Генеральна асамблея ООН прийняла
ще у 1980 р. Комплекс принципів і правил
ООН з питань конкуренції, що зафіксовані
в резолюції Генеральної асамблеї ООН
№ 35/63 від 5 грудня 1980 р. і в Типовому законі
з питань конкуренції, прийнятому ЮНКТАД
(Конференція ООН з торгівлі та розвитку
- орган Генеральної асамблеї ООН, заснований
у 1964 р.).
З цього часу в світі розпочався
бурхливий процес прийняття конкурентного
законодавства, налагодження співпраці
між державою і підприємцями з метою ефективного
виконання цього законодавства. До основних
принципів Комплексу принципів і правил
ООН з питань конкуренції, зокрема, відносяться:
заборона картелів (заборона угод про
встановлення цін, у тому числі цін на
експортні та імпортні товари, зговорів
щодо заявки або фальсифікації заявки,
угод про розподіл ринків або споживачів
тощо); заборона вертикальних обмежень
і здійснення контролю за злиттям, якщо
внаслідок злиття підприємства (фірми)
набувають домінуючого становища тощо.
Важливо, що Комплекс принципів
і правил ООН з питань конкуренції дає
змогу країнам, що розвиваються, не застосовувати
жорстких правил конкуренції до певних
секторів економіки з причин, пов'язаних
із соціально-економічним розвитком цих
країн. Все більшого значення набуває
багатостороння конкурентна система в
межах Світової організації торгівлі
(СОТ) [6,с.508].
Конкурентна політика використовується
в розвинених країнах світу вже понад
сто років. За цей час накопичено великий
досвід регулювання діяльності монополій
і стимулювання економічної конкуренції.
Досвід розвинених країн показує,
що ефективність конкурентної політики
не завжди відповідала тим задумам, які
були в основі її розробки. Дієвість конкурентної
політики багато в чому залежала від тієї
рішучості, з якою уряд впроваджував їх
у життя, і від інтерпретації їх судами.
У світовій практиці розмежовуються
дві системи конкурентної політики:
- американська, яка спрямовується,
головним чином, проти монополії як структурної
одиниці;
- європейська, яка має регулятивний
характер і спрямовується, головним чином,
на протидію негативним проявам ринкової
влади монополій[8, с.272].
У Сполучених Штатах Америки
конкуренцію як ідеал американського
підприємництва взято під активний та
дієвий захист держави. Основа антимонопольної
політики США - анти-трестівське законодавство
- зведення юридичних актів, що визначають
допустимість тієї чи іншої ділової практики
суб'єктів господарювання з точки зору
її впливу на конкуренцію. Визначені законами
види монополістичної практики вважаються
незаконними незалежно від їхнього впливу
на конкуренцію[7,с.696].
Має місце ефективний контроль
за засобами досягнення та збереження
монопольного становища на ринку. Тому
серед усіх, хто судиться в СОТ (Рис.1.1.)
найбільша частка великих підприємств
– 59%, а наймеша 6%- це компанії із ТОП-100.
Рис. 1.2. Порівняння підприємств,
які судяться в СОТ [25, с.288]
Серед заявників на останні
5 років (рис. 1.2) найбільша кількість тих,
які працюють в сфері виробництва електроенергії
та води – 680, та торгівлі електроприладами
– 172.
Рис. 1.3. Галузі , в яких найчастіше
оперують заявники
( загальні дані за 2010-2014
роки) [26,с.208]
Національний та наднаціональний
рівні конкурентного законодавства в
Європі створювалися за умов інтеграційних
процесів в економіці та посилення міжнародної
конкуренції У кожній країні Європейського
Союзу діє національне конкурентне законодавство,
скоординоване із загальноєвропейським.
Конкурентна політика ЄС має регулятивний
характер: спрямована проти недобросовісних
монополістичних прийомів.
В основу європейського конкурентного
законодавства відносять дві статті Римського
договору 1957 р. про утворення Європейського
економічного співтовариства. Йдеться
про ст. 81, яка забороняє фіксувати ціни
(картелі), обмежувати або контролювати
економіку, ділити ринок, дискримінувати,
нав'язувати товари або умови та ст. 82,
яка забороняє зловживання домінуючим
ринковим становищем - встановлювати нечесні
(наприклад, завищені) ціни та умови торгівлі,
обмежувати виробництва, ринки чи технічний
розвиток на шкоду споживачам [9, с.621].
