Антимонопольна політика України

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Мая 2015 в 18:49, курсовая работа

Краткое описание

Потреба в аналізі антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки про його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.
В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням.

Оглавление

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади антимонопольної політики 4
1.1.Антимонополіна політика: її сутність та функції 4
1.2.Світовий досвід ефективної антимонопольної політики 9
РОЗДІЛ 2. Особливості антимонопольної політики України 17
2.1. Аналіз стану діяльності Антимонопольного комітету 17
2.2.Проблеми ефективної антимонопольної політики в Україні 23
РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення антимонопольної політики в Україні. 29
3.1.Заходи щодо ефективної політики згідно світового досвіду 29
3.2.Напрями вдосконалення антимонопольної політики та діяльності Антимонопольного комітету 31
ВИСНОВКИ 40
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41

Файлы: 1 файл

8 часов 13 травня.docx

— 1.50 Мб (Скачать)

 

 

 

 

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)


 

Факультет економіки та права

Кафедра економіки та управління

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Антимонопольна політика України»

 

 

                                                       Студентки  І курсу, групи БОА-114

                                                    напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

       Скрипник  Н. С.

 

                                                        Керівник : к.е.н., доц.. Кукса В. М.

 

Національна шкала _____________________

Кількість балів: ______ Оцінка: ECTS _____

 

                                                  Члени комісії: _________ Пустовійт Р. Ф.

                                                                                                                   (підпис) (прізвище та ініціали)

           _________  Кукса В. М.  

                                                                                          (підпис) (прізвище та ініціали)

                                       

м. Черкаси – 2015

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Потреба в аналізі антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки про його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А.Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін, Н.Л. Станько, Н.Тарнавська, Г.Филюк.

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності Антимонопольного Комітету України.

Предметом дослідження є Антимонопольний комітет України.

Метою даної роботи є аналіз діяльності Антимонопольного комітету України, виявлення проблем та визначення напрямків вдосконалення антимонопольної політики на основі досвіду зарубіжних країн.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв’язати такі завдання:

  •  визначити сутність антимонопольної політики України;
  • виявити світовий досвід ефективної антимонопольної політики;
  • проаналізувати стан діяльності Антимонопольного комітету;
  • визначити проблеми ефективної антимонопольної політики в Україні;
  • охарактеризувати заходи щодо ефективної політики згідно світового досвіду;
  • виявити напрями вдосконалення антимонопольної політики та діяльності Антимонопольного комітету.

  Джерелами курсової роботи є роботи законодавчі та нормативно-правові документи з питань функціонування Антимонопольного комітету України , звітні дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Національного банку України та ін.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ  ПОЛІТИКИ

    1. Антимонополіна політика: її сутність та функції

 

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [1,с.580].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання [1,с. 580].

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці .

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [2,с. 208].

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи, функції яких наведені на рис. 1.1.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

 

Рис. 1.1 Функції антимонопольних органів України [1,с. 580]

 

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

· американська – спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

· європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади

      монополій [2,с. 208].

Американська бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Про заборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським.

Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому – більш економічному , ніж правовому – підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин[3,с.480].

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Основні завдання антимонопольної політики [4,с.360]

· Захист і стимулювання конкуренції

· Створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку

· Забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг

· Контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище

· Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача


 

 

Отже , можна сказати, що розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції. А антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур – об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.

 

    1. Світовий досвід ефективної антимонопольної політики

 

В умовах глобалізації конкурентна політика не може залишатися обмеженою рамками певних країн, вона стає предметом міждержавної координації та взаємодії. Проблеми розвитку конкуренції перебувають у центрі уваги міжнародних економічних організацій. Конкурентна політика окремої країни в цих умовах не може розроблятися і запроваджуватися у відриві від світового досвіду прийняття і застосування конкурентного законодавства.

Історія розвитку економіки країн світу вміщує великий досвід вирішення проблеми регулювання конкурентних відносин. У країнах з ринковою економікою гарантом конкуренції та самостійності підприємництва виступає держава, котра ініціює розвиток систем організаційно-правової підтримки конкурентного середовища та запобігання проявам монополізму[4,с.360].

Незалежно від особливостей національних моделей конкурентної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов'язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економі-ко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік[5,с.524].

Информация о работе Антимонопольна політика України