Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку

2) політичні  — ступінь демократизму конституційного  ладу, тобто наявності розвинутої  системи народовладдя, демократичних  форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє  особі вільно самовизначатися,  об'єднуватися в організації за  різними інтересами; додержання  принципу поділу влади.

3) ідеологічні  — ступінь розвитку правосвідомості,  комплексу моральних і правових  уявлень про необхідність законослухняної  поведінки, недопустимості вчинення  аморальних проступків, які одночасно  є протиправними; ідеологічний  плюралізм, не нав'язування державою  ідеології, а турбота про правове  кавчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка  поінформованість населення, свобода  преси, думок, що дозволяє вести  публічну боротьбу з правопорушеннями  в будь-якій сфері державного  і суспільного життя,

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства,

Спеціально-соціальні  гарантії законності можна поділити на дві груп:

• юридичні — передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;
• організаційні — заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні  гарантії законності створюються в  результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових  органів влади, спрямованої на запобігання  правопорушенням та їх припинення.

Діяльність  законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності конституційного суду забезпечується неухильне додержання конституції  держави. Розглядаючи справи про  конституційність нормативно-правових актів представницьких органів  влади, правозастосовну практику за скаргами громадян та ін., конституційний суд створює додаткові і дійові гарантії їх досконалості. Це сприяє формуванню гармонічної єдиної системи законодавства.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного  і поточних законів держави, охорону  і захист прав і свобод громадян, їх обов'язок полягає в прийнятті  нормативно-правових актів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і  державних службовців за повне і  ефективне виконання обов'язків  у рамках закону.

Судові  і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з  профілактики і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне  життя формально закріплених  прав і свобод громадян. Прокуратура  здійснює найвищий нагляд за додержанням  і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у  формі цивільного, кримінального, адміністративного  судочинства. Будь-які рішення і  дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і  арбітражних судів – одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності.

Значна  роль у зміцненні законності і  правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ, їх діяльність здійснюється в ім'я торжества  законності, спрямована на охорону  суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських  місцях та ін. Законність є основою  діяльності цих органів: вони повинні  діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Державні  інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апарат здійснюють роботу з запобігання  порушення законності, їх виявлення  і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні  гарантії законності за найближчими  цілями такі:

1) превентивні  (запобіжні) — полягають в запобіганні  правопорушенням: відвернення порушень  адміністрацією трудових прав  громадян, недопущення незаконного  звільнення;

2) припиняючи (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючи — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;

4) каральні, або штрафні, — спрямовані  на реалізацію юридичної відповідальності  правопорушників: покарання особи,  винної у вчиненні правопорушення.

Юридичні  гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

- парламентські;

- президентські;  — судові;

- прокурорські;

- адміністративні  (управлінські);

- контрольні;

- муніципальні (місцеві).

Результатом законності визнають правопорядок. Це  реалізовані правові норми в  системі суспільних відносин, в  яких діяльність суб’єктів права  є правомірною.

 

Поняття  правопорядку.

Правопорядок  – частина громадського порядку. Громадський порядок – це стан (режим) упорядкованості соціальними  нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи  суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше  за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні  першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається  лише на підставі правових норм і внаслідок  цього охороняється спеціальними державно-правовими  заходами.

Отже, правопорядок – це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами  права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він  встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок  – стан (режим) правової упорядкованості (врегульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається  в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового  життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма  суб'єктами права. Правовий порядок  як динамічна система вбирає в  себе всі впорядковуючи засади правового  характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення  обумовлюється двома зустрічними  інтересами – громадянського суспільства  і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське  суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається  гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і  приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення  її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення  соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому  забезпеченні власної діяльності –  виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським  суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного  правопорядку зміцнюється виконавча  дисципліна всіх органів держави  та їх посадових осіб, успішно провадиться  зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава  в особі уповноважених на те органів  формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище  служить стабілізації, підтриманню  рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом  є сваволя і беззаконня.

Правопорядок  це реалізована  система  права.  Він  включає конституційні, адміністративні, фінансові, земельні,  сімейні й  інші види суспільних  відносин,  врегульовані  з  нормами відповідних  галузей права. У  цьому  зв'язку  в  структурі правопорядку виділяються не тільки галузеві, але  й  більш  дробові групи відносин, що врегульовані підгалузями  та   інститутами права.

Особливість правопорядку як специфічної системи  суспільних відносин виражається в  тому, що складається  він  тільки  на основі правових норм і в силу цього  охороняється  державою.

Правопорядком охоплюються далеко не всі  відносини,  що мають місце в суспільстві. Визначена частина  громадського  життя  не має потребу в правовій регламентації. Вона знаходиться в  сфері  здійснення норм моралі, норм різних громадських організацій  та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому змісті  правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що створюється під впливом нормативного регулювання.  Це частина суспільного порядку.

Правовий  порядок кожного суспільства  розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1) закладається  в правових нормах у процесі  правотворчості;

2) спирається  на принцип верховенства права  і панування закону в галузі  правових відносин;

3) встановлюється  в результаті реалізації правових  норм, тобто здійснення законності  у діяльності з реалізації  права;

4) створює  сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;

5) припускає  своєчасне і повне виконання  всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6) вимагає  невідворотності юридичної відповідальності  для кожного, хто вчинив правопорушення;

7) встановлює  сувору громадську дисципліну;

8) припускає  чітку та ефективну роботу  всіх державних і приватних  юридичних органів і служб,  насамперед правосуддя;

9) створює  умови для організованості громадянського  суспільства і режим сприяння  індивідуальній свободі;

10) забезпечується  всіма державними заходами, аж  до примусу.

 

Зміст правопорядку – це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку.

1) матеріальний  – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

2) юридичний  (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи  структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти  права — держава, її органи, державні, громадські і комерційні  організації, громадяни, які мають  права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами  — статична частина.

2. Правові  відносини і зв'язки між реалізованими  елементами системи права (конституційні,  фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) — динамічний  зв'язок.

3. Упорядкованість  усіх елементів структури —  суб'єктів права, правових відносин  і зв'язків між реалізованими  елементами системи права, методів  правового регулювання і поведінки  людей, процедурно-процесуальних  форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої  правової регламентації —розпорядку,  у рамках якого організуються  і функціонують громадянське  суспільство і держава, — інтегративний  зв'язок.