Взаимодействие семьи и школы в эстэтическом воспитании подростка

В кожній дванадцятій  сім'ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість та неспроможність. У цих родинах батьки бачать дитину молодшою порівняно з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв'язку з цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй розв'язувати певні проблеми самій. [9, 261-264]

Деякі батьки (6,4 % батьків) мають поблажливе ставлення  та прояви гіпоопіки, належним чином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знає заборон і обмежень із боку батьків або не виконує вказівок своїх батьків, для яких характерне невміння, нездатність або небажання керувати дітьми. [11, 78-79]

Підлітки сприймають недоліки виховання з боку батьків  як прояв байдужості та емоційного відторгнення, відчувають страх і  непевність у собі. Ставши дорослими, такі особи конфліктують із тими, хто  не потурає їм, вони не здатні враховувати  інтереси інших людей, встановлювати  міцні емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності.

В деяких родинах  відсутній єдиний підхід до виховання  дитини (24,0 % всіх сімей), коли у батьків  немає чітко виражених, певних конкретних вимог до дитини або спостерігаються  протиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною. [10, 145-146]

Непередбачуваність  батьківських реакцій позбавляє  дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. В разі такого виховання не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначається незрілість суджень, занижена самооцінка.

Таким чином, у  підлітковому віці необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на її особливості характеру та поведінки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2.  Форми і методи взаємодії школи та сім'ї в естетичному вихованні підлітків.

Сім'я та школа  мають спільну мету - виховати всебічно розвинену гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

 Саме в сім'ї дитина засвоює основні норми  моралі, опановує навички спільної праці, формує власні життєві плани, естетичні смаки, громадянську позицію. Батьки – найперші та найголовніші вихователі, які відповідають перед власним сумлінням, народом, державою за якість виховання своїх дітей. Проте з кожним роком кількість неблагополучних сімей збільшується, у багатьох такі звичайні людські цінності, як любов, повага, взаєморозуміння, почуття відповідальності та родинного єднання відходять на другий план. Ми змушені констатувати факт: у наш час втрачається роль сімейного виховання і власне сім’ї як найбільш впливового фактора формування людини. Але діти - продовжувачі не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. І від того, які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі сім'я та суспільство, залежатиме майбутнє всього народу. [12, 26 - 29]

На жаль, наше сьогодення на сутність взаємодії  сім'ї та школи здійснило негативний вплив. Протиріччя, що існують у виховних підходах, позначаються на ефективності виховного процесу. Справа в тому, що традиційна взаємодія школи і  сім'ї у вихованні підростаючих поколінь, коли всі члени громади  переймаються станом розвитку, виховання, соціалізації дітей, готові надавати необхідну  допомогу навчальним закладам, а школи  намагаються коригувати сімейні  взаємини, професійно підтримуючи батьків і дітей в облаштуванні родинного життя, була притаманна виключно радянському суспільству, тоді як у країнах розвиненої демократії школа і сім'я за своєю суттю різні, відносно незалежні, окремі інституції: сім'я - інтимно-персональна, школа - соціальна.

     В ідеалі ці дві суспільні інституції за принципом доповнюваності мають  збагачувати дитину досягненнями, які  виробила культура, тим самим сприяючи її гармонійному та всебічному розвиткові.

      Слід  відзначити, що останнім часом з  тих чи інших  причин школа і  сім'я перебувають у стадії перманентної конфронтації. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім'ї, звинувачуючи батьків у самоусуненні від виховання власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів, указуючи на їхній низький професійний рівень, невисокі моральні якості. У багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають  у вихованні  дітей. До педагогів батьки звертаються зазвичай тоді, коли вже  запізно. [14, 36]

     Сім'я  і школа - потенційні природні партнери у вихованні дітей - часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними в епіцентрі ворожих взаємин і агресивних висловів постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.

       Попри все за певних  умов гострота проблеми взаємодії школи і сім'ї в сучасних умовах може бути знята. Для цього необхідно, аби суб'єкти  взаємодії вибудовували основи культури спілкування, такі необхідні для розв'язання проблем дитини. Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків. Пропонуємо розглянути пропозицію  російського вченого Н. Щуркової, яка приймає як вихідні такі положення.

Перше. Педагог має усвідомити: культура передбачає недоторканість родини й невтручання в сімейні взаємини. Втручатися в життя сім'ї можливо у виняткових випадках, коли нехтуються інтереси дитини, коли її здоров'я, життя, добробут перебувають у небезпеці з вини батьків або інших дорослих членів сім'ї.

Друге. Школа - не рідний дім, а сім'я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні. Розводячи виховні сфери школи і сім'ї, педагог має враховувати психологію дитинства й дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне

Третє. Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг, не торгує крамом, не обслуговує батьків. Школа - інститут соціальний, її призначення - передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури. Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї професійної діяльності. Школа незалежна від батьків у будові життєдіяльності школярів.

Однак і шкільна, і сімейна сфери  не існують ізольовано в житті  дитини, яка, приходячи до школи, репрезентує  світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.

Педагог як представник шкільної виховної сфери  не має можливостей, аби кардинально (навіть за потреби) змінювати умови  сімейного життя дитини, він не уповноважений втручатися в родинний уклад. У нього інший предмет професійної діяльності - дитина, яка приходить до школи з сім'ї.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в  корекції сімейного виховання, у  педагогічній просвіті батьків, у безкінечному «листуванні» з батьками з приводу  навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо. Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.

Визначальна умова взаємодії цих двох суб'єктів  - батьків і педагога - вичерпне уявлення про зміст виховної діяльності один одного, можливості порозуміння щодо завдань і засобів виховного впливу заради благополуччя дитини, адекватність виховних дій до запланованого кінцевого результату.

Отже, педагог  має знати, з якої сім'ї прийшла  в школу кожна дитина, яка структура  цієї сім'ї, у якому стані перебуває  сучасна українська родина і які  тенденції зумовлюють її розвиток. Це зробить взаємодію педагога та батьків учнів більш конкретною, осмисленою, результативною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного  у мистецтві та дійсності; здатність  до творчого самовиявлення притаманна людині.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання  е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності  до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і  в розвитку умінь і навичок  активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити  елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного  виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а  й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція  і корекція поведінки.

Естетичне виховання  проникає в усі сфери підлітка, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною  основою і важливим принципом  естетичного виховання на сучасному  етапі е ідея комплексного підходу  який у реалізації системи естетичного  виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання. Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки  в естетичному вихованні. Від  завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній  дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному  житті. Ця здатність є важливою ознакою  нашого часу і забезпечується завдяки  реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Одним з основних завдань школи на сучасному розвитку естетичного виховання е створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним  елементом системи естетичного  виховання е особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного  виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі  з урахуванням індивідуальних і  психологічних особливостей організації  впливу на учнів різного віку. 

Однією з ведучих  підсистем естетичного виховання  е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного  та естетичного циклів, а також  трудове виховання вносять у  цю підсистему свій вклад і одночасно  тісно пов’язані між собою  як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього  процесу відіграє учитель.