В Європі створено дієвий режим
контролю за антиконкурентною діяльністю.
Поліпшення умов конкуренції є одним із
головних критеріїв членства в ЄС. Конкурентна
політика ЄС має на меті розвиток ринково-конкурентного
середовища як у межах окремих країн, так
і забезпечення належного рівня взаємодії
учасників спільного ринку країн - членів
ЄС. Конкурентна політика є однією з основних
передумов інтеграції окремих національних
ринків у загальний європейський ринок
з подальшим виходом на світовий.Високу
ефективність антимонопольної політики
в європейських країнах забезпечує система
великих штрафів (табл. 1.2) , які застосовуються
для всіх компаній, незалежно від їх розміру.
Таблиця 1.2
Розміри штрафів в країнах ЄС,
середні дані
за період 2010-2014 рр. [26,с.208]
Критерій |
Розміри штрафів ( у дол.) |
Середній |
9 602 842 |
Медіанні(тобто 50% компаній
отримали штраф нижче даної суми) |
447 879 |
Найчастіше призначуваний |
100 000 |
Мінімальний |
15 000 |
Максимальний |
2 241 296 238 |
Загальна сума штрафів |
6 894 841 089 |
Досить високу ефективність
конкурентної політики в європейських
країнах забезпечує так званий перехресний
контроль, коли процес реалізації конкурентної
політики розділений між кількома органами:
один здійснює розслідування, другий приймає
рішення, третій (дорадчий) дає незалежну
оцінку того, що відбувається у сфері конкуренції[10,
с.528].
Протягом останніх років конкурентна
політика та конкурентне законодавство
ЄС зазнали істотних змін порівняно з
кінцем XX ст., коли формувалася загальноєвропейська
політика у сфері конкуренції. Нові підходи
до конкурентної політики базуються на
новому - більш економічному, ніж правовому
- підході до змісту конкуренції та конкурентних
відносин.
Переорієнтовуючи конкурентну
політику, Європейська Комісія (незалежна
колегіальна установа, яка відображає
загальні інтереси ЄС, формується з авторитетних
та компетентних комісарів), прагне подвійної
мети - досягнення ефективнішого правозастосування
та забезпечення більшої правової безпеки
зацікавлених сторін. Для цього ЄС використовує
такі інструменти:
- визначення мінімально необхідних
правил та засобів застосування заборонних
заходів на обмежувальні торговельні
дії та державні субсидії;
- розширення вже існуючих та
створення нових блочних винятків з метою
створення так званих безпечних "гаваней"
для підприємств та країн - членів ЄС і
звільнення їх (а також і самої Комісії)
від адміністративних навантажень у вигляді
повідомлень, які не розглядаються більше
як необхідні у питаннях комерційної діяльності;
- модернізацію процедурних
правил для спрощення розслідувань за
підозрою у порушеннях та посилення повноважень
Комісії у прийнятті рішень, але із забезпеченням
правових гарантій щодо захисту залучених
сторін.
Європейська Комісія робить
спроби обмежити використання своєї влади
тільки ситуаціями, коли повноцінне функціонування
ринку ускладнюється неправомірною поведінкою
підприємств або не аргументованими заходами
державної влади. Експертами Європейського
банку реконструкції і розвитку при оцінці
реформ у країнах із перехідною економікою
використовується так званий "Індекс
впровадження конкурентної політики".
Показник визначається як сума балів,
які визначають такі напрямки: створення
інституціональних засад конкурентної
політики (антимонопольне законодавство,
органи, що здійснюють захист економічної
конкуренції), практика застосування конкурентного
законодавства, формування про конкурентної
громадської думки тощо[11,с.344].
Для економічно розвинених
країн світу типовими є дуже жорсткі санкції
за порушення конкурентного законодавства.
Очевидно, що в проблемах конкурентної
політики в країнах із трансформаційною
економікою, зокрема в Україні, не повинно
бути детальне копіювання досвіду розвинених
країн. Не можна перенести модель конкурентно-ринкової
системи однієї країни на іншу.
Отже, зрозуміло , що будь-які
нововведення в конкурентній політиці
мають застосовуватися лише після глибокого
наукового вивчення існуючих питань, проведення
ґрунтовного аналізу впливу тієї чи іншої
норми та можливості її використання в
українському конкурентному законодавстві.
