39

 

 

                                 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОРОВОРИ

 

 

 

КАФЕДРА  ПРАВОЗНАВСТВА

 

 

ЗАКОННІСТЬ  ТА  ПРАВОПОРЯДОК

Курсова  робота

студента IV курсу,   групи 41 І/П

заочного  факультету

Бутенко Романа Миколайовича

 

Науковий  керівник:

 

 

 

 

Харків 2010

 

Оглавление

Вступ 3

Розділ І. Поняття законності та правопорядку. 6

Поняття  законності. 6

Основні засади законності. 8

Принципи  законності 12

Вимоги законності 14

Гарантії  законності 14

Поняття  правопорядку. 17

Функції та принципи правопорядку 21

Державна  дисципліна 24

Розділ ІІ. Юридичні гарантії законності 27

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку. 35

Висновок 38

Використана література: 39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Назва роботи, тобто тема, визначає весь її подальший зміст. Метою написання  даної роботи є пошук удосконалення  законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні та більш  глибоке вивчення таких понять як законність та правопорядок.

Робота  починається зі вступу та закінчується висновком. Дана робота складається  з трьох розділів, кожний з яких має свою назву. Перший – “Поняття законності та правопорядку”, в якому  висвітлено суть визначення законності та правопорядку, вказано основні  засади законності та її вимоги; структура, особливості та вимоги правопорядку, основні поняття суспільного, військового  та громадського правопорядку; вказано  визначення та види дисципліни. Другий розділ – “Юридичні гарантії законності в Україні” – висвітлює такі питання як загальні, спеціальні, матеріальні  політичні  моральні та зокрема юридичні гарантії законності.  Третій розділ, що має назву – “Шляхи удосконалення  законодавства з питань законності та правопорядку” висвітлює особисті погляди на  шляхи удосконалення  законодавства з питань правопорядку та законності.

Правове регулювання представляє собою  складний  і  багаторівневий  процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу на суспільні  відносини.

Юридична  наука розрізняє поняття правового  впливу і правового регулювання. У цьому є певний  зміст.  Право  вже своїм існуванням значно впливає  на  поведінку людей. Як культурна й інформаційна  цінність,  право  виділяє напрямок людської діяльності, вводить її в  загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме  в  цьому  змісті правовий вплив ширше, ніж правове  регулювання  суспільних відносин.

Проте   варто відзначати суворо визначені  засоби правового впливу на суспільні  відносини, спеціально презначені для  їхнього безпосереднього регулювання. Ці засоби утворюють цілий системно юридичний механізм, що забезпечує врегульованість всієї сукупності суспільних  відносин,  що є предметом  правового регулювання.

Механізм  правового  регулювання  -  це  система   правових засобів, за допомогою  яких здійснюється упорядкованість  загальносуспільних відносин відповідно до  цілей  та завдань  правової держави.

Основні структурні елементи механізму правового  регулювання:

1. Норми  права встановлюють загальні  і  юридично  обов'язкові правила  поведінки тих учасників суспільних  відносин,  що знаходяться в  сфері правового регулювання.  Вони викладаються в  раз  особистих по своїй юридичній  чинності  нормативно-правових  актів,  не втрачаючи при цьому своїй  загальнообов'язковості. Основний  регулюючий вплив норми права  на суспільні відносини  полягає  в тому, що вона визначає коло  суб'єктів, на яких  розповсюджується  її дія; формулює обставини,  при яких  дані суб'єкти керуються  її розпорядженнями; розкриває   зміст самого правила поведінки;  встановлює міри юридичної відповідальності  за порушення зазначених правил. Норми  права  -  це споконвічний  елемент механізму правового  регулювання, що визначає його  основу, ті напрямки правової  поведінки, що програмуються в  реальних суспільних відносинах.

В юридичній науці і практиці правові норми зовсім справедливо  вважаються нормативною основою  механізму правого регулювання, тому що в них сконструйована та модель суспільних  відносин, що відповідають потребам і  інтересам  громадян правової держави.

Втілення  розпоряджень правових норм у поводженні людей  здійснюється через інші елементи механізму  правового  регулювання  суспільних відносин.

2. Правовідносини - це  найважливіший  і   необхідний елемент реального життя права. У ньому загальні, знеособлені права  й  обов’язки, закріплені в нормах права, перетворюються  в  конкретні взаємозалежні права й обов'язки індивідуальних суб'єктів (чи обличчя організацій), відповідно до яких ті повинні коригувати свою поведінку.

Правовідносини  встановлюють персональну  міру  можливої  і належної поведінки  учасників суспільних відносин. При  попаданні в сферу конкретного  правового  впливу  можлива  реалізація волі дії в передбачених межах. Переклад загальних прав і обов'язків, що містяться  в правовій нормі, у правовідношенні  діє механізм правового регулювання "можливість" завершити свою регулятивну  функцію, тобто  реально втілити  права й  обов’язки суб'єктів  правовідносин у фактичні суспільні  відносини.

3. Акти  реалізації юридичних прав і  обов'язків - це  фактична поведінка  суб'єктів правовідносин  про   здійснення  їхніх прав і обов'язків.  За допомогою цих актів досягаються  мети правового регулювання, задовольняються  конкретні законні інтереси уповноважених  і зобов'язаних облич. Як відзначалося  раніше,  основними формами реалізації права й обов'язків є використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового розпорядження, дотримання правових заборон.  При неможливості самостійної реалізації суб'єктами права   юридичних прав, що належать їм, і обов'язків,  держава  в  особі своїх компетентних органів здійснює правозастосовуючу діяльність, покликану забезпечить їхню повну реалізацію.

Генеральною метою правового регулювання  є  встановлення такого порядку в  суспільному житті, який  би  максимально  відповідав розпорядженням  правових  норм,  закладеним  в  інших  принципах соціальної справедливості. З правом та законом тісно пов’язане  і таке юридичне явище, як законність.

 

Розділ І. Поняття законності та правопорядку.

Поняття  законності.

 

Закони  є обов’язковими для всіх. І  держава приймає їх для того, щоб  вони виконувалися, втілювалися в  життя. Коли органи держави, службові особи, громадяни та їх об’єднання виконують  закони, тоді у суспільстві панує  законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів  повинні всі суб’єкти суспільного  життя. Всі рівні перед законом  і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність  – це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Термін  «законність» є похідним від терміна  «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя  права – від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів – посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність  характеризується поєднанням двох ознак:

• зовнішньої (формальної) – обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;
• внутрішньої (сутнісної) – наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а  й створювати справедливі, тобто  правові, закони. Правові закони повинні  бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення – додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості.

Законність  – явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.

Законність  – явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи  держави і посадові особи при  здійсненні своєї діяльності, розробляючи  і приймаючи рішення, спираються  на принципи і вимоги законності;

2) при  організації реалізації прийнятих  рішень вони не виходять за  межі своєї компетенції;

3) при  здійсненні контролю і нагляду  за законністю дій учасників  суспільних відносин вони додержуються  правових процедур, використовують  правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є  засобом підвищення рівня загальної  та правової культури.

Законність  є й режим реально діючого  права, стан (атмосфера) відповідності  суспільних відносин законам і підзаконним  нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені  в праві.

Режим законності – неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію – владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без  демократії неможливо забезпечити  законність. Законність і демократія – фактори побудови правової держави.

Що  таке законність – принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і  громадських організацій, посадових  осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність – це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

• державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу;
• всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова  атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство бід, анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами.

Тоді  як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність «прокладає» шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу,  забезпечує їх реалізацію.

 

Основні засади законності.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних  актів;

б) єдинність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е) невідворотність  відповідальності за правопорушення;