Антимонопольна політика України

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом [26, с.208].

Основними напрямками вдосконалення антимонопольної політики є:

• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

• запобігання, виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства;

• контроль за економічною концентрацією;

• сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

• правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

• організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

• адміністративно–імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

• профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох – 50%, п'яти-70%.  За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

•   штрафи;

•   примусовий поділ монопольних утворень;

•   адміністративна відповідальність;

•   відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримки i захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiй діяльності[28, с.517].

Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та прioритету прав споживачів, тому можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки i розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави [28, с.517].

Верховна  Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

Окрім того, закон надає право КМУ своїм рішенням дозволяти узгоджені дії чи концентрацію, які заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект таких дій чи концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніж рішення АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює за цим комітетом спеціальний статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність – ВРУ. Порівняно з попереднім Законом – “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих – від держави[28, с.517].

Згідно із законом антиконкурентними діями державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, не передбачені законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставне надання пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважається концентрацією і не потребує звернення до АМК придбання акцій страхових компаній за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребують звернення до АМК узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу, вже пов’язаними між собою відносинами контролю.

Якщо антиконкурентні узгоджені дії буде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо це підприємство – йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення АМК – з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то АМК як виняток може видати дозвіл на діяльність.

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто біля 15 млн. грн. Збитків [29, с.646].

АМКУ в межах наданої йому компетенції має право:

• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
• давати підприємствам обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;
• давати центральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого та регіонального самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству,
• вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
• накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством;
• розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами[12, с.438].

Отже, створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

 

 

ВИСНОВКИ

 

У ході дослідження курсової роботи на тему: “Антимонопольна політика України ” були виконані поставлені завдання, зокрема:

1. Виявлено , що до завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як конкуренція виробництва і централізація виробництва і капіталу. Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств–монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.).

2. Визначено , що органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

3. З’ясовані умови й особливості виникнення монополій, які безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств–монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.).     

4. Проаналізовано міжнародний досвід успішної антимонопольної політики , а також сам процес монополізації , який має як позитивні так і негативні наслідки . Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об'єднань.

В  Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної антимонопольно-конкурентної політики.

Можливі три варіанти розв'язання проблеми низького розвитку конкуренції:

• проведення структурної демонополізації;
• проведення подальшої лібералізації доступу іноземних суб'єктів господарювання на вітчизняний ринок;
• виконання органами виконавчої влади  комплексу заходів, спрямованих на розвиток конкуренції, її захист і обмеження монополізму.

Тому, питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Антимонопольна діяльність: Підручник / В.Д. Лагутін, А 72 Л. С.   Головко, Ю.І. Крегул та ін..; За ред.. проф.. В.Д. Лагутіна. -  К.: КНТЕУ, 2013. – 580 С.
2. Стратегічний виклик XXI століття суспільству та економіці України: В 3 т. / За ред.. акад.. НАН України В. М. Гейця, акад.. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б. Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2012.- 208 с.
3. Політична економія. Навчальний посібник/За редакцією д.е.н., проф.. Г.Ш.Башнянина і к.е.н., доц.. Є. С. Шевчук. 3-тє вид., перероблене і виправлене. – Львів: «Новий світ – 2000», 2010., - 480 с.
4. Мікроекономіка: Навч. посіб. 2-е вид. – К.: Каравела; Піча Ю. В., 2010.- 360 с.
5. Мельник Л. Ю., Макаренко П. М.: Економічна теорія – політ економічний контект. – Навчальний посібник. К.: Кондор, 2011. – 524с.
6. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С.Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред.. д-ра екон. Наук, проф.. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2010. – 508 С.
7. Господарське право: підручник / Д. В. Задихайло, В. М. Пашков, Р. П. Бойчук та ін..: за ред. Д. В. Задихайла, В. М. Пашкова. – Х.: Право,

2012. – 696 с.

8. Антимонопольне право України навчальний посібник. – Центр учбової літератури, 2011. – 272 с.
9. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В. А. — К.: Кондор. — 2012. — 621 с.
10. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. — К.: ЦНЛ, 2014. — 528 с.
11. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Атіка, 2011. — 344 с.
12. А. Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2014. — 438 с.
13. Кулішов В. В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. — Львів: "Магнолія Плюс", 2013. — 331 с.
14. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2010. — 221 с.
15. Базілінська О. Я., Мініна О. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2014. — 352 с.
16. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навч посіб. — К.: ЦНЛ, 2014. — 416 с.
17. Основи економічної теорії. / За ред. С. В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2012. — 472 с. 
18. Про Антимонопольний комітет України: закон України від 26 листопада 1993 р. №3660-ХІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 472
19. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевич. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.:Знання-Прес,2013.- 302-304 с.
20. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. - К.: ЦНЛ, 2011. - 528 с.
21. Економічна теорія:  Політекономія :  підручник / [за ред. В.Д. Базилевич]. – 4-те вид., переробл. і доп. – К. : Знання-Прес, 2010. – 18 с.
22. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. — К.: Альтернативи, 2012. — 608 с.
23. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2010. — 400 с.
24. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2013. — 481 с.
25. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2012. — 288 с.
26. Лісовий А. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2013. — 208 с.
27. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2012. — 236 с.
28. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. — К.: Вид-во "Основи", 2011. — 517 с.
29. Піндайк Р. Мікроекономіка. — К.: Основи, 2014. — 646 с.