Ефективність національної конкурентної
політики підтверджується насамперед
прикладним досвідом.
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА
АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
2.1. Аналіз
стану діяльності Антимонопольного комітету
В умовах ринкової трансформації економіки
України питання захисту конкуренції
недопущення зловживання ринковою владою
монополістичних структур є особливо
актуальним.
Сьогодні в Україні створено
цілісну систему правових та органiзацiйних
механiзмiв антимонопольної дiяльностi,
яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим
тенденціям.
Антимонопольне законодавство
в Україні представлено 3аконами України:
"Про обмеження монополізму i недопущення
i недобросовісної конкуренції в пiдприємницькiй
дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від
недобросовісної конкуренції" (1996 р.),
"Про природні монополії" (2000 р.), "Про
захист економічної конкуренції" (2001
р.), "Про Антимонопольний комітет України"
(1993 р.) та ін.
Закон України «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницької діяльності»,
стосується визначає правові основи
обмеження і попередження
монополізму, недопущення несумлінної
конкуренції в підприємницькій
діяльності і здійснення державного
контролю за дотриманням
норм антимонопольного законодавства[25,
с.288].
Для цілей дійсного Закону вживаються
такі терміни:
- ринок товару (товарний ринок) (сфера обороту товару однієї споживчої вартості,
у межах якої визначається монопольне
положення);
- конкуренція (змагальність підприємців,
коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного
з них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач);
- монопольне положення (домінуюче положення підприємця, що дасть
йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями
обмежувати конкуренцію на ринку визначеного
товару. Монопольним признається положення
підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця,
частка якого на ринку визначеного товару менше 35%);
- монопольна ціна (ціна, установлювана
підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження
конкуренції і порушенню прав споживача);
- монопольна діяльність (дії
(бездіяльність) підприємця (підприємців)
за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві
і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність)
органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції);
- монопольне утворення (підприємство,
об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку) [26,с.208].
Зловживаннями монопольним
положенням рахуються:
- нав'язування таких умов
договору, що ставлять контрагентів
у нерівне положення, або додаткових умов,
що не ставляться до предмета
договору, у тому числі нав'язування товару,
не потрібного контрагенту;
- обмеження або призупинення
виробництва, а також вилучення з обороту
товарів із метою створення
або підтримки дефіциту на
ринку або встановлення монопольних
цін;
- часткова або повна відмова
від реалізації або закупівлі товару
при відсутності альтернативних
джерела постачання або збуту
з метою створення або підтримки
дефіциту на ринку або встановлення
монопольних цін;
- інші дії з метою створення
перешкод доступу на ринок
(виходу з ринку) інших підприємців;
- установлення дискримінаційних
цін (тарифів, розцінок) на
свої товари, що обмежують права окремих
споживачів.
Дискримінацією підприємців
органами влади і керування признається:
- заборона створення нових підприємств
або інших організаційних форм підприємництва
в якийсь сфері діяльності, а також встановлення
обмежень на здійснення окремих видів
діяльності, на виробництво визначених
видів товарів із метою обмеження конкуренції;
- примус підприємців
до пріоритетного висновку
договорів, першочерговому постачанню
товарів визначеному колу споживачів;
- прийняття рішень про
централізований розподіл
товарів, що призводить до монопольного
положення на ринку;
- установлення заборони на реалізацію
товарів з одного регіону країни в інший;
- надання окремим підприємцям
податкових і інших пільг, що ставлять
їх у привілейоване положення стосовно
інших підприємців;
- обмеження прав підприємців
по придбанню і реалізації товарів;
- установлення заборон або обмежень
щодо окремих підприємців або груп підприємців[26, с.208].
Несумлінною конкуренцією признається:
- неправомірне використання
товарного знака, фірмового найменування
або маркірування товару, а
також копіювання форми, упаковування,
зовнішнього оформлення, імітація, копіювання,
пряме відтворення товару іншого підприємця,
самовільне використання його імені;
- навмисне поширення явно помилкових
або неточних зведень, що можуть завдати
шкоди ділової репутації або
майнових інтересів іншого
підприємця;
- одержання, використання, розголошення
комерційної таємниці, а також конфіденційної
інформації з метою нанесення збитку
ділової репутації або майну іншого
підприємця.